Постанова № 72003949, 30.01.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8898/16-ц

Провадження № 22-ц/779/77/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Мелінишин Г.П., Ясеновенко Л.В.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю представника відповідачів ОСОБА_1, ТДВ «Полонина» Матвійчука М.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, до ОСОБА_1, ТДВ «Полонина» про визнання правочину щодо перерахування грошових коштів та договору банківського вкладу недійсними, за апеляційною скаргою представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Савицької С.С. на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючим суддею Татаріновою О.А. 26 жовтня 2017 року в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В липні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіна М.А. звернулася в суд з наведеним позовом до відповідачів, в обґрунтування якого зазначила, що 10.10.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір банківського рахунку «До вкладу» НОМЕР_1. 13.10.2014 року між ТДВ «Полонина» та ОСОБА_1 був укладений договір позики, на підставі якого позикодавець ТДВ «Полонина» передало у власність позичальника ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 180 000 грн., а позичальник зобов'язалася повернути таку суму грошових коштів в порядку та на умовах, визначених договором. Вказана сума коштів була перерахована з рахунку ТДВ «Полонина», який обслуговувався у ПАТ «ВіЕйБі Банк», на рахунок ОСОБА_1, що був відкритий згідно договору банківського рахунку «До вкладу» НОМЕР_1 від 10.10.2014 року. Також 13.10.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір банківського вкладу «НВУ» №854796/2014 на суму 180 000 грн. та договір банківського вкладу на вимогу «Для виплат» НОМЕР_2.

З 21.11.2014 року у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено режим тимчасової адміністрації. Постановою Правління НБУ №631/БТ від 03.10.2014 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії проблемних та заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків. Для виявлення та проведення перевірки правочинів, які укладені ПАТ «ВіЕйБі Банк» з порушенням обмежень, встановлених НБУ, було створено відповідну комісію. Згідно складеного комісією акту перевірки встановлено, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» разом з відповідачами здійснили ряд операцій, в результаті яких збільшилась гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Зокрема, ті кошти, які ТДВ «Полонина» мало б отримати як кредитор за рахунок ліквідаційної маси ПАТ «ВіЕйБі Банк», воно за допомогою ОСОБА_1 та проведених між банком і відповідачами операцій має намір отримати за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Таким чином, оспорювані правочини вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін.

У зв'язку з наведеним позивач просила визнати недійсним з моменту його вчинення правочин щодо перерахування грошових коштів з рахунку ТДВ «Полонина» НОМЕР_3 на банківський рахунок «До вкладу» НОМЕР_1 від 10.10.2014 року в розмірі 180 000 грн., визнати недійсним з моменту його вчинення договір банківського вкладу «НВУ» №854796/2014 від 13.10.2014 року та застосувати до зазначених правочинів наслідки недійсності правочинів.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 жовтня 2017 року відмовлено в задоволенні позову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, до ОСОБА_1, ТДВ «Полонина» про визнання правочину щодо перерахування грошових коштів та договору банківського вкладу недійсними.

Не погодившись з рішенням суду, представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Савицька С.С. подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції не взяв до уваги її доводи про те, що оспорювані правочини були вчинені під час дії обмежень, встановлених до ПАТ «ВіЕйБі Банк», як до проблемного банку, постановою Правління НБУ №631/БТ від 03.10.2014 року, відповідно до якої банку на час дії даної постанови було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

Також поза увагою суду залишився той факт, що зобов'язальні правовідносини, які склалися між ТДВ «Полонина» та ПАТ «ВіЕйБі Банк» мають майново-грошовий характер, а тому в даному випадку ТДВ «Полонина» є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами. Після запровадження в банку ліквідаційної процедури задоволення вимог кредиторів відбувається в особливому порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дотриманням принципів черговості, встановлених ст. 52 даного закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими фондом. В результаті вчинення оспорюваних правочинів збільшилася гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, адже ті кошти, які ТДВ «Полонина» мало б отримати як кредитор за рахунок ліквідаційної маси ПАТ «ВіЕйБі Банк», воно за допомогою ОСОБА_1 та проведених між банком і відповідачами операцій має намір отримати за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Наведене свідчить про зловмисну домовленість сторін та є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8 п. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В засіданні апеляційного суду представник відповідачів доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просив в задоволенні скарги відмовити.

Представники апелянта, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апелянт подала суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалами суду від 10 січня та 16 січня 2018 року доручено Дніпровському районному суду м. Києва забезпечити проведення судового засідання в даній справі в режимі відеоконференції в приміщенні цього суду відповідно 16 січня та 30 січня 2018 року. Однак, Дніпровським районним судом м. Києва у визначений день та час проведення судового засідання в режимі відеоконференції забезпечено не було.

З урахуванням положень ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності апелянта та представника третьої особи.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10.10.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір банківського рахунку «До вкладу» НОМЕР_1 (а. с. 17).

13.10.2014 року між ТДВ «Полонина» в особі голови правління ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір позики (між підприємством та його працівником), відповідно до п. п. 1.1, 2.1 якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти в розмірі 180 000 грн., а позичальник зобов'язалась повернути таку суму грошових коштів у порядку та на умовах, визначених цим договором (а. с. 25).

Цього ж дня між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір банківського вкладу «НВУ» №854796/2014 (а. с. 19). Згідно даного договору сума вкладу становила 180 000 грн.

Також 13.10.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір банківського вкладу на вимогу «Для виплат» НОМЕР_2 (а. с. 18).

Згідно платіжного доручення №1 від 13.10.2014 року з рахунку НОМЕР_3, що належить ТДВ «Полонина» в ПАТ «ВіЕйБі Банк», було здійснено переказ коштів у розмірі 180 000 грн. на іменний поточний рахунок НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 (а. с. 24).

В подальшому вказана сума була зарахована банком на вкладний рахунок НОМЕР_4 у відповідності до умов договору банківського вкладу «НВУ» №854796/2014 від 13.10.2014 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 (а. с. 21).

Відмовляючи в задоволенні позову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А. про визнання недійсним з моменту вчинення правочину щодо перерахування грошових коштів з рахунку ТДВ «Полонина» НОМЕР_3 на банківський рахунок «До вкладу» НОМЕР_1 від 10.10.2014 року в розмірі 180 000 грн. та визнання недійсним з моменту вчинення договору банківського вкладу «НВУ» №854796/2014 від 13.10.2014 року суд першої інстанції виходив з того, що позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки перерахування коштів з одних банківських рахунків на інші є розрахунковими банківськими операціями, а не правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не можуть визнаватись недійсними.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно позовної заяви позивач визначає банківську операцію щодо перерахування грошових коштів з одного банківського рахунку на інший правочином та як на підставу його недійсності посилається на те, що він не відповідає вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та вчинений внаслідок зловмисної домовленості сторін.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Перерахування коштів з одного банківського рахунку на інший є розрахунковою банківською операцією та не спричиняє набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що перерахування грошових коштів з рахунку ТДВ «Полонина» НОМЕР_3 на банківський рахунок «До вкладу» НОМЕР_1 від 10.10.2014 року в розмірі 180 000 грн. не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не може визнаватись недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Встановлено, що 13.10.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» був укладений договір банківського вкладу «НВУ» №854796/2014 (в національній валюті), відповідно до якого ОСОБА_1 розмістила на вкладному рахунку в ПАТ «ВіЕйБі Банк» вклад в розмірі 180 000 грн., з виплатою процентів, нарахованих на вклад за ставкою 21,9% річних. Договір укладений в письмовій формі та підписаний сторонами (а. с. 19).

За приписами ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно положень ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Оскільки доказів на підтвердження зловмисної домовленості сторін при укладенні спірного договору банківського вкладу «НВУ» №854796/2014 (в національній валюті) від 13.10.2014 року матеріали справи не містять, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вимоги про визнання вказаного правочину недійсним.

Доводи апелянта про те, що оспорюваний правочин був вчинений під час дії обмежень, встановлених постановою Правління НБУ №631/БТ від 03.10.2014 року до ПАТ «ВіЕйБі Банк», як до проблемного банку, а саме внаслідок його укладення збільшилася гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб є голослівними та не підтверджені належними доказами.

Більше того, як вбачається із зазначеної постанови, ПАТ «ВіЕйБі Банк» вправі здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсягах та за відсотковими ставками, не вищими, ніж досягнуті на дату прийняття цієї постанови.

Згідно п. 1.5 договору банківського вкладу «НВУ» №854796/2014 (в національній валюті) від 13.10.2014 року (а. с. 19), депозитний вклад розміщений вкладником ОСОБА_1 під 21,9% річних, що є меншою ставкою, ніж ставки зазначені у вищезазначеній постанові Правління НБУ №631/БТ від 03.10.2014 року (залучення коштів фізичних осіб у вересні 2014 року здійснювалося за відсотковими ставками, вищими, ніж по банківській системі, а саме 26,2% річних за середньозваженої по банківській системі 19,2% річних).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Савицької С.С. слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Савицької С.С. залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Мелінишин Г.П.

Ясеновенко Л.В.