Постанова № 72003296, 05.02.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/1207/16-ц 22-ц/774/796/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 213/1207/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

сторони : позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року , яке ухвалено суддею Соловйовою Л.Я. у м. Кривому Розі,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» ( надалі - ПрАТ «ІнГЗК») про невиплаченої заробітної плати у вигляді одноразової допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки виплати.

В мотивування заявлених вимог зазначив, що з 16.11.1996 року по 21.10.2011 року він працював на підприємстві відповідача ПрАТ «ІнГЗК». Був звільнений 21.10.2011 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України. Він дізнався, що при звільненні йому не була виплачена вихідна допомога на підставі п. 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки в розмірі середньомісячної заробітної плати, оскільки він працював на підприємстві 14 років 11 міс. Його середньомісячна заробітна плата перед звільненням становила 2044,83грн.

Після уточнення позовних вимог, у листопаді 2017 року, представник позивача просив суд стягнути з відповідача ПрАТ «ІнГЗК» на користь позивача вихідну допомогу при звільненні у розмірі 3155,60 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2011 р. по 30.06.2013р. у розмірі 61676,80 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року за заявою представника позивача залишено без розгляду позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2017 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «ІнГЗК» на користь ОСОБА_1 невиплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 3155 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2011 року по 30 червня 2013 року у розмірі 61676,80 грн. Стягнуто з ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ «ІнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про розповсюдження положень Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки на відповідача, який її не підписував.

Судом проігноровано заяву відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, що передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Крім того, судом не враховані заперечення відповідача, стосовно не розповсюдження дії Галузевої угоди на працівників ПрАТ «ІнГЗК», оскільки повноважний представник не укладав угоду та не підписував її від імені відповідача.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПрАТ «ІнГЗК» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та відповідно до записів, що містяться в трудовій книжці, позивач ОСОБА_1 у період з що з 16.11.1996 року по 21.10.2011 року працював на підприємстві відповідача ПрАТ «ІнГЗК».

Був звільнений 21.10.2011 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України.

На момент звільнення стаж роботи позивача на підприємстві відповідача складає 14 років 11 міс (том 1, а. с. 8-11).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена вихідна допомога, що передбачена умовами Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки (далі - Галузевої угоди) у зв'язку із чим, вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити йому невиплачену вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки.

Ухвалюючи рішення про задоволення уточнених позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушені умови Галузевої угоди, які розповсюджують свою дію на ПрАТ «ІнГЗК» та передбачений обов'язок працедавця виплатити середньомісячний заробіток за стаж роботи на підприємстві понад 7,5 років.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Пунктом 6.1 розділу 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, передбачено, що сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах передбачених колективним договором зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу у розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: середньомісячної заробітної плати при стажі від 7,5 років до 15 років ( а.с.13 том1).

Положеннями ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Як видно з тексту Галузевої угоди п.1.1. її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фондом державного майна України, господарськими об'єднаннями, з однієї сторони (далі - Сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (далі - ПМГУ) в особі її Центрального комітету ПМГУ(далі - Сторона профспілки), з другої сторони.( а.с.14 том1).

Від сторони власників угоду підписано першим заступником Міністра промислової політики України, Гловою Фонду держмайна, Генеральним директором асоціації «Укркокс», Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдинг», та іншими уповноваженими представниками ( а.с.12,232-233 том 1).

Метінвест - міжнародна вертикально інтегрована горно-металургійна група компаній, керуюча кожним окремим ланцюжком виробничого процесу вартості від здобичі залізної руди та вугля до виробництва готової металопродукції.

ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» входить до складу Гірничовидобувного дивізіону Групи Метінвест, ( інформація міститься на офіційному сайті //ingok.metinvestholding.com/ua), є загальновідомою, тому в порядку ч.3 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню, тому дія зазначеної Галузевої угоди розповсюджується на ПрАТ «ІнГЗК», оскільки її підписано уповноваженим представником.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання представника відповідача в апеляційній скарзі про не розповсюдження та не застосування до врегулювання спірних правовідносин умов Галузевої угоди, які не діють на ПрАТ «ІнГЗК».

Крім того, положення п.7.13 Колективного договору на 2011-2012р.р. ВАТ «ІнГЗК» також містять аналогічне положення про виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам,які досягли пенсійного віку, при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті від 7,5 років до 15 років - середньомісячну заробітну плату ( а.с.64 том 1).

Отже, враховуючи, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням станом на 21.10.2011 р. мав 14 років 11міс. стаж роботи на підприємстві відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що на ОСОБА_1, розповсюджується дія п. 6.1. Галузевої угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, зі змінами та доповненнями (далі Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивач ОСОБА_1 звільнений 21 жовтня 2011 року.

Згідно довідки ПрАТ «ІнГЗК» від 01.12.2016 року середньоденний заробіток позивача за серпень, вересень 2011 року становив 147,20 грн. ( а.с.146 том 1). Виходячи з даної довідки, при 8 годинному робочому дні середньомісячна заробітна плата становила 3155,60 грн.

За таких обставин, розмір вихідної допомоги, яка мала були виплачена ОСОБА_1 у зв'язку із виходом на пенсію за власним бажанням, мав становити 3155,60 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність вимог позивача та порушення його права ПрАТ «ІнГЗК» на отримання при звільненні на пенсію одноразової допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, яка у порушення Галузевої Угоди не була йому виплачена при звільненні 21 жовтня 2011року.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_1, який звільнений 21 жовтня 2011 року, не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом першої інстанції проведено не було, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в межах заявлених вимог.

Згідно п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги в частині незгоди із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції в межах обсягу заявлених позовних вимог, розміром середнього заробітку за період з 22.10.2011 р. по 30.06.2013р. у розмірі 61676,80 грн., виходячи з розрахунку 419 роб. днів та середньоденної заробітної плати 147,20 грн.

Посилання ж представника відповідача ПрАТ «ІнГЗК» на те, що одноразова допомога при звільненні не є ні основною, ні додатковою заробітною платою,та підлягає застосуванню положення ст..233 КЗпП України, колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до складу заробітної плати входять також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки відповідно до Галузевої угоди одноразова допомога відноситься до інших виплат, які не передбачені актами чинного законодавства (окрім Галузевої угоди) встановлені додатково при припиненні трудового договору у зв'язку із виходом на пенсію, то її виплата повинна бути здійснена згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України в день звільнення працівника.

У зв'язку з вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про застосування до вимог позивача щодо стягнення вихідної допомоги наслідків пропуску ним строків позовної давності відповідно до положень ч.1 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено тримісячний строк позовної давності щодо вирішення інших трудових спорів, оскільки у відповідності до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині правового визначення одноразової допомоги при звільненні на пенсію, яка не є заробітною платою в розумінні вказаної Інструкції зі статистики заробітної плати, яка не відносить витрати з виплати такої допомоги до фонду оплати праці, й врахування ним, що зазначене положення має значення для статистичної звітності підприємства по фонду оплати праці і не тягне правових наслідків у справі, що переглядається виходячи із офіційного тлумачення Конституційним судом України ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Так, Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у системному зв'язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, враховуючи те, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_1 у зв'язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право при звільненні на пенсію згідно з умовами Колективного договору та Галузевої Угоди, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, про те, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком у відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду на підставі п.1ч.1 ст.374 ЦПК України - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд Дніпропетровської області,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: