Постанова № 72003289, 24.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/182/18 Справа № 206/3294/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Зайченко С. В. Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року м. Дніпро 24 січня 2018 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Кошара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2017 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2015 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2015 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відхилено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2015 року - залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року скасовано.

Справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2017 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення - відмовлено.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2017 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 23 серпня 2007 року між сторонами по справі було укладено кредитний договір № DNU0G108661516 від 23.08.2007 року, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 49000 дол. США на строк до 23.08.2027 року на купівлю житлового будинку.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 серпня 2007 року було укладено договір іпотеки № DNU0G108661516 від 23.08.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передав банку в іпотеку належну йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2007 року квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з довідки Комунального підприємства «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради ремонтно-експлуатаційна дільниця № 2 від 05.05.2015 року, в зазначеній квартирі зареєстрований: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.03.2014 року у зв'язку з неналежним виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит, за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» було звернуто стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ «КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені боржника договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем.

В обґрунтування вимог про виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири, банк посилається на те, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, а відповідач на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно житлове приміщення не звільнив.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином ч.2 ст.109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК України.

Отже, за змістом наведених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду.

Спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником.

Дана обставина підтверджується кредитним договором, в якому зазначено, що ОСОБА_2 надаються кредитні кошти на купівлю житлового будинку, а не квартири. До того ж, представник банка підтвердив, що ОСОБА_2 придбав спірну квартиру за власні кошти, а потім вже уклав кредитний договір, в забезпечення виконання зобов'язань за яким передав квартиру в іпотеку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного та обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про виселення, оскільки в даній справі в іпотеку була передана квартира, яка придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому відсутні підстави для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири без надання йому іншого постійного житла.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича