Постанова № 72001032, 30.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/10621/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Кузьмича С.М.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

за участі представника позивача: Свистович Ю.П.

представника відповідача: Антонюк І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 року ( постанова прийнята о 17:02 хв. У м. Львів, Головуючим суддею Гавдик З.В., повний текст постанови виготовлено 09.10.2017 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово - виробнича компанія «Перша приватна броварня «Для людей - як для себе» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові МГУ ДФС про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові МГУ ДФС про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень №0003191400 від 23.12.2016 року, №0003201400 від 23.12.2016 року, №0003211400 від 23.12.2016 року.

Позивач позовні вимоги мотивували тим, що вони не згідні із висновками відповідача викладеними в акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення - рішення, а також вважає протиправним проведення такої перевірки. 22.12.2016 року позивач подав контролюючому органу заперечення на акт перевірки, на що відповідачем надано формальну та необґрунтовану відповідь. Позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Просив позов задоволити.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові МГУ ДФС № 0003191400 від 23.12.2016 року. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові МГУ ДФС № 0003201400 від 23.12.2016 року. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові МГУ ДФС № 0003211400 від 23.12.2016 року.

Постанову суду першої інстанції оскаржив Офіс великих платників податків ДФС. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.12.2016 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських відносин з ТОВ «Вест Голд Бізнес» за липень вересень 2016 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів, робіт (послуг) або подальшої реалізації цих товарів, робіт (послуг) від вищевказаних контрагентів, та з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства.

За наслідками вказаної перевірки складено акт за №364/28-06-14-00/31978272 яким встановлені наступні порушення, а саме: п. 44.6. ст. 44, п. 134.1. ст. 134 ПК України; п. 6, п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» затвердженого наказам Міністерства фінансів України 02.11.1999 року за № 246 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року за № 751/4044; п. 6. п. 10 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»; Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV; Наказу Міністерства фінансів України 28.02.2013 року за № 336/22868 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 15968927,00 грн. за 9 місяців 2016 року, п. 44.6. ст. 44, п. 198.1. п. 198.3. п. 198.6. ст. 198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 22665534,00 грн. в тому числі за липень 2016 року у сумі 783680,00 грн., за серпень 2016 року у сумі 12750239,00 грн. за вересень2016 року у сумі 9131615,00 грн.

23.12.2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за №0003191400, яким на підставі акта від 16.12.2016 року №364/28-06-14-00/31978272 встановлено порушення п. 44.6. ст. 44, п. 134.1. ст. 134 ПК України; п. 6, п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» затвердженого наказам Міністерства фінансів України 02.11.1999 року за № 246 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року за № 751/4044; п. 6. п. 10 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»; Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV; Наказу Міністерства фінансів України 28.02.2013 року за № 336/22868 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 23953390,50 за податковими зобов'язаннями у сумі 15968927,00 грн. за штрафними санкціями 7984463,50 грн.

23.12.2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за №0003201400, яким на підставі акта від 16.12.2016 року №364/28-06-14-00/31978272 встановлено порушення п. 44.6. ст. 44, п. 198.1. п. 198.3. п. 198.6. ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 33998301,00 грн., за податковими зобов'язаннями 22665534,00 грн., за штрафними санкціями 11332767,00 грн.

23.12.2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0003211400, яким на підставі акта від 16.12.2016 року №364/28-06-14-00/31978272 встановлено порушення п. 44.6. ст. 44 ПК України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 510,00 грн.

Відповідно до п. 44.6. ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних;

для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246, для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, в установах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством/установою ще не визнано доходу;

готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Відповідно п. 9 цього ж Наказу, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9;

інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як було встановлено судом першої інстанції рух активів у процесі господарської операції підтверджується наступними первинними документами:

1. договорами поставки з додатками та специфікаціями;

2. видатковими накладними;

3. податковими накладними;

4. банківськими виписками.

Щодо наявної інформації СДПІ про відносини між контрагентами та їх постачальниками, яка спростовує можливості надання ними товарів, реалізованих на адресу ТОВ «ВЕСТ ГОЛД БІЗНЕС» апеляційний суд зазначає, що оскільки Товариство придбало товар у добросовісного постачальника, то проблеми у контрагентів останнього або навіть визнання їх фіктивними не позбавляє Товариство права на податковий кредит з ПДВ та витрати, що зменшують об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 20.06.2017 у справі №826/3844/15.

Відтак, посилання розриви у ланцюгах постачання ТОВ «ВЕСТ ГОЛД БІЗНЕС» і його контрагентів може створювати відповідні наслідки лише для них і жодним чином не впливає на операції з Товариством. Тому якщо у контролюючого органу є претензії до відповідних контрагентів, він має право на проведення перевірок стосовно дотримання ними вимог податкового законодавства та застосування відповідних заходів впливу. У будь-якому разі відповідальність за можливі порушення таких осіб повинні нести вони самі, а не Товариство.

Щодо відсутності інформації про власні або орендовані фонди, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства колегія суддів наголошує, що відображення даної інформації в Акті перевірки має виключно констатуючий характер без наведення будь-яких належних доказів на його підтвердження. Втім недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами та не може ґрунтуватися на висновках контролюючого органу, що мають характер припущень (аналогічні висновки викладені в постанові ВАСУ від 11.05.2016 року №К/800/5353/16).

Аналогічна позиція висловлена ВАСУ в ухвалі від 24.05.2017 року у справі №К/800/24191/16, відповідно до якої відсутність у постачальника необхідних ресурсів для здійснення продажу товарів та здійснення робіт та послуг не є доказом нереальності операцій.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Згідно з позицією, викладеною Європейським судом з прав людини у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

У даному випадку недобросовісність Товариства в операціях з ТОВ «Вест Голд Бізнес» повинна бути встановлена безумовними та недвозначними доказами, а не ґрунтуватися на податковій інформації про нібито відсутність ресурсів ТОВ «ВЕСТ ГОЛД БІЗНЕС» та неможливість поставки товару останнім.

Стосовно відсутності товарно-транспортних накладних та інформації про транспортування товару, на що вказує контролюючий орган як на підставу для визнання господарських операцій нереальними, колегія суддів наголошує, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних, подорожніх листів чи транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезення автомобільним транспортом, що не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Аналогічну позицію висловив також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21.06.2017 року №К/800/31835/16.

Щодо відсутності зазначення виробника олії соняшникової у договорі та специфікаціях суд апеляційної інстанції звертає увагу, що жодним чинним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку при укладенні договору постачання сільськогосподарської продукції вказувати її виробника. Відповідно обґрунтування «нереальності» господарських операцій такими посиланнями є абсолютно протиправним.

Щодо посилань апелянта на посвідчення про якість зерна, то такі лише додатково підтверджують те, що товар був реальний і на нього були виписані відповідні документи. Зазначення ж у даних посвідченнях інших постачальника чи отримувача не може служити доказом того, що Товариство не брало участі у здійсненні господарських операцій з його поставки, так як посвідчення про якість не є документом, який встановлює маршрут товару чи обов'язкових власника та/або отримувача, це виключно документ який фіксує певну інформацію у відповідний момент часу і жодним чином не обмежує його власника у праві продати цей товар будь-яким третім особам на власний розсуд.

Відтак, посилання на посвідчення якості для підтвердження позиції апелянта на думку апеляційного суду є необгрунтованим.

Щодо посилань контролюючого органу на свідчення гр. ОСОБА_4, відібрані співробітниками ВОСА ПДВ МОУ Офісу ВПП ДФС в рамках кримінального провадження №32016100110000170 колегія суддів звертає увагу, що такі свідчення не є належним доказом вчинення ОСОБА_4 злочину, що полягає у створенні ТОВ «Вест Голд Бізнес» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона і що така діяльність мала місце саме у господарських операціях з Товариством.

Сам по собі протокол допиту свідка не є належним доказом вчинення будь-якою особою кримінально-караного діяння, а відтак, відсутність таких доказів вказує на необґрунтованість тверджень ЛУ ОВПП про фіктивність проведених Товариством господарських операцій.

Щодо посилань апелянта на протокол допиту директора ТОВ «ВЕСТ ГОЛД БІЗНЕС» ОСОБА_4 від 05.10.2016 року, яким нібито підтверджується нездійснення нею будь-якої господарської діяльності колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до положень ст. 86 КПК суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. А згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином системне тлумачення наведених норм дає підстави вважати, що показання свідків/потерпілих/підозрюваних, відібрані під час досудового розслідування, якщо вони не були безпосереднім предметом дослідження суду не можуть бути визнані доказами.

Крім того, слідчий суддя, який розглядає справу, не може посилатися на показання, надані слідчому чи прокурору, а тим більше обґрунтовувати ними своє рішення. Тільки показання, отримані в судовому засіданні можуть вважатися належними та допустимими доказами в рамках кримінального провадження.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 року у справі №813/1906/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. З. Улицький судді Р. М. Гулид С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 31.01.2018 року