Постанова № 72000875, 01.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/9310/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду, ухвалену суддею Грень Н.М., 17 серпня 2017 року в місті Львові по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Файнобуд» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Файнобуд» в березні 2017 року звернулося з позовом в суд до Головного управління Держпраці у Львівській області та просило визнати незаконною та скасувати постанову від 17.02.2017 року №13010230166-0080 про накладення штрафу в розмірі 768000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що висновки викладені в Акті перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №13010230166 не відповідають фактичним обставинам справи, які мали місце під час проведення перевірки. Відповідач позбавив позивача права надати свої пояснення та зауваження до акта перевірки, не надавши акт для ознайомлення в останній день перевірки. Крім цього, посадовими особами відповідача не взято до уваги та не надано належної правової оцінки доказам та письмовим матеріалам, що були надані позивачем. Деякі обставини, викладені в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, що мають місце в дійсності. Серед таких, зокрема, відсутність вимоги службової особи надати до перевірки документи про ненадання котрих зазначено в акті. Також, позивач вказав на відсутність факту порушення вимог ст.24 КЗпП України з огляду на те, що особи, стосовно яких зроблений такий висновок, не перебували у статусі найманих працівників, а надавали послуги згідно з договорами, укладеними відповідно до Цивільного кодексу України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі №813/1007/17 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Головним управлінням Держпраці у Львівській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі №813/1007/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 16.01.2017 року №0072 виданого ГУ Держпраці у Львівській області, відповідно до наказу від 16.01.2017 року №0072-П, було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування і вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки у ТзОВ «Файнобуд».

За результатами проведення вказаної вище перевірки державним інспектором праці складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Акт) №13010230166.

Вказаною перевіркою встановлено та зафіксовано в Акті, зокрема, те, що посадові особи ТзОВ «Файнобуд» допустили порушення вимог ст. 24 КЗпП України, що виявилось у фактичному допуску до роботи з 15.11.2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За результатами вказаної перевірки, на підставі Акта перевірки, ГУ Держпраці у Львівській області відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, за порушення позивачем вимог ч.1,3 ст.24 КЗпП України, застосовано штраф в сумі 768 000,00 грн., про що винесено постанову №13010230166-0080 від 17.02.2017 року.

Відповідно до вимог ст. 259 КЗпП України, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який серед іншого реалізує державну політику у сферах охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 54 п. 4 вказаного Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413. Повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, яке складається із виданого наказу та повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів.

Частиною 1 ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 ст.24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Частина 1 ст.23 КЗпП України передбачає, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Таким чином, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судом встановлено, що 15.11.2016 року між позивачем та гр. ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладено цивільно-правові угоди №135-141.

Предметом вказаних цивільно-правових угод визначено: Замовник (ТзОВ «Файнобуд» ) доручає, а виконавець (кожен з перелічених) бере на себе зобов'язання виконати наступну роботу: загальнобудівельні роботи, які не підлягають ліцензуванню та не відносяться до робіт з підвищеною небезпекою (п. 1 Кожної з Угод).

Серед іншого вказаними Угодами передбачено, що замовник забезпечує виконавців необхідними матеріалами для виконання роботи, передбаченої Угодами; Замовник оплачує виконавцям виконану роботу, згідно акту приймання робіт; замовник не несе відповідальність за не дотримання виконавцем вимог охорони праці при виконанні робіт, передбачених відповідними угодами; замовник не несе відповідальності перед державними контролюючими органами за дотримання вимог охорони праці виконавцями (п. 2.1, 3.2, 3.3. Угод).

Кожною з угод визначено, що цей договір не носить характеру трудового і на нього відповідно, не поширюється дія норм чинного в Україні трудового законодавства (п.5.2).

Виконання та приймання вказаних робіт підтверджується актами приймання робіт від 30.11.2016 року.

В судовому засіданні в якості свідків були допитані громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 Вказані свідки зазначили, що дійсно виконували загальнобудівельні роботи на будівельному майданчику ТзОВ «Файнобуд» приблизно з 15 листопада та до кінця грудня 2016 року згідно з підписаними ними угодами. Роботи виконувались ними по мірі їх наявності та оплачувались належним чином. Графіку роботи не було, відтак послуги надавались протягом того часу, який особа встановлювала самостійно.

Допитані в якості свідків особи повідомили про те, що засоби індивідуального захисту (каски, страхувальні пояси, спецодяг та ін.) можна було отримувати на складі, який знаходився на будівельному майданчику. У разі перебування на будівельному майданчику без засобів індивідуального захисту, до працівника могли застосовуватись штрафні фінансові санкції, згідно з документом, який ним підписувався додатково та у якому замовником є ТзОВ «Файнобуд», передбачено загальний перелік випадків, за які застосовувалися штрафи. Штрафи, також, могли бути застосовані за перебування на будівельному майданчику в нетверезому стані або за вживання алкогольних напоїв на території будови. Відсутність на території будівництва не була підставою для застосування штрафних санкцій, оскільки замовником встановлювався виключно фронт робіт та термін їх виконання. Серед іншого, при укладенні вказаних вище договорів, жодних медичних або інших документів, окрім паспорту та індивідуального податкового номеру платника податків не вимагали. В тому числі повідомили про те, що укладення з ним угоди не має наслідком виникнення трудових відносин, та не є підставою для внесення відповідного запису до трудової книжки.

Крім цього, зазначили, що оплата проводилася за результатами виконаних ними робіт та закріплювалася в Актах.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В силу вимог ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. В наведених вище договорах ціна договору визначена. а умови договору стосовно визначення його ціни не суперечать вимогам діючого законодавства.

Згідно з приписами ч.1 ст.850 ЦК України, замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Як пояснили допитані в судовому засіданні свідки-підрядники, вони самостійно в межах встановлених строків договору визначали порядок та окремі етапи роботи, при цьому правила внутрішнього трудового розпорядку позивача на них не розповсюджувалися.

Відповідно до ч.1 ст.6 Господарського кодексу України, одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Конституційним правом, важливим для визначення господарських правовідносин, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене ст.42 Конституції України. Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією, насамперед, це право кожного на працю, які він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Тобто, громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 ОСОБА_7, мали конституційне право укладати цивільно-правові договори та відповідно до ст.837, 901 ЦК України виконувати зобов'язання, передбачені умовами даних договорів.

Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії договорів та порівняно їх з оригіналами. Зокрема наявні в матеріалах справи договори зі строком дії не підтверджені оригіналами, а отже згідно ч.6 ст.94 КАС України не беруться судом до уваги. В той же час в матеріалах справи наявні копії договорів, де не зазначено строк їх дії. Вказані договори відповідають оригіналам, що були оглянуті в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Таким чином можна стверджувати, що відносини, які виникли між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 ОСОБА_7 та ТзОВ «Файнобуд» підтверджені цивільно-правовими угодами, з умовами яких вони вільно погодились.

Судом також не встановлено факту прийняття позивачем на роботу вказаних осіб за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; факту роз'яснення вказаним особам прав і обов'язків та інформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах, відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність порушення трудового законодавства в частині допуску вказаних працівників до роботи без укладення трудових договорів, оскільки виконувані відповідними працівниками роботи здійснювались в рамках цивільно-правових угод.

Таким чином, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч.4 ст.229, ст.243, ст.308, ст.310, п.1.ч.1 ст.315, ст.316, ст.321, ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі №813/1007/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Головуючий суддя І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 05.02.2018 року