
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2018 р. м. Чернівці cправа № 824/62/18-а
Cуддя Чернівецького окружного адміністративного суду Боднарюк О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної служби геології та надр України до приватного акціонерного товариства "Мамалигівський гіпсовий завод" про анулювання спеціального дозволу на користування надрами,
В С Т А Н О В И В:
05 січня 2018 року до суду звернулася Державна служба геології та надр (далі - позивач), з позовом до Приватного акціонерного товариства “Мамалигівський гіпсовий завод” (далі - відповідач), в якому позивач просив суд прийняти рішення, яким припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3484 від 29.10.2004 р.
Позовна вимога обґрунтована тим, що відповідач не подавав обов’язкову звітність, передбачену спеціальним дозволом на користування надрами № 3484 від 29.10.2004р. та угодою № 3484 від 13.01.2011 р., що є його невід’ємною частиною вказаного спеціального дозволу. Крім того, відповідач не провів повторну державну експертизу та оцінку запасів родовища корисних копалин, що передбачено пунктом 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.1994 р. за № 865. Позивач вважає, що із наведених мотивів, в порядку визначеному п.5 ч.1 ст.26 Кодексу України про надра, відповідачу має бути припинено право користування надрами на відповідному родовищі.
Ухвалою суду від 09 січня 2018 року відкрито спрощене провадження у справі з викликом учасників справи в призначене судове засідання на 14.30 год. 01 лютого 2018 року.
30 січня 2018 року відповідачем подано відзив на позов, в якому ПрАТ “Мамалигівський гіпсовий завод” заперечувало проти задоволення позову. Відповідач посилався на те, що твердження позивача щодо неподання ним звітності є такими, що не відповідають дійсності. Також відповідач вважає, що обов’язок надрокористувачів щодо проведення обов’язкової повторної експертизи родовища корисних копалин кожні п’ять років, як на цьому наполягають Держгеонадра, не передбачений чинним законодавством. Також відповідач посилається на те, що Кодекс України про надра дозволяє припиняти право користування надрами лише в певних випадках, до яких не відноситься порушення вимог щодо проведення повторної експертизи родовища.
Представники позивача та відповідача в судове засідання 01.02.2017 р. не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Разом з тим, від представників обох сторін до суду надійшли відповідні заяви про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає за можливе та доцільне розглянути справу на підставі наявних матеріалів та доказів у порядку спрощеного письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідачу, приватному акціонерному товариству “Мамалигівський гіпсовий завод”, було надано Міністерством охорони навколишнього природного середовища України спеціальний дозвіл на користування надрами № 3484 від 29.10.2004р. для видобування гіпсу придатного для виробництва будівельного формовочного гіпсу на Сталінештському родовищі, що розташоване за 1,5 км на південний захід від с. Сталінешти (Стальнівці) Новоселицького району Чернівецької обл. Зазначений спеціальний дозвіл на користування надрами видано строком до 29 жовтня 2024 р.
У зазначеному спеціальному дозволі вказані його особливі умови, в тому числі і обов’язок відповідача в подачі щорічної звітності до ДНВП “Геоінформ України” згідно з формою 5-гр.
Крім того, в якості невід’ємної частини спеціального дозволу на користування надрами, підписана 13.01.2011 р. представниками Мінприроди України та ПрАТ “МГЗ” угода № 3484 про умови користування надрами з метою видобування.
Згідно п.2 ст. 10 зазначеної Угоди надрокористувач зобов’язаний у встановленому порядку подавати до ДНВП “Геоінформ України” щорічні звіти відповідно до форми державної статистичної звітності 5 гр.
Позивач стверджує, що відповідач не здійснив щорічного звітування за встановленою формою перед ДНВП “Геоінформ України” щодо руху запасів за 2015 рік.
Станом на 2015 рік питання звітної документації щодо запасів та використання корисних копалин врегульовувалося наказом Державної геологічної служби України від 26.12.2007 р. за № 142 (з наступними змінами).
Згідно із цим наказом для надрокористувачів металевих, неметалевих корисних копалин та вугілля затверджено форму звітності № 5-гр.
У відповідності до п.5 ч.1 ст.26 Кодексу України про надра (в редакції Закону України № 3370-IV від 19.01.2016 р.) право користування надрами припиняється, зокрема, у разі використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, а також порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр.
При цьому, у відповідності до ч.2 ст.26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку.
У відповідності до п.23 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 р. за № 615 (з наступними змінами та доповненнями) право користування надрами припиняється з підстав та у порядку, передбаченому Кодексом України про надра та Законом України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”.
Таким чином, суд констатує, що неподання відповідачем щорічної звітності перед ДНВП “Геоінформ України” згідно з формою 5-гр, в разі якщо таке неподання мало би місце, було би порушенням вимог, передбачених відповідним спеціальним дозволом на користування надрами, який був виданий відповідачу, а отже надавав би право позивачу звертатися в судовому порядку з вимогою щодо припинення такого надрокористування.
Разом з тим, суд приходить до висновку, що твердження позивача про неподання відповідачем звітності, яка передбачена спеціальним дозволом на користування надрами, не відповідає дійсним обставинам справи.
Так, Держгеонадра в своєму позові посилаються на те, що листом Державного науково-виробничого підприємства “Державний інформаційний геологічний фонд України” (скорочено, — ДНВП “Геоінформ України”) від 13.01.2016 р. за № 02/302-0021 позивачу повідомлено, що інформація від надрокористувача ПрАТ “МГЗ” щодо руху запасів не надходила.
Однак, як встановлено судом, в листі ДНВП “Геоінформ України” від 13.01.2016 р. за № 02/302-0021 йдеться про те, що ДНВП “Геоінформ України” надіслано Державній службі геології та надр України відомості щодо затвердження запасів родовищ корисних копалин, на розробку яких надані спеціальні дозволи на користування надрами. Інформації щодо подання чи неподання відповідачем, ПрАТ “МГЗ”, відповідної щорічної звітності зазначений лист не містить.
В той же час, зазначений звіт (в тому числі з зазначенням даних по Сталінештському родовищу) за 2015 рік надіслано відповідачем до ДНВП “Геоінформ України” рекомендованим поштовим відправленням від 03.02.2016 р., на підтвердження чого відповідачем надано копію звіту та відповідну поштову квитанцію.
Також відповідачем надано копію листа ДНВП “Геоінформ України” від 29.01.2018 р. за № 03/303 0794, відповідно до якого, цей державний орган вказує, що ПрАТ “Мамалигівський гіпсовий завод” щорічно надсилає до Державної служби геології та надр України та ДНВП “Геоінформ України” звітність за формою № 5-гр.
У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких гуртуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач не надав суду доказів того, що відповідач не подавав в 2015 році щорічну звітність згідно з формою 5-гр в ДНВП “Геоінформ України”, а докази, що були надані відповідачем, навпаки підтверджують належне подання цієї звітності.
З огляду на наведене, суд вважає, що відсутні підстави для анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3484 від 29.10.2004 р. з мотивів неподання надрокористувачем обов’язкової звітності.
Позивачем додатково наводиться інша підстава для припинення права надрокористування, а саме не проведення відповідачем повторної державної експертизи та оцінки запасів родовищ корисних копалин, – разом з тим Держгеонадра не наводять в позові конкретного опису порушення, яке на думку позивача допустив відповідач.
У відповідності до листа Держгеонадр від 19.04.2016 р. за № 7357/13/14-16, позивач висував ПрАТ “МГЗ” вимоги щодо дотримання п.25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.1994 р. за № 865 (далі - Положення) в тій частині, що стосується проведення державної експертизи та оцінки запасів родовищ корисних копалин через кожні п’ять років експлуатації ділянки надр.
Аналогічно, посилання на п.25 зазначеного Положення міститься в наказі Держгеонадр від 01.09.2016 р. за № 287, яким встановлено відповідачу термін для усунення порушень законодавства, та наказі Держгеонадр від 11.01.2017 р. за № 5, яким ПрАТ “МГЗ” зупинено дію спеціального дозволу.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що вимагаючи припинення права надрокористування, позивач керувався нормами п.25 Положення, в якому міститься вимога щодо проведення повторної державної експертизи та оцінки запасів родовищ корисних копалин через кожні п’ять років експлуатації ділянки надр.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 264 “Про заходи щодо справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин” внесені зміни до пункту 25 Положення, та викладено у наступній редакції: “Повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться через кожні п'ять років експлуатації ділянки надр, а також у разі: коли перегляд вимог стандартів і технічних умов щодо кількості або якості корисних копалин, технології їх переробки призводить до зменшення сумарних розвіданих запасів більш як на 20 відсотків або зростання їх обсягу більш як на 50 відсотків. Запаси родовищ, що розробляються, підлягають повторній експертизі та оцінці, якщо внаслідок гірничодобувних або додаткових геологорозвідувальних робіт сумарні розвідані запаси зростають більш 50 відсотків порівняно з раніше оціненими Державною комісією по запасах корисних копалин або якщо списані та передбачені для видобутку за техніко - економічними умовами родовищ, перевищують нормативи, встановлені законодавством; коли різниця у розмірі становить понад 20 відсотків порівняно з фактичними техніко-економічними та фінансовими показниками господарської діяльності, пов’язаної з видобуванням корисних копалин, а також коли зміни в технологічних схемах призводять до такої різниці”.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 року № 1236 “Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України” постанову Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 264 визнано такою, що втратила чинність з 01 січня 2011 року.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №264 “Про заходи щодо справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин”, якою внесені зміни до пункту 25 Положення, втратила чинність 01.01.2011 р., і з цього часу пункт 25 Положення діє у редакції, викладеній до внесення змін постановою, яка втратила чинність, тобто, у редакції, яка діяла до 26 березня 2008 року.
Отже, чинна редакція абз.1 п. 25 цього Положення є наступною: “повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться обов'язково у тому разі, коли перегляд вимог стандартів і технічних умов що до кількості або якості корисних копалин, технології їх переробки призводить до зменшення сумарних розвіданих запасів більш як на 20 відсотків або зростання їх обсягу більш як на 50 відсотків. Запаси родовищ, що розробляються, підлягають повторній експертизі та оцінці, якщо внаслідок гірничодобувних або додаткових геологорозвідувальних робіт сумарні розвідані запаси зростають більш як на 50 відсотків порівняно з раніше оціненими ДКЗ, або якщо списані та передбачені до списання розвідані запаси як такі, що не підтвердилися чи недоцільні для видобутку за техніко-економічними умовами родовищ, перевищують нормативи, встановлені законодавством”.
Виходячи з наведеного, суд погоджується із доводами відповідача, що існуюча редакція пункту 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин не вимагає проведення повторної державної експертизи та оцінки запасів родовища корисних копалин кожних п'ять років експлуатації ділянки надр. Відтак вимога Держгеогнадр до відповідача щодо проведення такої повторної експертизи є неправомірною.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено порушення відповідачем вимог, що передбачені спеціальним дозволом на користування ділянкою надр, а відтак позовні вимоги є безпідставними, та не підлягають задоволенню.
Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати суб’єктом владних повноважень, у вигляді сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або до Чернівецького окружного адміністративного суду або безпосередньо до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2018 р.
Суддя Боднарюк О.В.
Судове рішення № 72000204, Чернівецький окружний адміністративний суд було прийнято 01.02.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 824/62/18-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: