Ухвала суду № 71999379, 05.02.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

05 лютого 2018 року СєвєродонецькСправа № 812/141/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Петросян К.Є.,

при секретарі судового засідання - Карча В.М.,

за участю:

позивача - не прибув,

представника відповідача - Татарінової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, відповідно до якої позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 грн. у розрахунку на місяць за період з 07.1 1.2015 по 19.01.2016 на суму 14 902,95 грн.;

- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 19.01.2016 на суму 14 902,95 грн.

Під час розгляду справи від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском строку на звернення до адміністративного суду з огляду на норми ст. 123 КАС України (а.с.51-55).

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідачем зазначено, що ОСОБА_2 була звільнена зі служби в поліції 30.06.2016, відповідно до наказу ГУНП в Луганській області № 423 о/с від 29.06.2016.

Згідно з довідки від 25.01.2018 № 50/111/22-2018 остаточний розрахунок з позивачем щодо нарахування та виплати грошового забезпечення був проведений 30.06.2016, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за травень 2016, одноразовій грошовій допомозі при звільнені 29.07.2016, тобто починаючи з 29.07.2016, позивач у разі незгоди з проведеним з ним розрахунком мала можливість звернутися до суду у встановленому законом порядку.

До суду позивач звернулась лише 12.01.2018, відповідно до ухвали суду від 16.01.2018, тобто з часу коли позивачу стало відомо про порушення своїх прав минуло більше року.

Також відповідач зазначає, що в грошовому атестаті № 217 складеному на ім'я ОСОБА_2 в графі «відомості, подані в атестаті, уважаю правильними» міститься підпис позивача без будь-яких зауважень щодо ненарахування та невиплати винагороди за участь в АТО за період 07.11.2015 по 19.01.2016.

До спірних правовідносин за правилами конкуренції, на думку відповідача, слід застосовувати норми спеціального, а не загального трудового законодавства. Тим більше, що

Закон України «Про Національну поліцію» та КЗпПУ мають однакову юридичну силу. Тому твердження про те, що поліцейські отримують заробітну плату є хибним.

На думку відповідача, позивач отримував грошове забезпечення, а не заробітну плату, отже по спірних правовідносин не застосовується частина 2 статті 233 КЗпПУ.

Посилаючись на ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач просив суд залишити адміністративний позов без розгляду, у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.

У судове засідання позивач, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не прибув, надав через канцелярію суду клопотання, відповідно до якого розгляд справи просить проводити без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та просив суд його задовольнити.

Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, перевіривши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) від 07.12.2015 № 341 та довідки Головного управління Національної поліції в Луганській області від 07.07.2016 № А-4538 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, позивач дійсно брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення в період з 07.11.2015 по 30.06.2016 (а.с.12, 38-42).

Однак винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 19.01.2016 позивачу не виплачувалась, тому позивач звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів.

Отже, предметом розгляду даної справи є стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

Ч.1 ст.7 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, ч.3 ст. 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ч.5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно із ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять наступні складові.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО, є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за участь в АТО, яка є складовою грошового забезпечення) застосовуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини третьої статті 123 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

З урахуванням вищенаведеного, предмету позову, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2,3,7,122,123 КАС України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу суду можуть бути зазначені в апеляційній скарзі за наслідками розгляду справи по суті.

Повний текст ухвали складено та підписано 05 лютого 2018 року.

Суддя К.Є. Петросян