Постанова № 71998084, 31.01.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 686/9087/17

Провадження № 22-ц/792/146/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П., Талалай О.І., Ярмолюка О.І.

секретар Філіпчук О.С.

за участю апелянтки ОСОБА_4, представника позивача Монастирської А.А., відповідача ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/9087/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 20 листопада 2017 року (суддя Продан Б.Г.) у справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький до ОСОБА_6, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, третя особа на стороні відповідача - Служба у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

В травні 2017 року Квартирно-експлуатаційній відділ м. Хмельницький (далі КЕВ м. Хмельницький) звернувся до суду із позовом, в якому просив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_4, що діють у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 і ОСОБА_8 з незаконно зайнятого ними житлового приміщення у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що цей гуртожиток належить державі в особі Міністерства оборони України, перебуває на балансі КЕВ м. Хмельницький та призначений для тимчасового забезпечення житлом військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, які перебувають на обліку в МО України. Відповідач ОСОБА_6 на даний час не є військовослужбовцем чи працівником Збройних Сил України, на квартирному обліку у МО України не перебуває, оскільки звільнений у запас за наказом головнокомандувача СВ ЗС України від 19.07.2002 року №14МП за систематичне невиконанням умов контракту військовослужбовцем. Посилаючись на те, що відповідачі самовільно заселились у кімнату гуртожитку без ордеру та дозволу на заселення і проживають у даному приміщенні без належної правової підстави, тому і підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 листопада 2017 року позов задоволено. Постановлено усунути перешкоди користування власністю шляхом виселення ОСОБА_6, ОСОБА_4 та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку та зазначає, що це рішення є незаконним і необґрунтованим, оскільки порушує гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на житло, а тому підлягає до скасування. Апелянт вказує на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального права, зокрема положень Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст.ст. 1,8,19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». На думку апелянта, суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 391 ЦК України та не врахував той факт, що між сторонами існують договірні відносини. Апелянт вважає, що під час надання у 2000 році відповідачам житлового приміщення, між сторонами фактично був укладений договір найму. Також зазначає, що заселення відповідачів та реєстрація їх місця проживання, здійснювались на підставі виданого їм ордеру, який повинен зберігатися в житлово-експлуатаційній організації, а тому висновок суду про відсутність у відповідачів ордеру на вселення апелянт вважає необґрунтованим. На думку ОСОБА_4, судом неповно з'ясовано обставини справи та не враховано той факт, що житлове приміщення №8 надавалось відповідачам за рішенням керівництва військової частини і на час їх вселення, будинок використовувався як готель для військовослужбовців, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.06.2015 року у справі №6-191цс15 є підставою для відмови у виселенні. Крім того, під час розгляду справи позивач не надав суду актів приймання (передачі) будівель, споруд на території військового містечка, які б свідчили про перебування будинку на праві оперативного управління саме у КЕВ м. Хмельницький. Також апелянт зазначила, що іншого житла не має, у 2008 році розлучилась із ОСОБА_6 і з того часу є одинокою особою, з якою проживають неповнолітні діти, а тому у відповідності з вимогами ст. 125 Житлового кодексу її не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі і просить її задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції.

Представник позивача Монастирська А.А. та відповідач ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнали і просять її відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у гуртожитку по АДРЕСА_1, що належить державі в особі Міністерства оборони України та перебуває на балансі КЕВ м. Хмельницький в кімнаті № 8, проживають ОСОБА_6, ОСОБА_4 та їх неповнолітні діти ОСОБА_8, ОСОБА_7

ОСОБА_6 прийняв військову присягу 10.01.1993 року та вподальшому наказом заступника МО України командиром СВ №15 від 27.10.1997 року прийнятий на посаду начальника обслуги наведення стартової батареї ракетного дивізіону.

ОСОБА_6, ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_8 проживають та зареєстровані з 01.08.2000 року, а неповнолітня ОСОБА_7 - з 2007 року в гуртожитку по АДРЕСА_1.

19.07.2002 року ОСОБА_6 наказом Головнокомандувача СВ ЗС України №14 ПМ звільнений у запас у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту.

09.08.2002 року наказом командира військової частини А 4239 №156 ОСОБА_6 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Хмельницького МВК Хмельницької області з підстав систематичного невиконання умов контракту.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що власником гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 є держава в особі Міністерства оборони України, а ОСОБА_6 та його сім'я відношення до Міністерства оборони України не мають, на квартирному обліку у МО України не перебувають, а тому відповідачі підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення.

Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

В силу п. 5.2 ч. 5 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 р. за № 24/20337 затвердженої наказом МО України №737 від 30.11.2011 року гуртожитки МО України призначені для тимчасового проживання курсантів і військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом і перебувають у шлюбі, під час навчання у військових навчальних закладах МО України або проходження ними військової служби. Жила площа в гуртожитках надається військовослужбовцям на час проходження служби в цьому населеному пункті рішенням КЕВ (КЕЧ) району за клопотанням військової частини. Список розподілу жилої площі в гуртожитках затверджується начальником гарнізону.

Згідно ч.2 ст. 132 Житлового кодексу Української PCP, інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що КЕВ м. Хмельницького не є належним позивачем, колегія суддів вважає їх безпідставними, адже відповідно до п. 4.2. Положення Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, індивідуальної картки обліку будівлі (форма 400) та інвентарної картки №2696 Обліку основних засобів в бюджетних установах гуртожиток по АДРЕСА_1 перебуває на праві оперативного управління у КЕВ м. Хмельницького і установа користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та цьому Положенню. А тому КЕВ м. Хмельницького є належним позивачем у цій справі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про відсутність у відповідачів ордеру на вселення є недоведеними, адже апелянткою не надано належних та достовірних доказів того, що при вселенні в 2000 році ОСОБА_6 надавався ордер, який давав право на вселення в гуртожиток , що розташований на території військового містечка по АДРЕСА_1. Разом з тим, представник позивача та ОСОБА_6 заперечили відповідно факт видачі та факт отримання такого ордеру. Щодо доводів апеляції про надання житлового приміщення відповідачам за рішенням керівництва військової частини, суд їх не приймає до уваги, адже ця обставина не підтверджується матеріалами справи та не визнається учасниками справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що на час вселення відповідачів у спірне житло, це приміщення використовувалося саме як готель для військовослужбовців, а тому судом в порушення правової позиції Верховного Суду України по справі №6-191ц15 від 24.06.2015 року необґрунтованого застосовано ст. 132 ЖК Української РСР є такими, що не заслуговують на увагу. Встановлено, що на час заселення відповідачів у спірне житло, приміщення по АДРЕСА_1 було розташоване на території військового містечка та використовувалося військовою частиною як гуртожиток для військовослужбовців цієї військової частини та як готель для військовослужбовців відряджених з інших військових частин і ОСОБА_6 з сім'єю проживали саме в гуртожитку. Вказані обставини визнаються представником позивача та відповідачем ОСОБА_6 А тому на час ухвалення оскаржуваного рішення у суду першої інстанції були відсутні підстави для врахування висновку Верховного Суду України про застосування ст. 132 ЖК Української РСР у подібних правовідносинах, викладено в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Також, колегія суддів вважає, що не підлягає до задоволення заява апелянтки про застосування до спірних правовідносин позовної давності, адже позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням у гуртожитку, оскільки порушення прав позивача триває у часі, тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права власника або володільця.

На думку суду, посилання в апеляційній скарзі на безпідставне незастосування судом першої інстанції рішення Європейського суду з прав людини від 02.02.2010 року справа «Справа Кривіцька і Кривіцький проти України» є невиправданими з огляду на таке. Так, в цьому рішенні Європейський суд виходив з загальних принципів, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «Житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем.

Встановлено, що ОСОБА_6 як військовослужбовець, ОСОБА_4, ОСОБА_8 як члени сім'ї військовослужбовця вселилися у спірне житло в 2000 році, а ОСОБА_7 - в 2007 році та апелянтка з неповнолітніми дітьми проживали до травня 2008 року. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 остання з неповнолітніми дітьми з травня 2008 року по 2010 рік не проживали у спірному житлі, з 2011 року по 22 грудня 2017 року апелянтка та діти знову проживали у кімнаті АДРЕСА_1 а 22 грудня 2017 року виселилися із спірного житла та 03.01.2018 року забрали усі свої речі. Ці обставини визнаються учасниками справи, а тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Разом з тим, посилання апелянтки про те, що підставою її виселення з дітьми стала протиправна поведінка ОСОБА_6 в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України є недоведеними.

Колегія суддів вважає, що на спірні правовідносини не поширюється положення та гарантії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки право користування службовим приміщенням ОСОБА_4 та неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_7, як членів сім'ї ОСОБА_6 є похідним від права останнього на користування кімнатою у гуртожитку, який належить державі в особі Міністерства Оборони України та перебуває у оперативному управлінні КЕВ м. Хмельницького. Так як ОСОБА_6 19.07.2002 року звільнено у запас у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту та 09.08.2002 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Хмельницького МВК з підстав систематичного невиконання умов контракту, тому у апелянтки, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей, припинилося право користування спірним житлом.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_4 є одинокою особою, а тому її не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення є безпідставними. Встановлено, що з 2010 року та на час подачі позову 16.05.2017 року ОСОБА_4 проживала однією сім'єю із ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу, що визнається самими учасниками справи, а тому апелянтка не є одинокою особою і у суду були відсутні підстави для застосування ст. 125 ЖК Української РСР.

На думку колегії суддів, ухвалюючи рішення про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, судом першої інстанції було враховано баланс між інтересами відповідачів та інтересами держави, адже як вбачається із матеріалів справи, станом на 01.10.2017 року у Хмельницькому гарнізоні та КЕВ м. Хмельницький на квартирному обліку знаходяться 1177 військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, які потребують поліпшення житлових умов, разом з тим, відповідачі на квартирному обліку у Хмельницькому гарнізоні не перебувають і належних та допустимих доказів того, що у них відсутнє інше житло відповідачами надано не було. (а.с. 17, 59).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення є законним та обґрунтованим і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 лютого 2018 року.

Суддя-доповідач (підпис) А.П. Корніюк

Судді: (підпис) О.І. Талалай

(підпис) О.І.Ярмолюк

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк

Головуючий у першій інстанції Продан Б.Г. Провадження № 22-ц/792/146/18

Доповідач Корніюк А.П. Категорія №43,44