Рішення № 71993046, 22.01.2018, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1811/16-ц

Провадження по справі 2/305/42/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2018 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

за участю: секретаря - Орос С.Ю.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_5 про скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Лугівської сільської ради Рахівського району та ОСОБА_5 про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на житловий будинок. Позовні вимоги мотивувала тим, що відповідно до рішення сесії Лугівської сільської ради Рахівського району від 18 грудня 1997 року вирішено передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд її чоловікові ОСОБА_5 площею 0,15 га. Вказана земельна ділянка була закріплена за їхнім житловим будинком №200 в с.Луги, де вони побудували житловий будинок. У червні 2015 року вона звернулася у Лугівську сільську раду із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована в с.Луги, 200 та виділити дорогу для загального користування. Рішенням сесії Лугівської сільської ради від 10 серпня 2015 року №712 їй відмовлено у наданні такого дозволу у зв’язку з тим, що на вказаній земельній ділянці між заявницею та її сином, учасником бойових дій ОСОБА_5 виникло спірне питання. Виявилося, що її синові, ОСОБА_5, рішенням 27 сесії Лугівської сільської ради від 13.03.2015 року №623 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та присвоєно кадастровий номер 2123685000:09:001:0011, площа якої складає 0,25 га. Однак, у цю земельну ділянку ОСОБА_5 включено і її земельну ділянку площею 0,15 га як присадибну до житлового будинку №200 в с.Луги. ОСОБА_5 вділено рішенням виконкому Лугівської сільської ради від 21 липня 1987 року №29 ділянку площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та рішенням виконкому Лугівської сільської ради від 24.06.1993 року ОСОБА_5 вирішено доділити до наявної присадибної земельної ділянки 0,08 га в с.Говерла ур.»Подерей». Рішенням Лугівської сільської ради від 17 вересня 2008 року надавався дозвіл ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації щодо посвідчення права власності на земельну ділянку площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку. Тобто, 0,15 га безпідставно включені у земельну ділянку ОСОБА_5 В результаті неправомірних дій її позбавлено власності, тобто житлового будинку №200 в с.Луги Рахівського району, де вона проживає по сьогоднішній день та присадибної земельної ділянки, на яку вона має право. Будинок ОСОБА_1 включено у техдокументацію до земельної ділянки її сину ОСОБА_5 як надвірну споруду, хоча згідно з витягом з погосподарської книги Лугівської сільської ради є зареєстрований житловий будинок №200, який побудований нею та її покійним чоловіком – ОСОБА_5, і був їхньою спільною сумісною власністю. Після смерті чоловіка вона продовжує проживати у будинку і являється власником спадкового майна, тобто ? частини будинку №200 в с.Луги Рахівського району, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім’єю і фактично прийняла спадщину. У зв’язку з наведеним просить скасувати рішення Лугівської сільської ради від 10 серпня 2015 року за №712 про відмову ОСОБА_1, мешканці с.Луги, 200, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, яка розташована в с.Луги, 200, скасувати рішення 27 сесії Лугівської сільської ради від 13.03.2015 року за №623, яким надано ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та визнати за ОСОБА_1, уродженкою та мешканкою с.Луги, 200, Рахівського району права власності на будинок 200 в селі Луги, Рахівського району Закарпатської області.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та пояснили, що ОСОБА_5 незаконно було виділено земельну ділянку, оскільки така належить до її будинку, тобто виділена для його обслуговування, а тому її незаконно позбавлено права на землю та й на житловий будинок №200 в селі Луги. У зв’язку з наведеним підтримують позовні вимоги та просять задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Лугівської сільської ради ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, пояснила, що відповідачу ОСОБА_5 було виділено земельну ділянку для обслуговування житлового будинку №201 в селі Луги, в якому він проживає з сім’єю. А громадянка ОСОБА_1 проживає в іншому житловому будинку - №200 селі Луги, який належав нині померлому ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, й також використовує земельну ділянку ділянку, яка належить до домогосподарства №200 в с.Луги. Померлий ОСОБА_5 за життя не отримував Державного акту про право власності чи право користування земельною ділянкою, що належала до його домогосподарства, а отже й не встановлювалися межі його земельної ділянки на місцевості. Рішення, які оскаржила ОСОБА_1 були прийняті у відповідності до чинного законодавства, а тому вважає, що підстав для їх скасування немає та просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, пояснила, що при виділенні та предачі ОСОБА_5 земельної ділянки було дотримано вимог земельного законодавства, а тому вважає позов безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, приходить до такого.

Визначаючи норми матеріального права, що підлягають застосуванню та надаючи правову кваліфікацію фактично існуючим між сторонами по справі правовідносинам суд виходить з п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи предмет та підставу позовних вимог, момент виникнення спірних правовідносин, момент, з якого Позивач вважає себе власником житлового будинку, що є предметом позову, суд вважає, що при постановленні судового рішення слід керуватися як нормами ЦК 1963 р., так і нормами Цивільного Кодексу України, і так само, Кодексом про шлюб та сім'ю й Сімейним кодексом, відповідно.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК. Стаття 391 ЦК установлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В судовому засіданні встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Громадянин ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер 06 квітня 2011 року, про що виконавчим комітетом Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області зроблено відповідний актовий запис №5 від 07.04.22011 року, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії І-ФМ №236257.

Позивач, ОСОБА_1, звертаючись до суду в позовній заяві зазначила про те, що її позбавлено власності, тобто житлового будинку №200 в с.Луги, Рахівського району, де вона проживає та присадибної земельної ділянки, на яку вона має право, зазначаючи при цьому, що зазначений будинок побудований нею та її покійним чоловіком ОСОБА_5, а отже був їхньою спільною власністю, а після смерті чоловіка вона продовжує проживати у будинку і являється власником спадкового майна як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім’єю і фактично прийняла спадщину. На підтвердження позовних вимог про визнання права власності на будинок №200 в с.Луги, Рахівського району, Закарпатської області позивачем надано технічну документацію, з якої слідує, що зазначений житловий будинок побудований у 1991 році. Право власності на житловий будинок набувається в порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Рішенням виконавчого комітету Лугівської сільської ради народних депутатів від 21 липня 1987 року було: погоджено рішення зборів уповноважених колгоспників колгоспу «8-Березня» смт.Богдан від 29.03.1987 року про виділення земельної ділянки в кількості 0,07 га під будівництво індивідуального житлового будинку громадянам ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (невістці ОСОБА_5П.). Також вирішено просити виконком Рахівської районної ради народних депутатів надати дозвіл на будівництво нового житлового будинку грОСОБА_7 і ОСОБА_8 та попереджено зазначених громадян про відповідальність за проведення будь-яких робіт на земельній ділянці без будівельного паспорта на забудову, виданого районним архітектором.

Рішенням виконавчого комітету Лугівської сільської ради народних депутатів від 24 червня 1993 року було доділено ОСОБА_5 до наявної присадибної земельної ділянки 0,08 га в с.Говерла ур.»Подерей» між сусідами ОСОБА_9 та ОСОБА_10.

Згідно з рішенням Лугівської сільської ради народних депутатів від 18 грудня 1997 року було вирішено передати безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства, у тому числі ОСОБА_5 0,15 га, яка знаходиться у його постійному користуванні.

З витягів із погосподарських книг Лугівської сільської ради №2 за 1991-1995 роки, №3 за 1996-2000 роки, №3 за 2001-2005 роки, №03 за 2006-2010 роки та за 2011-2015 роки, які проводилися у відповідності до чинних на той час Інструкцій, які визначали порядок реєстрації будинків та домоволодінь (погосподарський облік) слідує, що житловий будинок №200 (старий номер №173 та №188) в с.Луги Рахівського району Закарпатської області значився за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Також, згідно з даними в зазначених вище погосподарських книгах ОСОБА_1 зареєстрована як член господарства.

В інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах затвердженої Наказом Держкомстату від 08.12.2010 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 січня 2011 року №9/18747, яка втратила чинність 27.05.2016 року, містилися поняття: «голова домогосподарства» – це особа, яка очолює домогосподарство й несе відповідальність за нього. Вона визначається членами домогосподарства і, як правило, є господарем, людиною, яка приймає щоденні рішення стосовно діяльності домогосподарства. Здебільшого голова домогосподарства є власником житлового будинку і/ або земельної ділянки (ділянок); «домогосподарство» - сукупність осіб, які постійно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують свої кошти та витрачають їх. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати в будь-яких з цих стосунків або бути і в тих, і в інших стосунках.

ОСОБА_1 звертаючись до суду із позовом про визнання за нею права власності на житловий будинок №200 в с.Луги Рахівського району, Закарпатської області не надала суду даних та доказів періоду перебування її в шлюбі з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент побудови зазначеного будинку, тобто станом на 1991 рік. Отже, виходячи з того, що земельна ділянка для будівництва спірного будинку передавалася виконкомом Лугівської сільської ради саме ОСОБА_5, тому суд не може зробити висновок, що будинок, який є предметом позову ОСОБА_1, був збудований (нажитий) ОСОБА_5 і ОСОБА_1 за час шлюбу, є його спільною власністю в рівних частках та кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, як було передбачено чинним на той час Кодексом про шлюб та сім'ю (ст.22,28).

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Право власності спадкоємців на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Норми ст. 392 ЦК не застосовуються щодо вимог про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва (ч. 3 ст. 376 ЦК), оскільки особа не є власником, а лише заявляє вимогу про встановлення права власності на об'єкт самочинного будівництва. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Виходячи із записів у погосподарських книгах, суд констатує, що спірний житловий будинок не належить до об'єктів самочинного будівництва, а в даному випадку є об'єктом спадкових прав, оскільки він зареєстрований за ОСОБА_5, який помер 07 квітня 2011 року.

Відповідно до Книги 6 Цивільного кодексу України, яка регулює спадкове право, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

ОСОБА_1, пред’явивши позов про визнання за нею права власності на житловий будинок №200 в с.Луги Рахівського району, Закарпатської області не виконала обов’язок доказування, визначений статтями 12 та 13 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема нею не надано суду доказів перебування у шлюбі з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з якого б суд зміг зробити висновок чи являвся будинок №200 в с.Луги спільним майном подружжя та чи належить ОСОБА_1 до кола спадкоємців ОСОБА_5, який помер 07 квітня 2011 року. Крім того, нею не надано суду доказів відсутності заповітів щодо розпорядження майном від імені спадкодавця ОСОБА_5 на користь інших осіб, та відсутності інших спадкоємців за законом, не надано доказів прийняття ОСОБА_1 спадщини, зокрема того, чи проживала вона постійно зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини або чи подавала вона нотаріусу чи Лугівській сільській раді заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Всі ці обставини унеможливлюють прийняття судом рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на будинок №200 в с.Луги, Рахівського району, Закарпатської області.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про скасування рішень сесії Лугівської сільської ради, то тут слід зазначити таке.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, що передбачено ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтями 18-21 Земельного кодексу України земельний фонд України відповідно до цільового призначення поділяється на дев'ять категорій, кожна з яких має свій правовий режим залежно від характеру землекористування, системи державних органів, що здійснюють функції державного управління землями та обсягом компетенції цих органів у галузі управління використання земельних ділянок.

Цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорій. Цільове призначення конкретної земельної ділянки залежить від категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування території і є встановленою компетентним органом при наданні земельної ділянки межею її використання для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території, зонування земель, а також правового режиму відповідної категорії земель.

Відповідно до вимог ст. 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель та споруд.

У відповідності до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Також згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові й порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і власник майна, право якого порушено внаслідок видання правового акта, має право вимагати відновлення того становища яке існувало до видання цього акта.

Статтею 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а статтею 155 названого кодексу - що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Лугівської сільської ради, виданою ОСОБА_5 №1196 від 23.12.2014 року та будинковою книгою, останній проживає в житловому будинку №201 в селі Луги.

У відповідності з погосподарськими книгами за 1991-1995 роки, 2001-2005 роки та 2006-2010 роки ОСОБА_5 належить будинок №201 (старий номер 174) в селі Луги Рахівського району Закарпатської області.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель в с.Луги, 201, Рахівського району, Закарпатської області свідчить про те, що земельна ділянка площею 0,25 га відводиться за рахунок земель комунальної власності. Проект виготовлявся на підставі рішення двадцять сьомої сесії шостого скликання Лугівської сільської ради від 13 березня 2015 року №623. Є висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр

У відповідності до статей 81, 83 та 84 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з рішенням Лугівської сільської ради від 10 серпня 2015 року №712 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» було відмовлено ОСОБА_1, мешканці с.Луги, 200 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, яка розташована в с.Луги, 200 між землекористувачами ОСОБА_5П, ОСОБА_11 та дорогою загального користування., оскільки на вказану земельну ділянку сину ОСОБА_1 – ОСОБА_5 рішенням 27 сесії Лугівської сільської ради 6 скликання від 13.03.2015 року №623 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та присвоєно кадастровий номер 2123685000:09:001:0011.

ОСОБА_1 рішення двадцять сьомої сесії шостого скликання Лугівської сільської ради від 13 березня 2015 року №623, яке просить скасувати, суду не надала, з клопотанням про витребування доказів, у зв’язку з неможливістю їх отримання, до суду не зверталася, отже суд позбавлений можливості дослідити його та надати йому правову оцінку.

Однак, як уже зазначалося, ОСОБА_1 проживає в будинку №200 в селі Луги Рахівського району, проте не являється власником зазначеного нерухомого майна. Також, в ході розгляду справи було встановлено, що попередній власник зазначеного будинку – ОСОБА_5, який помер 04.04.2011 року, Державний акт на право власності чи право постійного користування землею не виготовляв та не отримував. Межі його земельної ділянки в натурі не встановлювалися. За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення 27 сесії Лугівської сільської ради від 13 березня 2015 року №623, яким надано відповідачу, ОСОБА_5, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність жодних прав позивача, ОСОБА_1, не порушує, що є підставою для відмови в задоволенні позову як у частині вимоги про скасування рішення двадцять сьомої сесії шостого скликання Лугівської сільської ради від 13 березня 2015 року №623, так і в частині скасування рішення сесії Лугівської сільської ради від 10 серпня 2015 року №712 про відмову ОСОБА_1, мешканці с.Луги, 200 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, яка розташована в с.Луги, 200.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 263-265, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Лугівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_5 про скасування рішення Лугівської сільської ради від 10 серпня 2015 року за №712 про відмову ОСОБА_1, мешканці с.Луги, 200, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, яка розташована в с.Луги, 200, про скасування рішення 27 сесії Лугівської сільської ради від 13.03.2015 року за №623, яким надано ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та визнання за ОСОБА_1, уродженкою та мешканкою с.Луги, 200, Рахівського району права власності на будинок 200 в селі Луги, Рахівського району Закарпатської області.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: В.Е. Ємчук