Рішення № 71991257, 16.01.2018, Калинопільський районний суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Катеринопільський районний суд Черкаської області)

Справа № 698/695/17

Провадження № 2/698/42/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 р. Катеринопільський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Кухаренко О.В.,

за участю секретаря Гончар Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Катеринопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та визнання недійсним договору фінансового лізингу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Катеринопільського районного суду Черкаської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та визнання недійсним договору фінансового лізингу. Обгрунтовуючи позов позивач зазначила, що 19 жовтня 2017 року між сторонами по справі було укладено договір фінансового лізингу № 4167 з додатками, згідно якого предметом лізингу по даному договору є транспортний засіб «Рено Дастер».

Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором.

Позивач вважає, що даний договір порушує його права як споживача з наступних підстав.

Так, у ТОВ «Єврокар Україна» відсутні дозвільні документи на здійснення даного роду операцій, оскільки фінансовий лізинг являється фінансовою операцією.

Згідно з п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважаються, зокрема, послуги з фінансового лізингу.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Реквізити ліцензії у договорі не вказуються. Надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, визначено Положенням про надання послуг з фінансового лізингу від 22.01.2004 року № 21. Відповідач виконав всі вимоги, які ставляться законодавством до організацій певного роду діяльності та не отримало необхідну Довідку про взяття на облік юридичної особи, яка видається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України з якої б слідувало, що компанію - лізингодавця взято на облік як фінансову установу з правом надавати послуги з фінансового лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановленим цим параграфом та законом.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» - лізингодавець зобов'язаний у передбачений договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним.

Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

З наданого договору вбачається, що Договір фінансового лізингу № 4167 від 19 жовтня 2017 року, укладений між сторонами, нотаріально не посвідчений, а за його умовами у лізинг фізичній особі передається транспортний засіб.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Системне тлумачення названих правових норм приводить до висновку, що для договору найму та для договору лізингу передбачена однакова загальна норма про те, що такі договори повинні бути укладені у письмовій формі. Проте окремою спеціальною нормою передбачено, що договір найму транспортного засобу, який укладається за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню і в силу приписів ст. 806 ЦК України ці спеціальні вимоги повинні застосовуватись до договорів фінансового лізингу, які укладаються з фізичною особою відносно лізингу транспортного засобу. Обґрунтованість зазначених правових норм підтверджується тим, що відповідно до п. 3.12 глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином договір фінансового лізингу № 4167 від 19 жовтня 2017 року, є нікчемним з підстав, визначених положеннями ч. 1ст. 220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений.

Відповідно до п.7, 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позивачем було сплачено на рахунок відповідача платіж на суму 20000 гривень з зазначенням призначення платежу: авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 4167 від 19 жовтня 2017 року (а. с. 15).

До істотних умов договору лізингу Закон України «Про фінансовий лізинг» відносить умову про лізингові платежі, які згідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договір із споживачем умови, які є несправедливими. Поняття «несправедливі умови договору» закріплені в ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача.

Даний договір не передбачає санкцій для лізингодавця натомість передбачає для лізингодавця лише обов'язок передати предмет у користування та здійснити огляд ТЗ перед підписанням акту приймання-передачі. При цьому, договір не містить наслідків не виконання цього обов'язку. В свою чергу для лізингоодержувача встановлені жорсткі обов'язки. Вказане свідчить про те, що договором встановлені жорсткі обов'язки споживача (позивача), тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконання.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним.

Отже, положення статті 12 договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність відповідача, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати суму адміністративного платежу за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Згідно ч. ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а ст. 13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості, адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Відповідно, позивач вважає обґрунтованою вимогу про визнання договору недійсним.

На підставі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Бланк договору фінансового лізингу № 4167 був підписаний позивачем 19 жовтня 2017 року та переданий представнику відповідача. Разом з тим відповідач не надав Додаток № 1, № 2 т № 3 до договору фінансового лізингу № 4167 від 19 жовтня 2017 року який є невід'ємною частиною договору. Предмет лізингу не передавався, акт приймання-передачі не підписувався.

Враховуючи вищевказану норму, позивач просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 4167 від 19 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь позивача грошову суму, сплачену на виконання договору фінансового лізингу № 4167 від 19 жовтня 2017 року в розмірі 20000 гривень та судові витрати.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явилася, представником позивача ОСОБА_2 подано до суду заяву від 15.01.2018 року, в якій він позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, не заперечує проти ухвалення заочного рішення, просить суд провести розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

Відповідач по справі не надав до суду відзив, в судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення про судовий виклик від 20.12.2017 року за № 2050100459188 та від 05.01.2018 року за № 0209910353442.

У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди позивача суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З копії договору фінансового лізингу (а. с. 7-14), копії квитанції (а. с. 15) вбачається, що 19 жовтня 2017 року між позивачем та товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 4167, згідно якого предметом лізингу є транспортний засіб «Рено Дастер». На виконання умов договору фінансового лізингу позивачем сплачено авансовий платіж на суму 20000 гривень.

Предмет лізингу не передавався, акт приймання-передачі не підписувався.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. ст. 806, 808 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

За змістом п.1.3, 2.2., 3.3.1 оспорюваного договору лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у користування лізингоодержувача на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.

Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком № 3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Лізингоодержувач зобов'язаний до отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку, передбаченому договором, сплатити передбачені даним договором платежі.

Відповідно до п. 12.13 договору лізингу, якщо в результаті невиконання або неналежного виконання лізингоодержувачем умов цього договору порушено майнові інтереси або ділова репутація лізингодавця, лізингоодержувач відшкодовує заподіяні збитки в повному обсязі.

Відповідно до п. 12.2 договору лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з лізингоодержувачем, який не сплатив авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п.9.3. данного договору, про що повідомляє лізингоодержувача у письмовій формі.

Відповідно до п. 12.5 договору лізингу, за несвоєчасне внесення лізингових платежів, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, починаючи від дня, наступного за днем оплати поточного лізингового платежу, до дня фактичної оплати цього лізингового платежу включно.

Відповідно до п. 3.2.6 договору лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов данного договору.

Відповідно до п.1.7 договору лізингу, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансовгого платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, або різницю до вже сплаченого авансовго платежу на умовах викладених у п.9.5 ст.9 даного договору.

Вказані положення договору лізингу встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципу свободи договору (оскільки відповідно до ст. 627 ЦК України сторони, будучи вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаї ділового обороту, вимоги розумності та справедливості), справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами згідно вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Положення п.1.5 договору лізингу суперечить вимогам ч. 1 ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця. Окрім того, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім цього, визначені у п. 1.7 оспорюваного договору платежі, зокрема, комісія за організацію, виходить за межі переліку лізингових платежів, що передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг».

При цьому, даний договір не містить санкцій для лізингодавця, а передбачає лише обов'язок предмет лізингу, здійснити огляд транспортного засобу перед підписанням акту прийому-передачі, проте не містить наслідків невиконання цього обов'язку.

Отже, наведені умови оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Так, в оспорюваному договорі наявні несправедливі умови договору, зокрема, про: надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не визначених в договорі, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Наведені умови оспорюваного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, а тому, на думку суду, є несправедливими. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року № 6-65цс16.

Оскільки п.п. 1.7, 3.2.6, 1.5 оспорюваного договору фінансового лізингу, на думку суду, є несправедливими, такі положення відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» слід визнати недійсними.

Разом із тим, оскільки визнання недійсними вказаних положень оспорюваного договору зумовлює зміну інших положень договору то відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» згідно позовних вимог оспорюваний договір слід визнати недійсним у цілому.

Крім того, визначені у п.1.7 оспорюваного договору комісія за організацію та комісія за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку лізингових платежів, що передбачені Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Факт відсутності ліцензії відповідачем не оспорювався.

Виходячи з аналізу чинного законодавства оспорюваний позивачем правочин за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, тобто відповідно до ст. 215 ЦК України недійсність такого договору встановлена законом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15.

Враховуючи наведене, договір фінансового лізингу, укладений між сторонами по справі 19 жовтня 2017 року, слід визнати недійсним.

Зважаючи на те, що позивач на виконання умов вказаного договору сплатив відповідачу 20000 гривень, предмет лізингу у користування не отримав, то з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, слід стягнути сплачені останнім кошти на виконання умов договору фінансового лізингу.

Керуючись ст.ст. 137, 141, 280-283, 258-259, 263, 265, 268, 354, Цивільно-процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 215, 220, 227, 795, 806, 808 Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та визнання недійсним договору фінансового лізингу задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір фінансовго лізингу № 4167 від 19 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м. Київ вул. Бориспільська, 9, корпус 57, офіс 57/1, код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869, в АТ «ОСОБА_3 Аваль» МФО 380805) на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійоксплачених за договором фінансовго лізингу № 4167 від 19 жовтня 2017 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м. Київ вул. Бориспільська, 9, корпус 57, офіс 57/1, код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869, в АТ «ОСОБА_3 Аваль» МФО 380805) на користь ОСОБА_1 сплачений за подання позову до суду судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (м. Київ вул. Бориспільська, 9, корпус 57, офіс 57/1, код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869, в АТ «ОСОБА_3 Аваль» МФО 380805) на користь ОСОБА_1 витрати, пов’язані з професійною правничою допомогою у розмірі 2250 (дві тисячі двісті п’ятдесят) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Кухаренко О.В.