Постанова № 71984849, 23.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/19/18

Номер справи місцевого суду: 509/3712/16-ц

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М.

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сегеди С.М., Кононенко Н.А.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі Одеського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі Одеського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 березня 2017 рокув задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі Одеського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» в особі Одеського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» подало до судуапеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідач є власником земельної ділянки площею 0,2277 га призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.10.2015 р., кадастровий номер НОМЕР_1 (Індексний номер : 46198412) та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку серії НВ-5102286062015 від 29.09.2015 р., категорія : землі сільськогосподарського призначення з вказівкою на обмеження у використанні земельної ділянки : охоронна зона навколо (вздовж) об'єкту транспорту, площею 0,1831 га, на яку поширюється обмеження на підставі Постанови КМУ № 1747 від 16.11.2002 р. «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» (а.с. 37-40).

З матеріалів позову вбачається, що магістральний газопровід-відвід до ГРС Одеса-3 було введено в експлуатацію у 1987 р. та згідно технічного паспорту, вказаний газопровід високого тиску 1 класу з умовним діаметром труб 530 мм, проектним тиском 55 кгс/см.кв., який на сьогодні експлуатується з робочим тиском 35 кгс/см.кв.

Суд встановив і це підтверджується листом Департаменту ДАБІ в Одеській області від 30.12.2015 р. № 05/1-17510, що встановлена відповідачем огорожа навколо вищевказаної земельної ділянки, яка належить останньому на праві власності - є ні чим іншим як елементом благоустрою земельної ділянки згідно із ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», і як встановив суд, є тимчасовою розбірною спорудою, а не капітальним будівництвом, як стверджує представник позивачів, а тому не підпадає під заборону згідно із ч. 4 ст. 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» .

Встановлення відповідачем тимчасової розбірної огорожі було здійснено ним для безпечного використання власної земельної ділянки за призначенням, у зв'язку з тим, що навколо ділянки знаходяться пасовища і тварини постійно заходить на його земельну ділянку, знищуючи насадження, поряд з ділянкою знаходиться звалище сміття, відходів будівельних матеріалів, трава навколо ділянки не коситься, що влітку призводить до її загорання, а в 2015 р. з території охоронної зони відповідачем та його сусідами було вивезено 30-ть машин сміття (а.с. 42-52).

Статтями 316,317,319 ЦК України передбачено, що правом власності - є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно із ст.ст. 321,325,328 ЦК України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 346 ЦК України прямо передбачає підстави припинення права власності.

У відповідності із ст.ст. 373,375 ЦК України - право власності на землю гарантується Конституцією України та набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї земельної ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель та споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову - здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно із ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно із ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 112 ЗК України передбачено, що охоронні зони створюються : навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо, з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів, уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля , суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Пунктами 7,8 Постанови Кабінету Міністрів України № 1747 від 16.11.2002 р. «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» передбачено - в умовах існуючої забудови розміри охоронних зон можуть зменшуватися Держнаглядохоронпраці з урахуванням розташування існуючих споруд, рельєфу місцевості тощо на підставі обґрунтування, поданого власником забудови та погодженим з підприємством магістрального трубопровідного транспорту та відповідними органами державного нагляду і контролю. Матеріали виконавчої зйомки об'єктів магістрального трубопровідного транспорту передаються підприємством магістрального трубопровідного транспорту районним (міським) держадміністраціям для нанесення їх на районні карти землекористування.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та наведених норм права, колегія вважає, що суд дійшов вірного висновку, що відповідачем при встановленні тимчасової розбірної огорожі без фундаменту - були дотримані норми вимог ст. 96 ЗК України, ст. 376 ЦК України, вказана огорожа не відноситься до залізобетонного паркану, а є тимчасовим елементом благоустрою, яка не підлягає знесенню, враховуючи, що лише частина вказаної огорожі площею 0,1831 га встановлена в охоронній зоні, що підтверджується вищевказаним витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 37-38).

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представником позивачів не було надано належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст. 77,78 ЦПК України в підтвердження того, що, зазначеному магістральному газопроводу загрожує будь-яка небезпека встановленою відповідачем тимчасовою огорожею без фундаменту.

Доводи апеляційної скарги щодо нібито порушення відповідачем п. 4 рішення Сухолиманської с/р № 418-VI від 22.04.2015 р. про те, що в разі наявності на ділянці підземних комунікацій обов'язково передбачити узгодження проекту відведення з власниками підземних та надземних комунікацій та службами, які їх обслуговують та експлуатують є неспроможними, оскільки газопровід по території земельної ділянки № 75 по вул. Зелікова в с. Сухий Лиман - не проходить, а охоронна зона, про яку йдеться в позові, до підземних комунікацій не відноситься.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відповідачем без будь-яких порушень чинного земельного та архітектурно-будівельного законодавства, було встановлено тимчасову огорожу без фундаменту навколо земельної ділянки, яка належить йому на праві власності.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суд першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи з підстав, викладених вище.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі Одеського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Прикарпаттрансгаз»- залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі Одеського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2018 року.