Постанова № 71981311, 30.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/6939/16 Головуючий у 1 інстанції: Купавська Н.М.

Провадження № 22-ц/778/30/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства оборони України на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 09.06.1982 року по 07.03.1983 року він проходив військову службу на території республіки Афганістан під час проведення бойових дій.

За період служби неодноразово звертався за медичною допомогою з приводу захворювань, лікувався амбулаторно. У 1982 році при виконанні службового обов’язку йому було встановлено діагноз: ІХС: стенокардія напруження ІІІ фк., дифузний кардіосклероз СН ІІ А фк. ІІ. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ступінь-3, ризик-3, гіпертрофія лівого шлуночка. Дисцикуляторна енцефалопатія ІІ ст. цефалгічнний, антено-іпохондричний синдроми. ХОЗЛ ІІ ст. фаза загострення. ЛН ІІ ст. острий конк’юктивіт. Хронічний бескалькулезний холецистит, ст. н/ремісії. Хронічний невірусний гепатит. ПКН І-ІІ ст. Хронічний панкреатит, рецидивіруюча течія, фаза ремісії. Сахарний діабет, тип 2, легка форма. ХБП 1 ст. МКБ. Вторинний хронічний пієлонефрит, фаза ремісії. Хронічний простатит, ст. н/ремісії. ВРВ нижніх кінцівок. ХВН 1 ст.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК від 03.06.2013 року, ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с.14).

У зв’язку з хворобою, отриманою під час проходженням військової служби, порушено його нормальний життєвий стан, він вимушений витрачати кошти на відновлення здоров’я, не може вести повноцінний образ життя, відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, відчуває себе втраченим для суспільства. Розмір моральної шкоди оцінює в 100 000 грн.

На підставі зазначеного просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 15 000 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди та стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт захворювання, одержаного в період проходження військової служби, та наслідки такої хвороби спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 09.06.1982 року по 07.03.1983 року. В 1982 році, при виконанні службового обов'язку в Демократичній республіці Афганістан йому встановлено такий діагноз :ІХС: стенокардія напруження ІІІ фк., дифузний кардіосклероз СН ІІ А фк. ІІ. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ступінь-3, ризик-3, гіпертрофія лівого шлуночка. Дисцикуляторна енцефалопатія ІІ ст. цефалгічнний, антено-іпохондричний синдроми. ХОЗЛ ІІ ст. фаза загострення. ЛН ІІ ст. острий конк’юктивіт. Хронічний бескалькулезний холецистит, ст. н/ремісії. Хронічний невірусний гепатит. ПКН І-ІІ ст. Хронічний панкреатит, рецидивіруюча течія, фаза ремісії. Сахарний діабет, тип 2, легка форма. ХБП 1 ст. МКБ. Вторинний хронічний пієлонефрит, фаза ремісії. Хронічний простатит, ст. н/ремісії. ВРВ нижніх кінцівок. ХВН 1 ст. За висновками медико-соціальної експертної комісії позивачу встановлено 3 групу інвалідності, яка пов'язана з виконання ним обов'язків військової служби. Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв підтверджується, що захворювання ОСОБА_3 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 6-17).

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК від 03.06.2013 року ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с.14).

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов’язане із проходженням військової служби в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв’язку, саме: захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де проходили воєнні дії.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період з 09.06.1982 року по 07.03.1983 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу.

Однак суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1983 році.

За положеннями ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав захворювання при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді: