Рішення № 71980835, 30.01.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 644/5780/17

Провадження № 2-а/645/40/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2018 року Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: головуючого – судді Бондарєвої І.В., при секретарі судового засідання – Проневич Д.О., за участі представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2, представника третьої особи – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Індустріального об’єднаного управління Пенсійного Фонду України міста Харків про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення коштів, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача – ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом в інтересах позивача до Індустріального об’єднаного УПФУ м.Харкова про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення коштів, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, яка полягає у припиненні виплати пенсії позивачеві ОСОБА_4; зобов‘язати Індустріальне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова відновити виплату пенсії ОСОБА_4 з моменту припинення – 24 квітня 2017 року; стягнути з Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_4 8250,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач – ОСОБА_4 з 12.09.2003 р. набула право на отримання пенсії за віком, є внутрішньо переміщеною особою, та з березня 2015 р. перебуває на обліку Індустріального об’єднаного УПФУ м.Харкова. Однак з травня 2017 р. відповідач перестав виплачувати позивачеві належну їй пенсію та повідомив, що виплата пенсії позивачеві була призупинена у зв’язку з не підтвердженням фактичного місця проживання, на підставі постанови КМ України №365 від 08.06.2016 р. Вважає дії відповідача протиправними, оскільки виплата пенсії припинена з підстав, не передбачених законом.

Відповідач надав письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Немишлянському районі м. Харкова на засіданні 31.03.2017 р. (протокол № 19) вирішено припинити соціальні виплати (встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї) (а.с.62-65).

Позивачем на відзив надано письмову відповідь, в якій він посилається на Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та підкреслює, що саме цим Законом визначено підстави припинення пенсійних виплат. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону (а.с.85-86).

Представником третьої особи також надано письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до п.6 «Порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо

перемішеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування» №365 від 08.06.2016 р., враховуючи, що позивач був відсутній за місцем свого проживання, та не з’явився до Управління для проходження ідентифікації, Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам у Немишлянському районі на засіданні 31.03.2017 р. було прийнято рішення про припинення позивачу соціальної виплати у зв’язку зі встановленням факту відсутності останньої за фактичним місцем проживання/перебування, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї. Позивач рішення комісії не оскаржував та не звертався з заявою про відновлення соціальних виплат.(а.с.72-74)

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх в повному обсязі, надала пояснення, відповідні до адміністративного позову та відповіді на відзив. Зокрема, пояснила, що предметом позовних вимог не є поновлення позивачеві соціальних виплат як внутрішньо-переміщеній особі. У даному випадку вона просить суд поновити виплату призначеної їй пенсії за віком, на яку вона має право у будь-якому випадку, незалежно від місця її проживання.

Представник відповідача – ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала, посилалась як на підставу припинення виплати пенсії на дані Протоколу № 19 Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Немишлянському районі м. Харкова від 31.03.2017 р. Виплата пенсії позивачеві може бути поновлена в разі її звернення про фактичне проживання за місцем реєстрації.

Представник третьої особи – ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Немишлянському районі м. Харкова на засіданні 31.03.2017 року вирішила питання щодо непідтвердження місця проживання ОСОБА_4 та припинення їй виплат щомісячної грошової допомоги як внутрішньо переміщеній особі; жодних рішень щодо припинення (призупинення) виплати пенсії ОСОБА_4 на засіданні комісії не приймалось.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: м.Луганськ, квартал 50-річчя Жовтня, 9 кв.27, взята на облік Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради як внутрішньо переміщена особа, за фактичним місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вказані обставини підтверджуються відміткою про реєстрацію у паспорті позивача, копію якого додано до позовної заяви, та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 17.03.2015 р., виданою Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (а.с.5, 6, 7).

Крім того, ОСОБА_4, яка досягла пенсійного віку 12.09.2003 року, перебуває на обліку Індустріального об’єднаного управління Пенсійного Фонду України міста Харків та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 ( а.с.8, 9).

Згідно Протоколу №19 засідання комісії Управління праці та соціального захисту населення з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 31.03.2017 та додатку №6 до вказаного Протоколу, третьою особою ухвалено рішення про припинення соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам, зокрема, ОСОБА_4,

відповідно до п.п.2 п.12 Порядку контролю (встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально побутових умов сім’ї) (а.с.75 об).

Як вбачається з пояснень представника третьої особи, факт відсутності позивача за місцем проживання: м.Харків. АДРЕСА_1 встановлений в результаті однократного виходу працівників Управління за вказаною адресою.

Даних про те, що позивач була належним чином повідомлена про необхідність її явки на засідання комісії Управління або для надання будь-яких пояснень з приводу її фактичного мешкання – матеріали справи не містять та представником відповідача та третьої особи суду не надано.

Як вбачається з повідомлення Індустріального об’єднаного управління Пенсійного Фонду України міста Харків від 09.08.2017 р., на підставі вказаних даних, а саме не підтвердження фактичного місця проживання, відповідач з 24.04.2017 року призупинив виплату пенсії позивачеві (а.с.10).

Між тим, відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, призупинення відповідачем виплати пенсії позивачеві є наслідком відсутності позивача за своїм місцем проживання під час однократного, заздалегідь незапланованого відвідування її працівниками Управління соціального захисту населення, що на думку суду, є протиправним, оскільки позивач як громадянин України має право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», так і бути належним чином проінформованою про дату, час та місце вирішення питання щодо позбавлення чи обмеження її права на отримання пенсійних виплат.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Положеннями ст. 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положеннями ст. 5 Закону № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України № 1058, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Підстави припинення виплати пенсії встановлені ст. 49 цього Закону, за приписами частини першої якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України № 1058.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII, відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.

Під час судового розгляду справи встановлено, що рішення органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.

Посилання відповідача як на підставу припинення виплати позивачу пенсії - на рішення (Протокол) відповідної комісії, створеної районними виконавчими органами, щодо не підтвердження місця проживання ОСОБА_4 та припинення соціальних виплат, зокрема – щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщені особі, яке було прийнято 31.03.2017 року, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказане рішення в розумінні вимог Закону України № 1058 не є рішенням територіального органу Пенсійного фонду, яким припиняється виплата пенсії.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Пункт 333 цього рішення зазначає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію, що держава повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 р., зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

На підставі вищевикладеного, за відсутності факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати (призупинення) позивачу пенсії за віком з 24.04.2017 р. та про необхідність поновлення її виплати.

У задоволенні вимог про стягнення суми 8250,00 грн. суд відмовляє за недоведеністю, оскільки матеріали справи не містять даних про розмір пенсії позивача. Крім того, вказана позовна вимога заявлена передчасно та зайво, оскільки виконання рішення в частині зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії є підставою для отримання позивачем вказаних грошових коштів, тобто для захисту та поновлення порушеного права в даному випадку достатньо ухвалення рішення про задоволення вимоги про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 19, 22, 46, 58, 64 Конституції України, ст. ст. 5-7, 72-76, 90, 139, 241-246, 250, 295, 297 КАС України, ст. ст. 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовільнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Індустріального об’єднаного управління Пенсійного Фонду України міста Харків, яка полягає у призупиненні виплати пенсії ОСОБА_4.

Зобов’язати Індустріальне об’єднане управління Пенсійного Фонду України міста Харків (ЄДРПОУ 41248021, місцезнаходження: м.Харків, пр..Московський, 198/3) поновити виплату пенсії ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_3, місце реєстрації: м.Луганськ, квартал 50-річчя Жовтня б.9 кв.27, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) з 24.04.2018 р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Індустріального об’єднаного управління Пенсійного Фонду України міста Харків на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчисляється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - І. В. Бондарєва