Ухвала суду № 71980475, 01.02.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16074/16-ц

Провадження № 2-з/638/64/18

01 лютого 2018 року

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Харків Дзержинський районний суд міста Харкова в складі головуючого судді Штих Т.В. при секретарі Тарасовій О.П., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки , в порядку розгляду заяви про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з клопотанням, в якому просить в якості забезпечення позову накласти заборону відчуження на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 52,7 кв. м., що належить ОСОБА_2.

В обґрунтування клопотання посилається на ті обставини, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, представником позивача було встановлено, що власником даного іпотечного майна, що є предметом позову визначена ОСОБА_2.

Іпотечне майно за Договором іпотеки було реалізовано без згоди іпотекодержателя, а грошові кошти від реалізації іпотечного майна, належного Позичальнику, не сплачено, вимоги за Кредитним договором не погашені. Крім того, вказане майно було реалізовано в процедурі банкрутства основного боржника, проте вказану процедуру визнано незаконною та припинено Постановою Харківського апеляційного господарського суду. ОСОБА_2 згідно зазначеної процедури про банкрутство були виключені записи про заборону та іпотеку заставного майна позивача. Більш того, грошові кошти від продажу майна, належного боржнику, досі не зараховані на користь ані діючого кредитного, ані минулого.

В період розгляду даної справи в суді, власники іпотечного майна змінювались декілька разів.

Крім того, під час дії забезпечення позову, ухваленого 07.10.2016, відповідач ОСОБА_1 відчужила іпотечне майно ОСОБА_2

Відповідно до ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно із п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову .

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Суд також зазначає, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд, враховуючи та аналізуючи вищезазначені норми законодавства, підзаконних актів, роз’яснень та діючої судової практики, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 149- 153 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про забезпечення позову за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

Заборонити відчуження трикімнатної квартири, загальною площею 52,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, 61000, загальною площею 52,7 кв. м., що належить ОСОБА_2.

Роз'яснити заявнику, що у разі відмови судом в задоволенні його позовних вимог відповідачі мають право звернутися до нього за відшкодуванням збитків, заподіяних в результаті забезпечення позовних вимог згідно даного визначення.

Ухвалу направити компетентним органам, для відповідної реєстрації.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню.

Копію ухвали суду після її виконання направити відповідачам у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі до Дзержинського районного суду м. Харкова протягом 15 днів з дня проголошення ухвали апеляційної скарги. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Строк пред’явлення ухвали до виконання – один рік.

Суддя: Штих Т.В.