Рішення № 71976809, 25.01.2018, Львівський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 року справа № 813/3945/17

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Карп’як О.О.,

секретар судового засідання Єрмакова Х.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації про зобов’язання вчинити дії,-

встановив:

31.10.2017 року за вх.№25067 на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації про зобов’язання вчинити дії. Відповідно до якої, позивач просить:

- зобов’язати відповідача виконати прямі службові обов’язки, а саме ст.20 Закону України “Про лікарські засоби”, Наказ МОЗ України від 26.04.2011 року №237 “Про затвердження Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів” та п.4.6 розділу 4 “Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів”;

- зобов’язати відповідача належним чином підготувати і надати у вищий державний медичний орган, тобто МОЗ України, перелік всієї необхідної інформації та відповідних медичних документів для вирішення питання щодо подальшого пожиттєвого забезпечення на безкоштовній основі позивача – ОСОБА_1 життєво необхідним медичним препаратом “THYBON-100” виробництва медичної компанії Sanofi – Aventis Deutschland GmbH.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1997 році в результаті неправильного проведеного лікування позивачу в Львівському державному онкологічному регіональному лікувально – діагностичному центрі ОСОБА_1 отримала невиліковне захворювання, яке обумовлює щоденний і довічний прийом життєво необхідного медичного препарату, відмова від прийому якого тягне за собою летальний результат, що підтверджується висновком комплексної СМЕ в ГБ СМЕ МОЗ України. Такий препарат не виробляється українською фармацевтичною промисловістю, не зареєстрований в Україні та не постачається на український медичний ринок, через це він відсутній в аптечній мережі. На численні звернення позивача до медичних інстанцій та установ (від МОЗ України до ДОЗ ЛОДА) з приводу необхідності забезпечення її життєво важливим медичним препаратом, отримує відмови та відписки. Вважає, що відповідно до постанови КМУ №1303 від 17.08.1998 року вона має повне право на безкоштовне пільгове забезпечення усіма необхідними лікувальними препаратами. Вказує, що такі медичні установи обізнані з проблемою позивача, і про те, що в 2013 році МСЕК встановила позивачу згідно її захворювання третю групу інвалідності безстроково. В силу поганого матеріального становища та стану здоров’я, позивач не має можливості виїхати за межі України щоб купувати необхідний їй життєво важливий медичний препарат за кордоном. Хоча МОЗ України ще 10 років тому видало наказ УОЗ Львівської ЛОДА (правонаступником якої є ДОЗ ЛОДА) на підготовку відповідних документів для ввезення життєво необхідного препарату з метою забезпечення ним ОСОБА_1, але до сьогоднішнього дня нічого не змінилось. 29.05.2017 року вкотре позивач звернулась до МОЗ України з цим питанням, однак МОЗ України лише 03.07.2017 року (з порушенням термінів і порядку розгляду звернень) переадресувало рішення цього питання до Управління охорони здоров’я Департаменту гуманітарної політики ЛМР. Які, в свою чергу, для вирішення цього питання лише 31.08.2017 року за №2602-1273 надали відповідь на ім’я директора ДОЗ ЛОДА. У цьому листі вказали, що існує можливість забезпечення пацієнтки незареєстрованим для застосування на території України препаратом, запропоновано головному позаштатному спеціалісту ДОЗ ЛОДА з ендокринології ОСОБА_2 підготувати лист – клопотання в МОЗ України для вирішення порушеного гр. ОСОБА_1 питання. В подальшому, 03.10.2017 року ДОЗ ЛОДА надало відповідь на ім’я директора медичного департаменту МОЗ України, копію якого скеровано і ОСОБА_1, як заявнику. Вважає, що у відповіді надана перекручена за змістом інформація, що не стосується питання саме безкоштовного забезпечення медичним препаратом. У відповіді йде мова про ввезення для подальшої реалізації на територію України незареєстрованого лікарського засобу, про що у зверненні позивач не зазначала. Сама позивач придбати не може вказаний препарат з наступних причин: через відсутність фінансових можливостей, за станом здоров’я, оскільки вказаний препарат належить до розряду суворо рецептурних медпрепаратів і відпускається в аптечній мережі Німеччини тільки за визначеним міжнародним рецептом та на відповідному голографічному бланку встановленого міжнародного зразка. Покликається на ст.3,49 Конституції України, статті 6, 38, 80 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров”я”ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Лісабонську декларацію Всесвітньої медичної асоціації про права пацієнтів і Декларацію про розвиток прав пацієнтів в Європі. Вважає, що своєю бездіяльністю, завідомо і навмисне перекрученими фактами та відвертим небажанням щодо вирішення питання позивача стосовно безоплатного та пожиттєвого забезпечення необхідним медичним препаратом, відповідач, скориставшись станом здоров’я позивача, поставили її в небезпечний для життя стан, свідомо допускаючи можливість настання смерті позивача чи інших тяжких наслідків.

Позивач в судове засідання не з’явилась, подала клопотання від 21.11.2017 року про розгляд справи без участі позивача за наявними у справі доказами, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, подав пояснення на позов.

Пояснення відповідача обґрунтовані тим, що в силу ст.20 Закону України «Про лікарські засоби» закупівля незареєстрованих в Україні препаратів за бюджетні кошти чи за кошти громадян є неможливою. Відповідно до Наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237, яким затверджено Порядок ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, не визначено, хто саме подає необхідні документи до МОЗ України, однак з тексту Порядку вбачається, що звернення про ввезення незареєстрованих лікарських засобів з метою індивідуального використання подається безпосередньо громадянином, що має на меті таке ввезення. Також зазначає, що Правилами виписування рецептів та вимог – замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення не передбачено жодного виписування рецепту міжнародного зразка, як того вимагає позивач. Тому, у зв’язку з відсутністю законодавчо встановленого механізму безкоштовного забезпечення пацієнтів незареєстрованими до використання в Україні препаратами, просить залишити позовну заяву без задоволення.

Ухвалою від 01.11.2017 року позовну заяву залишено без руху.

10.11.2017 року позивачем подано клопотання про звільнення її від сплати судового збору.

Ухвалою від 13.11.2017 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено.

Ухвалою від 13.11.2017 року відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засідання на 23.11.2017 року.

Ухвалою від 23.11.2017 року в попередньому судовому засіданні оголошено перерву для подання відповідачем додаткових доказів до 07.12.2017 року.

Ухвалою від 07.12.2017 року підготовче провадження у справі закінчено, призначено справу до судового розгляду на 11.01.2018 року.

Ухвалою від 11.01.2018 року витребувано у відповідача докази надсилання пояснень позивачу та відкладено розгляд справи на 17.01.2018 року.

Ухвалою від 17.01.2018 року відкладено розгляд справи на 25.01.2018 року для надання можливості позивачу подати відповідь на відзив.

22.01.2018 року на адресу суду позивач надіслала заяву, у які просить позов задоволити, у зв’язку з ненаданням суду доказів в обґрунтування пояснення відповідача, просить вважати таке беззмістовним і у відкликанні позову відмовити.

В судове засідання, призначене на 25.01.2018 року сторони не з’явились.

Розглянувши матеріали справи, повно, всебічно з’ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд встановив наступне.

Згідно копії епікризу – виписки №4672/1748 (знаходження на стаціонарному лікування з 24.11.2011 року по 07.12.2011 року), №1192/484 (знаходження на стаціонарному лікуванні з 14.03.2015 року по 28.03.2015 року), копії виписки №1998/802 (знаходження у стаціонарі з 11.05.2017 року по 22.05.2017 року)виданих комунальною 4тою міською клінічною лікарнею м. Львова (а.с.11,14), позивачу ОСОБА_1 призначено лікування препаратом Тубон 100. Також, як вбачається з поданих позивачем документів, позивач неодноразово проходила консультації та лікування в Київському інституті ендокринології та обміну речовин ім. Комісаренка та Харківському інституті ендокринної патології ім. Данилевського, де діагностовано післярадіаційний гіпотиреоз, постпроцедурний гіпотиреоз, постпроцедурний гіпопаратиреоз та рекомендовано препарат “Тібон – 100” (а.с.23, 24).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10ААБ №159056 (а.с.15) від 10.04.2013 року, ОСОБА_1 визначено третю групу інвалідності безстроково.

Як вбачається з довідки УПФУ у Франківському районі м. Львова від 27.10.2016 року, позивач отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам 3 групи.

29.05.2017 року позивач звернулась з заявою до в.о. Міністра охорони здоров’я України ОСОБА_3 з вимогою дотримання основоположного Закону України, а саме ст.3 Конституції України, вжити всіх необхідних заходів для пожиттєвого забезпечення її життєво – важливим для її організму медичним препаратом THYBON -100, виробництва медичної компанії Sanofi – Aventis Deutschland GmbH, оскільки її захворювання (післяпроцедурний гіпотиреоз та післяпроцедурний гіпопаратиреоз) потрапляють під категорії захворювань, при яких лікарські засоби відпускаються безкоштовно.

Листом від 03.07.2017 року №03.04-02-Г-9727/9167зв МОЗ України розглянув звернення ОСОБА_1 щодо забезпечення її медичним препаратом THYBON -100 безоплатно та керуючись пунктами 5,6 Типового Положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою КМ України від 26.09.2012 року №887, та пп.13 п.4 і п.6 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою КМ України від 25.03.2015 року №267, просить Департамент охорони здоров’я ЛОДА розглянути питання забезпечення ОСОБА_1 медичним препаратом THYBON -100 безоплатно, про результати розгляду проінформувати заявника і Медичний департамент в установлений законодавством строк.( Додаток до листа на 17 арк.) (а.с.33).

Листом від 07.08.2017 року №904 Департамент охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації скерував за належністю в управління охорони здоров’я Львівської міської ради звернення ОСОБА_1 стосовно забезпечення медичними препаратами, про результи розгляду звернення просять повідомити заявника та Медичний департамент МОЗ України у терміни, встановлені чинним законодавством. У листі також вказано, що згідно ст.32 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” - забезпечення відповідно до законодавства населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення віднесено до повноважень і відання органів місцевого самоврядування; витрати, пов’язані з відпуском лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах, провадяться за рахунок загальних асигнувань, що передбачаються відповідними місцевими бюджетами на охорону здоров’я (згідно п.3 Постанови КМ України від 17.08.1998 року №1303).

Листом від 31.08.2017 року №2602-1273 Управління охорони здоров’я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради повідомив Директора Департаменту охорони здоров’я ЛОДА про те, що управління охорони здоров’я Львівської міської ради розглянуло заяву ОСОБА_1 в МОЗ України стосовно забезпечення її життєво необхідним препаратом THYBON-100, за результатами розгляду та аналізу представленої заявницею документації встановлено, що відповідно до наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237 “Про затвердження Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів” існує можливість забезпечення пацієнтки незареєстрованим для застосування на території України препаратом; запропоновано головному позаштатному спеціалісту ДОЗ ЛОДА з ендокринології ОСОБА_4 підготувати лист – клопотання в МОЗ України для вирішення порушеного ОСОБА_1 питання.

Департамент охорони здоров’я ЛОДА надав відповідь 03.10.2017 року №1308, стосовно питання ввезення на територію України незареєстрованого лікарського засобу THYBON-100 Henning, а не стосовно порушеного ОСОБА_1 питання пожиттєвого забезпечення її життєво – важливим для її організму медичним препаратом THYBON -100 на безоплатній основі. У листі відповідач вказує положення ст.17, 20 Закону України “Про лікарські засоби”. Вказано, що процедура ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, в тому числі готових лікарських засобів для індивідуального використання громадянами, врегульована Порядком ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом МОЗ України від 26.04.2011 року №237, з посиланням на п.3.1, 3.3, 4.6 вказаного Порядку. Відповідач зазначив, що для ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, у тому числі готових лікарських засобів для індивідуального використання громадянами, наказом МОЗ України від 26.04.2011 року №237 не передбачено.

Щодо повноти та обгрунтованості наданої відповіді 03.10.2017 року №1308 на звернення позивача слід зазначити наступне.

Питання безоплатного або пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування врегульовано Постановою КМ України від 17.08.1998 року №1303 “Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань” із змінами і доповненнями (далі Постанова КМ України №1303).

Відповідно до ч.1 Постанови КМ України №1303, установлено, що безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування провадиться групам населення та за категоріями захворювань згідно з додатками 1 і 2.

Згідно додатку 2 вказаної Постанови КМ України №1303, наведено перелік груп населення, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби за рецептами лікарів відпускаються безоплатно або на пільгових умовах, зокрема наведено групи населення, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби за рецептами лікарів відпускаються безоплатно: 1) незалежно від розміру середньомісячного сукупного доходу їх сім'ї: пенсіонери, які отримують пенсію за віком або у зв'язку з втратою годувальника (крім осіб, які отримують пенсію на дітей у зв'язку з втратою годувальника), якщо зазначені особи одержують пенсію в розмірі, що не перевищує мінімальний розмір пенсії; інваліди, які отримують пенсію за віком, по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника (крім осіб, які отримують пенсію на дітей у зв'язку з втратою годувальника), якщо зазначені особи одержують пенсію в розмірі, що не перевищує мінімальний розмір пенсії, відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"; інваліди та особи, які отримують державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно додатку 2 вказаної Постанови КМ України №1303, наведено перелік категорій захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби відпускаються безоплатно, серед яких зазначено післяопераційний гіпотиреоз, у тому числі з приводу раку щитовидної залози та гіпопаратиреоз. Відтак, позивач має право на безоплатне отримання ліків відповідно до постанови КМ України №1303.

Однак, у відповіді відповідачем не вказано про те, чи позивач має право на безоплатне отримання ліків.

Відповідно до абз. 2 п.1 Постанови КМ України №1303 (в редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою), безоплатно і на пільгових умовах відпускаються лікарські засоби, включені до Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. N 333. У Національний перелік препарат THYBON -100 не включений.

Сторони зазначають, що препарат THYBON -100 не виробляється українською фармацевтичною промисловістю, не зареєстрований в Україні та не постачається на український медичний ринок, через це він відсутній в аптечній мережі.

Відповідно до п.5, 6 Постанови КМ України, від 26.09.2012, № 887 "Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації", основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначеній одній чи кількох галузях на відповідній території. Структурний підрозділ відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання, зокрема: організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та здійснює контроль за їх реалізацією; забезпечує у межах своїх повноважень захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; розглядає в установленому законодавством порядку звернення громадян; здійснює інші передбачені законом повноваження.

Відповідно до п. 3. Постанови КМ України №1303, витрати, пов'язані з відпуском лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах, провадяться за рахунок асигнувань, що передбачаються державним та місцевими бюджетами на охорону здоров'я.

В силу ст.32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про лікарські засоби», на території України можуть реалізовуватись лише зареєстровані лікарські засоби, крім випадків, передбачених цим Законом. Реалізація лікарських засобів здійснюється лише за наявності сертифіката якості, що видається виробником (для імпортованих лікарських засобів - імпортером (виробником або особою, що представляє виробника лікарських засобів на території України).

Відповідно до п.3.1 Наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237 «Про затвердження Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів», незареєстровані лікарські засоби можуть ввозитись на митну територію України без права реалізації у випадках: індивідуального використання громадянами; лікування рідкісних (орфанних) захворювань за рішенням Міністерства охорони здоров'я України. Зазначене стосується лише лікарських засобів, розроблених виключно для лікування рідкісних (орфанних) захворювань, які в установленому порядку допущені до застосування на території Сполучених Штатів Америки або держав - членів Європейського Союзу, незалежно від того, чи зареєстровані вони як лікарські засоби компетентними органами Сполучених Штатів Америки або Європейського Союзу.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про лікарські засоби», незареєстровані лікарські засоби можуть ввозитись на митну територію України для: лікування рідкісних (орфанних) захворювань за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Це положення стосується лише лікарських засобів, розроблених виключно для лікування рідкісних (орфанних) захворювань, які в установленому порядку допущені до застосування на території Сполучених Штатів Америки або держав - членів Європейського Союзу, незалежно від того, чи зареєстровані вони як лікарські засоби компетентними органами Сполучених Штатів Америки або Європейського Союзу.

Враховуючи визначення заявника (імпортера) незареєстрованого лікарського засобу, наведено у п.2 та п.3.4 вказаного Наказу, заявник (імпортер) - суб'єкт господарювання, який має намір ввезти незареєстрований лікарський засіб, стандартний зразок, реагент на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством; заявник (імпортер) є відповідальним за достовірність наданих документів щодо ввезення незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів та їх використання у випадках, визначених цим Порядком. Відтак, заявником в розумінні вказаного наказу є суб’єкт господарювання, а не фізична особа.

З аналізу законодавства щодо визначення поняття суб’єкта господарювання (ст.55 ГК України), суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відтак, позивач не може бути заявником (імпортером) в розумінні п.2, п.3.4 Наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237 «Про затвердження Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів». Відтак, пояснення відповідача про те, що вказаним Порядком не визначено, хто саме подає необхідні документи до МОЗ України, тому звернення про ввезення незареєстрованих лікарських засобів з метою індивідуального використання подається громадянином, що має на меті таке ввезення не береться судом до уваги.

Відповідно до п.4.6, 4.7 Наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237 «Про затвердження Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів», при разовому ввезенні незареєстрованих лікарських засобів з метою індивідуального використання громадянами до Міністерства охорони здоров'я України подаються: лист-звернення до Міністерства охорони здоров'я України, в якому зазначаються мета ввезення незареєстрованого лікарського засобу, його найменування (міжнародне непатентоване та торговельне), фармакотерапевтична група, форма випуску, кількість в одній упаковці, загальна кількість упаковок, фірма-виробник, номер серії випуску, термін придатності, умови зберігання; довідка лікаря із зазначенням діагнозу захворювання; рецепт на даний лікарський препарат, оформлений згідно з Правилами виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.2005 N 360, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.07.2005 за N 782/11062. Для індивідуального використання забороняється пересилати наркотичні, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори. Ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів для лікування рідкісних (орфанних) захворювань, розроблених виключно для лікування рідкісних (орфанних) захворювань, які в установленому порядку допущені до застосування на території Сполучених Штатів Америки або держав - членів Європейського Союзу, незалежно від того, чи зареєстровані вони як лікарські засоби компетентними органами Сполучених Штатів Америки або Європейського Союзу, проводиться за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України за наявності таких документів: звернення до Міністерства охорони здоров'я України центральних або місцевих органів виконавчої влади, у якому надається інформація щодо лікарських засобів: найменування, виробник, форма випуску, дозування, загальна кількість упаковок, номер серії випуску, термін придатності; копії документів, що підтверджують реєстрацію лікарського засобу в країні, з якої надходять в Україну лікарські засоби; копії сертифіката якості, що видається виробником, на кожну серію із зазначенням кінцевого терміну придатності (не менше 6 місяців на момент надходження ліків); інструкції про застосування лікарського засобу з перекладом на українську мову.

Відповідач у письмових поясненнях стверджує, що діагноз позивача післяпроцедурний гіпотиреоз не віднесено до переліку рідкісних (орфанних) захворювань, затвердженого наказом МОЗ України від 27.10.2014 року №778. Однак, крім вказаного діагнозу, як вбачається з копій долучених до матеріалів справи виписок, позивач хворіє і на постпроцедурний гіпопаратиреоз, який внесено за п.3 до Переліку рідкісних (орфанних) захворювань, що призводять до скорочення тривалості життя хворих або їх інвалідизації та для яких існують визнані методи лікування, затвердженого Наказом МОЗ України №778 від 27.10.2014 року (із змінами і доповненнями). Таким чином, такі твердження відповідача судом не беруться до уваги.

Однак, у відповіді від 03.10.2017 року №1308, відповідач вказав, що закупівля незареєстрованих в Україні препаратів за бюджетні кошти чи за кошти громадян є неможливою. Такі твердження відповідача спростовуються вищенаведеними нормами законодавства.

Крім того, надана відповідачем відповідь стосується питання ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів для індивідуального використання громадянами згідно Наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237, а не питання забезпечення ОСОБА_1 медичним препаратом THYBON-100 безоплатно. У вказаній відповіді відповідачем не враховано вищенаведені норми законодавства, незважаючи на те, що листом від 31.08.2017 року №2602-1273 Управління охорони здоров’я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради проінформовано відповідача про існування можливості забезпечення пацієнтки незареєстрованими для застосування на території України препаратом відповідно до наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237, в якому пропонується головному позаштатному спеціалісту ДОЗ ЛОДА з ендокринології ОСОБА_4 підготувати лист – клопотання в МОЗ України для вирішення порушеного ОСОБА_1 питання.

Відтак, надана відповідачем відповідь від 03.10.2017 року №1308, не стосується порушеного у зверненні ОСОБА_1 питання, є неповною і необґрунтованою.

Так, згідно статті 40 Конституції України, кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об’єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України “Про звернення громадян”. Преамбулою цього Закону визначається, зокрема, що він забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Так, відповідно до ст.1 вказаного Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян, згідно зі ст.3 Закону України “Про звернення громадян”, слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Статтями 4-6 Закону України “Про звернення громадян” регламентуються коло питань, рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, а також установлені вимоги до звернення, мова звернень і рішень та відповідей на них.

Статтею 7 Закону України “Про звернення громадян” установлено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення й передбачено обов’язок із прийняття та розгляду звернень, оформлених належним чином і поданих у встановленому порядку.

При цьому, статтею 8 Закону України “Про звернення громадян” також врегульовано випадки звернень, які не підлягають розгляду та вирішенню, а саме, розгляду не підлягають письмові звернення без зазначення місця проживання, не підписані автором (авторами), а також такі, з яких неможливо встановити авторство. Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено ст.17 Закону України “Про звернення громадян”, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Статтею 19 Закону України “Про звернення громадян” установлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги та письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України “Про звернення громадян”, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивач і відповідач є суб’єктами правовідносин у сфері звернень громадян, із відповідними правами та обов’язками, зокрема, з правом скерування звернення й обов’язком його розгляду та надання на нього відповіді в порядку, визначеному Законом України “Про звернення громадян”.

На переконання суду, в даному випадку виконання наведених вище приписів чинного законодавства України щодо розгляду звернення та надання на нього відповіді носило суто формальний характер, оскільки лист 03.10.2017 року, наданий ОСОБА_1 у відповідь на її звернення від 29.05.2017 року, не ґрунтується на ретельному дослідженні обставин і питань, які порушує заявник у своєму зверненні, та не надає на них вичерпної та зрозумілої відповіді, що підтверджується змістом такого листа-відповіді.

Суд підкреслює, що саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина не слід вважати повним і належним виконанням свого обов’язку зі сторони адресата, позаяк, окрім своєчасності надання відповіді, не менш істотним є її належне обґрунтування та вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення та на підставі його ґрунтовного і всебічного вивчення).

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що надана відповідь надана відповідачем з порушенням строків, визначних ст.20 Закону України «Про звернення громадян», носить виключно поверхневий характер й інформує адресанта про окремі норми чинного законодавства України, однак не стосується порушених позивачем у зверненні питань. Фактично, суб’єкт владних повноважень, обмежився лише буквальним цитуванням окремих норм чинного законодавства України, проте, не навів їх зв’язку зі змістом звернення позивача, не аргументував застосування цих норм у контексті обставин, указаних у зверненні, не надав відповіді на поставлені адресантом питання і жодним чином не вирішив порушені ним проблеми, що не може визнаватися обґрунтованим і правомірним.

Більш того, суд акцентує увагу на тому, що у зверненні ОСОБА_5 від 29.05.2017 року піднімаються питання щодо забезпечення її медичним препаратом THYBON-100 безоплатно, а не питання права громадян на ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів для індивідуального використання громадянами згідно Наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що лист від 03.10.2017 року №1308, який був наданий у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 29.05.2017 року, не може в контексті приписів чинного законодавства України вважатися належною відповіддю на звернення громадянина (по суті викладених у ньому обставин і порушених питань), відтак, такий розгляд звернення громадянина є неналежним і протиправним.

Суд відзначає, що в ході розгляду цієї справи було встановлено дійсне порушення права позивача, як суб’єкта правовідносин у сфері звернень громадян, на належний розгляд свого звернення та отримання на нього ґрунтовної відповіді та реагування. У той же час, встановлення підставності доводів конкретного звернення, виявлення порушення прав й інтересів осіб унаслідок, викладених у ньому обставин, визначення шляхів реагування на нього тощо віднесено до компетенції тієї особи, якій таке звернення адресоване, й це повинно провадитися при розгляді та вивченні відповідного звернення. Суд також зауважує, що вирішуючи цю справу він не втручається в компетенцію та дискрецію відповідача (в тому числі щодо застосування положень п.4.6 чи п.4.7 4.7 Наказу МОЗ України від 26.04.2011 року №237), позаяк не вирішує й не дає вказівки на спосіб вирішення по суті звернення ОСОБА_1 від 29.05.2017 року, а лише встановлює чи були порушені права такої особи на належний розгляд свого звернення та чи підлягають вони захисту.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, базуючись на встановлених дійсних обставинах справи в їх сукупності, відповідних приписах чинного законодавства України, керуючись наведеними вище міркуваннями, суд приходить до висновку, що суб’єкт владних повноважень не дотримався вимог чинного законодавства й порушив права позивача як учасника правовідносин у сфері звернень громадян, які підлягають безумовному захисту.

Згідно ч.2 ст.5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1, пп.3,10 ч.2 ст.245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У зв’язку з чим, для дієвого й ефективного поновлення порушених прав ОСОБА_1 її позов слід задовольнити частково; визнати протиправними дії Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 29.05.2017 року про забезпечення її медичним препаратом THYBON-100 безоплатно; зобов’язати Департамент охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 29.05.2017 року про забезпечення її медичним препаратом THYBON-100 безоплатно та надати повну і обґрунтовану відповідь з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

В силу ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295, 297 пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 29.05.2017 року про забезпечення її медичним препаратом THYBON-100 безоплатно.

3. Зобов’язати Департамент охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації (адреса: 79005, м. Львів, вул. Конопницької, 3) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 29.05.2017 року про забезпечення її медичним препаратом THYBON-100 безоплатно та надати повну і обґрунтовану відповідь з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлене і підписане 01.02.2018 року.

Суддя Карп`як О.О.