Рішення № 71975382, 31.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/220/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,

встановила:

12.10.2015 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 19.12.2003 року, реєстровий № 4729, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїл, а також визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 19.12.2003 року між нею та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, який зареєстрований представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїл, реєстровий № 4729.

Посилалась на те, що всі умови вказаного договору виконані після його укладення, позивач відкрито володіє та користується житлом,

проте фактично являючись власником житла, вона позбавлена можливості розпоряджатися ним на свій розсуд, оскільки укладений договір потребує нотаріального посвідчення, була змушена звернутися до суду для підтвердження дійсності укладеного договору.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги визнала та не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Детально перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того19.12.2003 року між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, який зареєстрований представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїл, реєстровий № 4729. Оскільки всі умови вказаного договору виконані після його укладення, позивач відкрито володіє та користується житлом, позивач була змушена звернутись до суду з позовом про визнання цього договору дійсним.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_5 повністю визнала позовні вимоги ОСОБА_4, що свідчить про відсутність спору між сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами відсутній спір щодо укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, сторони мали укласти договір купівлі-продажу спірної квартири та посвідчити його в нотаріальній конторі, без звернення до суду.

У зв’язку з цим, звернення сторін до суду є порушенням вимог цивільно-процесуального законодавства і свідчить лише про те, що сторони таким чином вирішили незаконно перевести право власності на спірну квартиру із ОСОБА_5 на ОСОБА_4

На думку колегії суддів зазначені обставини були викликані тим, що у зв’язку з виконавчим провадженням, до ухвалення судового рішення – 06.11.2015 року, на спірну квартиру постановою ДВС від 29.10.2015 року було накладено арешт (а.с.48).

Так, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2013 року по справі № 500/3720/13-ц були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3, в тому числі, до ОСОБА_5 про стягнення в солідарному порядку різних сум боргу а також судового збору (а.с.30-32).

На підставі вищезазначеного рішення суду та виданих виконавчих листів відділом державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції 18 травня 2015 року були відкриті виконавчі провадження № 47578536, № 47577310, № 47578932, № 47578768, № 47579059 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошових коштів, у розмірі відповідно: 752,55 грн., 241 708,32 грн., 184 038,82 грн., 286,46 грн., 247 783 грн. (а.с.34-43).

26.05.2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_6 була винесена постанова про об’єднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження (а.с.44).

Крім того, в межах вказаного виконавчого провадження 19.09.2015 року було складено ОСОБА_7 опису і арешту спірної квартири, яка належить на праві власності боржнику ОСОБА_5 та постановою від 29.10.2015 року накладено арешт на спірну квартиру (а.с.47,48).

Таким чином, арештована за вищевказаним виконавчим провадженням спірна квартира, в якому ОСОБА_3 є стягувачем, оскаржуваним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06.11.2015 року була визнана власністю іншої особи - ОСОБА_4 - замість боржника ОСОБА_5

З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно ст.47 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, сторона, яка виконала угоду, має право на звернення до суду виключно за умови, що інша сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди.

Однак, як було зазначено вище, оскаржуваним рішенням встановлено, що відповідач позовні вимоги визнала та не заперечувала проти їх задоволення.

Таким чином, жодних завад на момент пред’явлення позову для нотаріального оформлення угоди купівлі-продажу не було, жодна із сторін договору від нотаріального оформлення угоди не ухилялась, у зв’язку з чим позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним є безпідставними, що в свою чергу свідчить про незаконність ухваленого судового рішення.

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що оскаржуваним судовим рішенням були порушені права апелянта ОСОБА_3, який таким чином був позбавлений можливості виконати судове рішення про стягнення на його користь з ОСОБА_5 боргу за рахунок належної їй на праві власності квартири.

Зазначеними обставинами спростовуються заперечення ОСОБА_4 проти апеляційної скарги ОСОБА_3 стосовно того, що його права оскаржуваним судовим рішенням не порушені.

Оскільки ОСОБА_3 не залучався до участі у справі, однак оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права, його апеляційна скарга була прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції.

При цьому було враховано, що відповідно до ч. 1. ст. 292 ЦПК України особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Так, як вбачається з оскаржуваного судового рішення, підставою для визнання права власності на квартиру за ОСОБА_4 став договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 JI.3. та ОСОБА_4, посвідчений представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїлі Одеської області та зареєстрований в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за № 4729 від 19 грудня 2003 року, запис в реєстрово-кадастровій книзі № 66 в- 192, що підтверджується відповідною довідкою Ізмаїльського міжміського БТІ № 141 від 25.12.2003 року, оригінал якої мається на аркуші справи 18.

Однак колегія суддів встановила, що вказана довідка є підробленою і не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки реєстрація права власності на спірну квартиру за позивачем ОСОБА_4 до теперішнього часу не проводилась.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Так, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 надав колегії суддів довідку КП Ізмаїльського міжміського БТІ № 1852 від 03.12.2015 року, згідно якої зареєстрований в реєстровій книзі запис під № 66 в-192 від 19.12.2003 року свідчить про те, що спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 7-Н/03 від 05.12.2003 року (а.с.58).

Таким чином, начальник КП Ізмаїльського міжміського БТІ ОСОБА_8 підтвердив, що запис в реєстровій книзі № 66 в-192 дійсно здійснений 19.12.2003 року, однак не на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 JI.3. та ОСОБА_4, та посвідченого представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїлі Одеської області за № 4729, а на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 7-Н/03 від 05.12.2003 року, згідно якого ОСОБА_5 купила у ОСОБА_7 спірну квартиру (копія договору на а.с. 62).

Крім того, для перевірки вказаної інформації, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції 24.02.2016 року колегією суддів також була витребувана інформація від КП «Ізмаїльське міжміське БТІ», на що 02.03.2016 року була отримана відповідь (а.с.142, 143).

Згідно цієї відповіді начальник БТІ ОСОБА_9 знову підтвердила ту обставину, що зареєстрований в реєстровій книзі запис під № 66 в-192 від 19.12.2003 року свідчить про те, що спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 7-Н/03 від 05.12.2003 року.

Також начальник БТІ ОСОБА_9 своєю довідкою від 18.03.2016 року за № 393 додатково підтвердила, що станом на 31.12.2012 року право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 не було зареєстровано (а.с.150).

Про те, що спірна квартира також не була зареєстрована в 2003 році на позивача ОСОБА_4, як вона зазначила в своєму позові, свідчить також рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1287 від 20.09.2007 року, згідно якого саме ОСОБА_5, а не ОСОБА_4 виконавчий комітет дозволив реконструкцію спірної квартири (а.с.19).

Цими обставинами також спростовуються доводи позивача ОСОБА_4 про те, що всі умови договору купівлі-продажу були виконані, і вона відкрито володіє та користується житлом, починаючи з 2003 року.

Крім того, з метою перевірки вказаних обставин, колегією суддів було встановлено, що 19.12.2003 року представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїлі Одеської області було посвідчено лише два біржових договорів за № 7149 та 7151, що посвідчується реєстром нерухомості у вказаній біржі за грудень 2003 року та копіями вказаних біржових договорів (а.с.80-82).

Тобто зазначені обставини свідчать про те, що 19.12.2003 року біржової угоди за № 4729 взагалі не укладалось.

Більш того, за клопотанням апелянта ОСОБА_3 у судовому засіданні був оглянутий оригінал угоди купівлі-продажу, посвідчений представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїлі Одеської області за № 4729, та копія якого була долучена до матеріалів справи. Із вказаного договору вбачається, що вказаний договір був посвідчений 18 серпня 1999 року, що виключає його укладення 19.12.2003 року (а.с.180-184). Зазначені обставини також підтверджені реєстром реєстрації нерухомості на вказаній біржі за серпень 1999 рік (а.с.179).

Крім того, всі вищевикладені обставини також підтверджені в суді апеляційної інстанції свідком ОСОБА_10, який з 1991 року по 2010 рік працював на Одеській товарній біржі і який додатково вказав, що представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїлі Одеської області біржова угода за № 4729 була укладена саме 18 серпня 1999 року і не могла бути укладена 19.12.2003 року, так як порядкові номери біржових угод не обнульовувались кожного року, а нумерувались зростаючим порядком.

Таким чином, колегією суддів було безспірно встановлено, що договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 JI.3. та ОСОБА_4, та посвідченого представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїлі Одеської області за № 4729, не укладалось, у зв’язку з чим цей договір, копія якого мається на аркуші справи 9-11, рівно, як і довідка Ізмаїльського міжміського БТІ № 141 від 25.12.2003 року є підробленими.

З цих підстав, колегія суддів вважає за необхідне постановити окрему ухвалу на адресу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури для доведення до його відому вказаної інформації з метою відповідного реагування і встановлення винних осіб у підробленні договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 JI.3. та ОСОБА_4, та посвідченого представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїлі Одеської області 19.12.2003 року за № 4729, а також довідки Ізмаїльського міжміського БТІ № 141 від 25.12.2003 року, виданої та підписаної начальником Ізмаїльського інвентарбюро, без вказівки прізвища.

З огляду на викладене, та враховуючи безпідставність визнання судом дійсним договору купівлі-продажу квартири № 28, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Нахімова, 125, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого представництвом Одеської товарної біржі в м. Ізмаїлі Одеської області та зареєстрованого в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за № 4729 від 19 грудня 2003 року, то колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову ОСОБА_4 у задоволенні її позовних вимог.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу доводів своєї апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні її позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2015 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру відмовити у повному обсязі.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_11

ОСОБА_2