Ухвала суду № 71974885, 26.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4920/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Полякової В.О., Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод поліграфічних машин», а також ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод поліграфічних машин» про стягнення середнього заробітку за несвоєчасно виплачену заробітну плату, компенсацію втрати частини заробітної плати і відшкодування моральної шкоди, за участю третьої особи - Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції,

встановила:

11.08.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом до Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод поліграфічних машин» (далі – ВАТ «Поліграфмаш») та неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги ОСОБА_3 остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь:

- середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати сумі 159 248,93 грн.;

- компенсацію за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі 131 105,19 грн.;

- відшкодувати моральну шкоду в сумі 150000 грн. за нанесену йому моральну травму;

- витрати на юридичні послуги 15000 грн.,

а всього стягнути з ВАТ «Поліграфмаш» на його користь 455 354,12 грн. (т.2 а.с.121-122).

В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що він працював у ВАТ «Поліграфмаш» з 22.01.1979 року по 12.01.2004 року. Звільнений з роботи за власним бажанням - за ст.38 КЗпП України. За період його роботи у ВАТ «Поліграфмаш» виникла заборгованість по заробітній платі у розмірі 54 926,39 грн., яка була виплачена йому лише в квітні 2015 року (т.1. а.с. 1-2).

Вважає, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам збитку частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати від 21.02.2001 року №159 сума індексації за період з лютого 2004 року по квітень 2015 року складає 141 007,57 грн.

Також, підприємство не надало йому довідку про заробітну плату за період його роботи для нарахування розміру пенсії. Його заяви на адресу ВАТ «Поліграфмаш», прокуратуру в Малиновському районі м. Одеси про надання довідки залишились без уваги, чим грубо порушили його права на достойну пенсію, у зв’язку з чим йому була нанесена моральна шкода.

Крім того, 11.08.2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ВАТ «Поліграфмаш» про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, затримку розрахунку і відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в квітні 2015 року відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси №2-596/10 від 12.07.2010 року та на підставі виконавчого листа від 28.03.2011 року йому була сплачена заборгованість по заробітній платі з січня 2004 року (т.2. а.с. 1-2).

Нарахована і зазначена заборгованість по заробітній платі згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси №2-596/2010 від 12.07.2010 року була стягнута із відповідача через 136 місяців.

Відповідно до зроблених ним підрахунків за період часу з лютого 2004 року по травень 2015 року сума заборгованості становить 136 міс. х 594 грн. = 80784 грн., індексація на розраховану суму складає 78464,93 грн., що разом становить 159 248,93 грн.

Посилаючись на те, що дії відповідача є незаконними, оскільки виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства чи установи, проводяться у день звільнення, позивач ОСОБА_3 просив його вимоги задовольнити.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04.02.2016 року вказані позови було об’єднано в одне провадження (т.1. а.с. 197).

Представники ВАТ «Поліграфмаш» в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та надали суду письмові заперечення (т.1 а.с.41-43, 102-103, т.2 а.с.96-97), в яких просили суд відмовити позивачу в їх задоволенні.

При цьому, посилались на те, що сума, належна йому згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2010 року, була йому виплачена у квітні 2015 року. Оскільки відповідно до ст. 117 КЗпП України рішення Малиновського районного суду м. Одеси було винесено ще 12.07.2010 року, то після його ухвалення та звернення його до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми, всі питання щодо його виконання регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, стягувач повинен самостійно, або через представника, звернути рішення суду до виконання та за власною ініціативою повинен отримати стягнуті з боржника кошти від Державної виконавчої служби. Будь-який інший порядок виконання судового рішення не існує.

З цих підстав представники відповідача вважали, що претензії до відповідача про затримку виконання судового рішення є безпідставними, тому що відповідач, у рамках своїх процесуальних прав та повноважень, не може впливати на виконання встановлених законом дій Державною виконавчою службою.

При цьому ВАТ «Поліграфмаш» сумлінно повідомляло Державну виконавчу службу про наявність грошей на рахунку підприємства, та пропонувало зняти з рахунку суму стягнення, щоб розблокувати рахунки підприємства, заарештовані, для виконання рішення суду на користь позивача, на весь час виконання вказаного рішення, починаючи з 2011 року.

Представник третьої особи ОСОБА_4 в судових засіданнях проти задоволення позову не заперечувала. Зазначила, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2010 року було виконано лише у квітні 2015 року з причин відсутності грошових коштів на рахунках відповідача.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 було задоволено частково, а саме стягнуто з ВАТ «Полірафмаш» на користь ОСОБА_3 компенсацію втрат частини заробітної плати у сумі 131 105,19 грн.

Стягнуто з ВАТ «Поліграфмаш» в дохід держави судовий збір в розмірі 1311,05 грн.

У задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ВАТ «Поліграфмаш» ставить питання про скасування даного рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_3 компенсації втрати частини заробітної плати у сумі 131 105 грн. та судового збору у сумі 1311,05 грн та постановлення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що позивач ОСОБА_3 працював у ВАТ «Поліграфмаш» з 22.01.1979 року по 01.12.2004 рік, а також те, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2010 року на його користь з відповідача було стягнуто заборгованість по заробітній платі у розмірі 54 926,39 грн., моральну шкоду в розмірі 4000 грн., також витрати, пов’язані з наданням юридичної допомоги в розмірі 500 грн., а також те, що вказане рішення суду було виконано лише в квітні 2015 року, визнані сторонами та підтверджуються матеріалами справи, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

Спірним в даному випадку є питання, чи підлягає стягненню на корись позивача компенсація заробітної плати за весь період затримки розрахунку при звільненні, моральна шкода за несвоєчасність розрахунку та за невидачу довідки про заробітну плату для нарахування пенсії.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2010 року було виконано лише у квітні 2015 року.

Так, 08.04.2015 року головним державним виконавцем другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_4 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-596/2010, виданого 23.03.2015 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ВАТ «Поліграфмаш» на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 59 426,39 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні наполягав на стягненні з відповідача суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 159 248,93 грн., відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок затримки виплати заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі 131 105,19 грн., оскільки рішення суду від 12.07.2010 року було виконано у повному обсязі лише в квітні 2015 року.

Проте, звернувся з даним позовом до суду ОСОБА_3 лише у серпні 2015 року.

З цих підстав суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що позивачем був пропущений тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх трудових прав, а тому відмовив у позові щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

У відповідності до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Таким чином, до відповідальності, яка передбачена ст. 117 КЗпП України, застосовується тримісячний строк звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору, що визначений ст. 233 КЗпП України.

З огляду на викладене та враховуючи, що ВАТ «Поліграфмаш» у примусовому порядку лише 06.04.2015 року повністю перерахував позивачу ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі, він мав право звернутись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди до 06.07.2015 року.

Однак, враховуючи, що до суду із вимогами ОСОБА_3 звернувся лише 11.08.2015 року, тобто більше як через чотири місяці після проведення з ним повного розрахунку, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про пропуск позивачем установленого законом тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, що є самостійною підставою для відмови позивачу у задоволенні вищевказаних вимог.

Оскільки поважних причин недотримання цього строку ОСОБА_3Г суду не навів та про його поновлення суд не просив, суд дійшов обрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

З цих підстав, та враховуючи, що суд відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди, є необгрунтованими і безпідставними доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що суд ніби в мотивувальній частині рішення вказав про задоволення його позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, а в резолютивній частині рішення цього не вказав.

Зазначені обставини також стосуються і позовних вимог щодо того, що відповідач не надав позивачу довідки для нарахування йому пенсії.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення на його користь з відповідача компенсації заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні, то колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність задоволення цих вимог, з огляду на наступні обставини.

Так, відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як було зазначено вище, заборгованість по заробітній платі за фактично виконану роботу стягнута з ВАТ «Поліграфмаш» на користь ОСОБА_3 лише 06.04.2015 року на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2010 року.

Кількість місяців за весь час затримки розрахунку з 12 січня 2004 року по 06 квітень 2015 року склала 135 місяців. Середньомісячна заробітна плата позивача складає 594 грн.

Розмір середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку становить 80190 гривень (135 міс. х 594 грн.).

Питання проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати регулювалося ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (в редакції від 16 січня 2003 року) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року № 958, від 31 березня 2003 року № 430, від 25 січня 2012 року № 35) (далі – Порядок).

Дія зазначених нормативних актів поширювалася на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовувалася у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосувалася усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

У відповідності до цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Згідно пунктів 1, 2 та 3 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Визначаючи розмір даної компенсації, суд першої інстанції прийняв до уваги розрахунок, наданий позивачем (т.2, а.с. 118-120), та який не спростований відповідачем, та дійшов обгрунтованого висновку про те, що в межах позовних вимог компенсація втрати частини заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача, склала 131105,19 грн.

Доводи сторін про те, що суд безпідставно виходив із того, що середня заробітна плата позивача склала 594 грн. (позивач вважав її заниженою, а відповідач завищеною), є безпідставними і спростовуються наявними у справі доказами.

Так, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2010 року, ухваленого між тими ж сторонами, було встановлено, що середня заробітна плата позивача ОСОБА_3 складала саме 594 грн. (т.1, а.с.57).

У відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставина, що середня заробітна плата позивача склала 594 грн., вважається встановленою судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому не підлягає доказуванню.

Що стосується доводів апелянта ОСОБА_3 про те, що суд безпідставно відмовив в задоволенні позову про відшкодування йому витрат на правову допомогу, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність цих вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до судових витрат, пов’язаних з розглядом судової справи.

Згідно зі ст. 84 ЦПК України витрати на правову допомогу, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Позивач надав суду лише договір №04-08/15 про надання правової допомоги від 16.08.2015 року, в якому не зазначено розмір оплати за юридичні послуги. Разом з тим, позивач не надав суду інших доказів того, що він сплатив саме 5000 грн. та 10000 грн. за надані йому юридичні послуги.

Як вказав апелянт ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції, ним не було сплачено вказаних грошових котів представнику, оскільки була домовленість про те, що ці кошти будуть сплачені за результатами розгляду справи.

З огляду на викладене, в цій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Що стосується доводів апелянта ВАТ «Поліграфмаш» про те, що суд безпідставно стягнув з нього на користь позивача ОСОБА_3 компенсацію втрати грошових коштів, у зв’язку з несвоєчасністю їх виплати, з посиланням на пропуск позивачем строку для звернення до суду та через відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті, то вони є безпідставними, з огляду на наступні обставини.

Як було зазначено вище, компенсація втрати грошових коштів, у зв’язку з несвоєчасністю їх виплати, не є заборгованістю відповідача по заробітній платі, а є компенсаційною виплатою втрат позивача грошових доходів, пов’язаних з інфляційними процесами, зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Дія вищевказаного Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Враховуючи зазначені обставини, та те, що вказані виплати не є заробітною платою позивача, суд дійшов правильного висновку про те, що дія ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на вказані правовідносини.

Стосовно відсутності вини відповідача у своєчасній виплаті заробітної плати позивачу, належної йому при звільненні, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції зробив детальний і вмотивований висновок про те, що Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції були здійснені всі дії для примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2010 року, оскільки ВАТ «Поліграфмаш» в добровільному порядку відмовлявся виконати рішення суду.

Однак, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, саме на відповідачеві – ВАТ «Поліграфмаш» лежав обов’язок по виконанню рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.07.2010 року. Відсутність коштів на рахунках відповідача не звільняє останнього від виконання судового рішення і не є поважною причиною для невиконання цього рішення.

Та обставина, що грошові кошти Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції знімались з рахунків відповідача та повинні бути перераховані на рахунок позивача, також не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, з огляду на наступне.

Так, відповідно до довідки від 28.01.2014 року про рух грошових коштів за період з 15.10.2012 року по 27.01.2014 року по поточному рахунку №26009619950195, відкритого на ім’я ВАТ «Одеський завод поліграфічних машин» в обласному відділенні ПАТ «Промінвестбанк» в м. Одесі, вбачається, що 14.06.2013 року ВАТ «Одеський завод Поліграфічних машин» було перераховано 41747,08 грн. на користь ОСОБА_3 (т.1 а.с.47).

Однак, зазначені кошти так і не були отримані ОСОБА_3, оскільки були направлені на погашення іншої заборгованості ВАТ «Поліграфмаш».

Таким чином, враховуючи, що зазначені грошові кошти не відповідали розміру, які підлягали стягненню на користь позивача і більш того, позивачем так і не були отримані, то суд дійшов правильного висновку про те, що саме ВАТ «Поліграфмаш» має нести відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційних скарг.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційні скарги слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, а також Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод поліграфічних машин» відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_5

ОСОБА_2