Рішення № 71974279, 01.02.2018, Балтський районний суд Одеської області

Справа № 493/2340/17

Провадження № 2/493/106/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Балта Одеської області

Балтський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Тітової Т.П.

за участю секретаря Сирота О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Балта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції,

В С Т А Н О В И В :

29.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Балтського районного суду Одеської області з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 22.09.2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу №3651, предметом якого є надання йому послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки/моделі Lada Largus на суму 15 147, 73 дол. США, гривневий еквівалент вартості автомобіля становить 390 900, 00 грн., отже, з метою отримання вказаного автомобіля, позивач сплатив 60 000 грн.

Даний договір фінансового лізингу № 3651 від 22.09.2017 року нотаріально не посвідчувався, а відтак, у відповідності до ст.ст. 220, 236 ЦК України, є нікчемним з моменту його вчинення. Також позивач вважає, що оспорюваний договір фінансового лізингу є нікчемним, оскільки відповідно до п.п. 8.2 та 8.3 ст. 8, вартість предмета лізингу, на момент укладення договору, та розмір щомісячного періодичного платежу подається відповідачем в доларах США з еквівалентом у гривнях, тому щомісячні платежі за автомобіль в гривнях зростають відповідно до курсу долара США. Проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по кредитному договору в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією, на здійснення якої потрібна відповідна ліцензія Національного банку України, а здійснення операції без одержання такої індивідуальної ліцензії, є порушенням.

Крім того, спірний договір був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вважає, що він отримав не чітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, дії відповідача є забороненими. При умові належного роз’яснення йому усіх умов та наслідків даного договору, він не погодився б на його укладення. Також, вважає, що оспорюваний договір включає умови, які є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета графіку сплати лізингових платежів. Наведене свідчить про те, що на момент укладання договору фінансового лізингу, лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов’язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов’язань лізингоодержувача.

Як вбачається з договору, автомобіль марки/моделі Lada Largus на суму 15 147, 73 дол. США, що еквівалентно 390 900,00 гривень, не може вважатися предметом договору лізингу, так як дана річ не визначена індивідуальними ознаками, а саме: не вказано який саме транспортний засіб, його виробника, модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо, що є порушенням ч. 1 ст. 807 ЦК України. Невизначена річ індивідуальними ознаками не може бути предметом лізингу, отже, між сторонами під час підписання договору та специфікації не було досягнуто угоди відносно предмету лізингу, що є істотною умовою для даного виду правочину. Згідно договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектації, справності предмету лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищезазначені зобов’язання відповідає продавець. Проте, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектації та інших умов з продажу товару, отже, вибір продавця предмету лізингу має здійснювати відповідач, що суперечить ст. 808 ЦК України, і, водночас, це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках. Отже, такий пункт договору є несправедливим.

Також, передбачені п. 9.1 вказаного договору зобов’язання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та п. 9.2, 9.3 сплатити авансовий платіж; п. 12.2. даного договору про не повернення комісії, у випадках розірвання договору, лізингоодержувачу виходять за межі, передбачені законом платежів, а тому вказані пункти договору є недійсними.

Тому він вважає, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, його внутрішній волі та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, вчинений з введенням його в оману щодо істотних умов, таким чином, він змушений звернутися до суду з даним позовом та просить визнати недійсним з моменту вчинення договір фінансового лізингу № 3651 від 22.09.2017 року, укладений між ним та ТОВ «Єврокар Україна»; стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на його користь кошти у сумі 60 000 гривень, як незаконно отримані за наслідками укладення договору фінансового лізингу.

Позивач свої позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі, з посиланням на виключні в позові обставини. Крім того, автомобіль в користування він так і не отримав.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, які повернулися на адресу суду.

Згідно ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки наявні докази одночасного існування вказаних умов, суд ухвалив постановити заочне рішення по справі.

Дослідивши наявні докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22.09.2017 року між ОСОБА_1 (лізингоодержувач) та ТОВ «Єврокар Україна» (лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № 3651, згідно п. 1.3 якого лізингодавець взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Предметом фінансового лізингу, згідно п. 1.1. договору, є транспортний засіб марки/моделі - Lada Largus, комплектація/модифікація - CrOSS, об’єм двигуна – 1,6, тип КПП – МТ, привід – 4х2.

Вартість предмета лізингу, згідно п. 8.2 договору складає 15 147,73 доларів США з урахуванням ПДВ, що на дату укладення договору склало 390 900,00 гривень з ПДВ.

Згідно п. 1.7 вказаного договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст. 9 даного договору.

22.09.2017 року на виконання умов договору фінансового лізингу, позивач сплатив відповідачеві кошті в сумі 60000 грн. згідно квитанції №N0GD036619 від 22.09.2017 року, виданої ПАТ «ОСОБА_2 Аваль».

Як вбачається з копії договору фінансового лізингу № 3651 від 22.09.2017 року, доданої до справи, даний договір нотаріально посвідчений не був.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України, договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 ст. 220 ЦПК визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16.12.2015 року.

Водночас, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 7 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Як вбачається з оспорюваного договору лізингу, в ньому відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, не зазначено куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім того, у ст. 12 оспорюваного договору встановлено односторонню відповідальність лізингоодержувача за порушення зобов’язання, що є обмеженням принципів свободи договору, розумності, справедливості та добросовісності і є несправедливими умовами договору, відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зобов’язання лізингоодержувача, передбачені пунктами 9.1, 1.7, 4.1 вказаного договору фінансового лізингу, сплатити комісію за організацію договору, незалежно від назви призначення платежу в квитанції на сплату, та передбачене п. 9.7 зобов’язання сплатити комісію за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку передбачених законом платежів, а тому дані положення оспорюваного договору є несправедливими.

Крім того, як зазначалося вище, судом встановлено, що договір № 3651 від 22.09.2017 року, укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 нотаріально посвідчений не був, хоча, за його умовами, у лізинг фізичній особі передається транспортний засіб, що також суперечить вимогам ст. 799 ЦК України, а отже вказаний правочин є нікчемним.

Окрім того, в судовому засіданні не здобуто жодних доказів, які б підтверджували наявність у відповідача індивідуальної ліцензії, виданої Національним банком України для здійснення фінансової діяльності.

Оскільки укладений між сторонами договір фінансового лізингу є нікчемним, то він не породжує ніяких правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому, враховуючи викладене, слід застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути на користь позивача сплачені ним відповідачу на виконання вказаного договору грошові кошти в сумі 60000,00 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на користь держави судовий збір у сумі 640 гривень 00 копійок.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 208, 209, 215, 216, 220, 628, 799, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 2, 4, 5, 9, 10, 12,13, 17, 18, 76 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції – задовольнити

Визнати недійним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу №3651 від 22.09.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідністю «Єврокар Україна», код ЄДРПОУ 40481805, розрахунковий рахунок 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: вулиця Бориспільська, буд. 9, корпус 57, офіс 57/1, м. Київ, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії КМ №040331, виданий Балтським РВ УМВС в Одеській області 02.07.2002 року, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, платіж у сумі 60 000 (шістдесят тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідністю «Єврокар Україна», код ЄДРПОУ 40481805, розрахунковий рахунок 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: вулиця Бориспільська, буд. 9, корпус 57, офіс 57/1, м. Київ, на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у сумі 640,00 грн. (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/ ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: ГУДКСУ в м. Києві, код банку отримувача (МФО): 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01.02.2018 року.

СУДДЯ: