Постанова № 71974220, 02.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/169/2018

Категорія: 58

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бар'як А. С.

Доповідач :Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2018 рокуСправа № 127/2210/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,

відповідач: ОСОБА_2,

третя особа: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області,

третя особа: Староміський відділ державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року, ухваленого у складі судді Бар 'яка А.С. у приміщенні Вінницького міського суду,

встановив:

У лютому 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс») звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26 квітня 2006 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 квітня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач передала в іпотеку іпотекодержателю житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2. Обтяження згідно цього іпотечного договору зареєстровано у Державному реєстрі іпотеки.

20 листопада 2012 року АКБ«ТАС-Комерцбанк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідно до договору факторингу

№ 15, свої права вимоги за зобов'язаннями відповідача по кредитному договору.

2 вересня 2016 року при зверненні до нотаріуса товариству стало відомо, що на майно, яке є предметом іпотеки, накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 33027511 від 20 лютого 2015 року, виданої відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області.

У зв'язку з накладенням арешту на предмет іпотеки, товариство на може скористатися правом задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням збільшених позовних вимог, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» просило скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження № 33027511 від 20 лютого 2015 року, видану відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області в частині зняття арешту з будинку з господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження № 50140488 від 15 лютого 2016 року, видану Староміським відділом державної виконавчої Вінницького міського управління юстиції в частині зняття арешту з будинку з господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження № 33613338 від 9 лютого 2016 року, видану відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області в частині зняття арешту з будинку з господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно не містять інформації про те, що ОСОБА_2 є власником спірного нерухомого майна; борг ОСОБА_2 за кредитним договором № 026/0406/71-008 від 26 квітня 2006 року анульований, а майно надалі залишається в іпотеці.

Позивач не надав доказів наявності правовідносин щодо намагання ним реалізувати право звернення стягнення на іпотечне майно у спосіб, передбачений вимогами статей 33, 36 Закону «Про іпотеку». Права ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», як іпотекодержателя нерухомого майна не порушено.

В апеляційній скарзі представник позивача Тяжкороб Є.В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог товариства.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Тяжкороб Є.В. зазначив, що суд не надав належної оцінки тому, що боржником у постановах про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження є відповідач ОСОБА_2, а також тому, що відповідачка своїх зобов'язань за кредитним договором не виконала, а наявність арештів нерухомого майна, перешкоджає товариству реалізувати своє законне право як іпотекодержателя, задовольнити право вимоги за рахунок предмета іпотеки.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Дудчик О.М., який представляє інтереси ОСОБА_2, заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскільки судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Адвокат Дудчик О.М. заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про час і місце розгляду справи.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися, перевіривши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом установлено, що 26 квітня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 200 000 доларів США, зі сплатою 15 % річних на строк до 20 квітня 2023 року.

26 квітня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач передала в іпотеку іпотекодержателю житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2. Обтяження згідно цього іпотечного договору зареєстровано у Державному реєстрі іпотеки.

28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», як правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», який виступав правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір факторингу № 15.

ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», як новий іпотекодержатель, прийняло право вимоги за кредитним договором, укладеним в рахунок забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 026/0406/71-008 від 26 квітня 2006 року щодо боржника ОСОБА_2 (а.с.19-21).

25 липня 2016 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулося до ОСОБА_2 з вимогою про усунення порушень основного зобов'язання.

Також судом установлено, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області перебуває зведене виконавче провадження № 36298804 про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2, до складу якого входять виконавче провадження № 33027511 з виконання виконавчого листа № 2-2246-2011, виданого 3 травня 2012 року Замостянським районним судом міста Вінниці про стягнення на користь ПАТ «Сведбанк» (стягувача замінено правонаступником - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс») коштів у сумі 2 086 871, 44 грн. У ході примусового виконання якого звернено стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 - будинковолодіння АДРЕСА_2, що перебуває в іпотеці ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс». 17 червня 2013 року складений акт опису і арешту житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2. Відповідно до витягу з рішення Вінницької міської ради від 25 травня 2017 року № 1264 відмовлено в наданні дозволу на реалізацію зазначеного нерухомого майна боржника, в якому зареєстрована неповнолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.160).

Так, 20 лютого 2015 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

До складу арештованого майна увійшло будинковолодіння АДРЕСА_2 (а.с.24). Стягувачем по цьому виконавчому провадженню є позивач. Арешт на це нерухоме майно накладався за заявою представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

9 лютого 2016 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

До складу арештованого майна увійшло все нерухоме майно боржника, окрім 1/3 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

15 лютого 2016 року державним виконавцем Староміського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

До складу арештованого майна увійшло все нерухоме майно боржника.

Згідно відомостей Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта: РНОКПП - НОМЕР_1 (відповідає номеру картки платника податків ОСОБА_2) відомості з Реєстру про право власності на нерухоме майно за вказаними параметрами відсутні (а.с.107-110).

Також судом встановлено, що борг ОСОБА_2 за кредитним договором

№ 026/0406/71-008 від 26 квітня 2006 року анульований у зв'язку з реалізацією ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» права на нерухоме майно.

Отже, суд першої інстанції вважав, що права ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», як іпотекодержателя нерухомого майна не порушено.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті ? визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Частиною 2 статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб).

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону від 21 квітня 1999 року N 606-XIV) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону від 21 квітня 1999 року N 606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону від 21 квітня 1999 року N 606-XIV) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно з ч. 6 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (ч. 7 ст. 7 вказаного Закону).

В силу положень ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача -заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно з ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, заставодержатель, яким у силу переходу прав вимоги є позивач, має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Згідно зі ст. 383 ЦПК України (яка діяла на момент розгляду справи) сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Частини 3 та 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Отже, за змістом наведених положень Закону, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом ст. 59 Закону до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст. ст. 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Як слідує з постанови ВП № 33027511 від 20 лютого 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, за заявою представника стягувача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Селезньова М.В. про вжиття заходів щодо звернення стягнення боргу за рахунок майна боржника - будинковолодіння АДРЕСА_2 шляхом накладення арешту та примусової реалізації, прийнято рішення про накладення арешту на зазначене нерухоме майно, що належить ОСОБА_2

Отже, накладений державним виконавцем арешт на майно, яке є предметом іпотеки, не порушує права позивача як іпотекодержателя, оскільки зареєстроване 27 квітня 2006 року у Державному реєстрі іпотек обтяжень має вищий пріоритет при виконанні рішень судів перед іншими стягувачами.

Арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, то позов про звільнення майна з під арешту повинен розглядатись в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

У силу ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

З наведеного слідує, що майно звільняється з-під арешту: за постановою державного виконавця при завершенні виконавчого провадження; за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, у разі виявлення порушення порядку накладення арешту; за рішенням суду у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження, а також в порядку оскарження дій, бездіяльності державного виконавця.

Окрім цього, як слідує з постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ВП № 33027511 від 28 вересня 2017 року виконавчий лист № 2-2246-2001 виданий 3 травня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість у сумі 261 514, 04 дол. США, що еквівалентно 2 085 051, 44 грн, а також 1 700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повернуто стягувачу.

Що стосується зняття арешту накладеного постановами від 9 лютого та 15 лютого 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, то ці вимоги також не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Як слідує з постанови ВП № 33613338 від 9 лютого 2016 року стягувачем у зазначеному виконавчому провадженні є ОСОБА_8

З постанови ВП № 50140488 від 15 лютого 2016 року слідує, що стягувачем є ПАТ «Альфа-Банк».

Натомість, зазначені стягувачі не були залучені до участі у справі, хоча арешти були накладені в їх інтересах.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні питання про зняття арешту суд допустився порушень матеріального та процесуального права, то рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року у справі № 127/2210/17 скасувати й ухвалите нове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_2, треті особи: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, Староміський відділ державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, про звільнення майна з-під арешту відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.

Головуючий: Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис С.Г. Копаничук

Підпис В.В. Оніщук

Згідно з оригіналом

Головуючий С.К. Медвецький