Постанова № 71971440, 23.01.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/5015/17 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/783/6687/17 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Ванівського О.М., Струс Л.Б.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2

В апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати. Вважає, що суд підійшов до розгляду заяви формально, фактично скопіювавши попередню ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова Котельви К.О. від 24.07.2017 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову від 21.07.2017 року, а також належним чином не перевірив чи невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за заявленими позивачем вимогами про зобов'язання до вчинення дій та свої висновки у цій частині належним чином не обґрунтовував. Зазначає, що у своїй повторній заяві про забезпечення позову від 13.09.2017 року ОСОБА_2 акцентує увагу суду на тій обставині, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідації територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» Головне територіальне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області ліквідовується без правонаступника та перебуває в стані припинення, тому він має підстави побоюватись, що ГУ МВСУ у Львівській області може бути ліквідоване до закінчення розгляду справи, що ускладнить, або навіть зробить неможливим виконання рішення суду.

В судове засідання окрім позивача та його представника, решта учасників справи (їх представники) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за відсутності їх представників, зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки їх представників суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримання апеляційної скарги, що аналогічні доводам апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Так, як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції посилаючись на ст. 151, ч.3 ст.152 ЦПК України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, - виходив з того, що ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа Міністерство внутрішніх справ України про зобов'язання до вчинення дій. Позивач подав до суду заяву, в якій просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно із житлового фонду Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, яке за розміром і санітарними умовами відповідає нормам ст.ст. 48, 50 ЖК України та у відповідності до вимог п. 18 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», передбачено для нього та його сім'ї. Проаналізувавши доводи заяви про забезпечення позову, суд вважає, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить зобов'язати Головне Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Львівській області у встановленому чинним законодавством України порядку надати йому та членам його сім'ї, позачергово благоустроєне житло, яке за розміром і санітарними умовами відповідає нормам ст.ст. 48, 50 ЖК України, у відповідності до вимог п. 18 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на майно із житлового фонду, яке перебуває у віданні Головного Управління МВС України у Львівській області та заборонити вчиняти будь-які дії з цим майном та призупинити ліквідацію Головного Управління МВС України у Львівській області, шляхом накладення арешту на поточні рахунки. Відтак, вжиття таких заходів забезпечення позову, які зазначенні в заяві ОСОБА_2, суперечить принципам забезпечення цивільного позову, а також не узгоджується з предметом позовних вимог за даним цивільним позовом та не є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що в заяві про забезпечення позову заявником не наведено обґрунтованих та об'єктивних доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві, як і не доведено, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а тому в задоволенні заяви слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що розгляд заяви проведений та оскаржуване судове рішення ухвалено без дотримання вимог закону.

Згідно ст. 11-1 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали), усуді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує: 1) об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та рівної кількості справ для кожного судді; 2) надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ, у яких вони беруть участь; 3) централізоване зберігання текстів рішень, ухвал суду та інших процесуальних документів; 4) підготовку статистичних даних; 5) реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху; 6) видачу судових рішень та виконавчих листів на підставі наявних в автоматизованій системі документообігу суду даних щодо судового рішення та реєстрації заяви особи, на користь якої воно ухвалено; 7) передачу справ до електронного архіву. Позовні заяви, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, у порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, що здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження документів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надходження документів, інформація про предмет спору та сторони у справі, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішення для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом. Доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апарату суду згідно з їх функціональними обов'язками. Несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду має наслідком відповідальність, установлену законом. Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі судових рішень та виконавчих листів, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів судових рішень, ухвал та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним і юридичним особам, підготовки статистичних даних визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Також, відповідно до змісту п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 25 від 2.04.2015 року, раніше визначеному у судовій справі судді-доповідачу передаються також: заяви про забезпечення позову, доказів.

Відповідно до вказаних норм, заява про забезпечення позову повинна передаватись для розгляду судді-доповідачу, якому було передано справу, без здійснення автоматизованого розподілу.

До певної міри інші положення у «Засадах використання автоматизованої системи документообігу Галицького районного суду м.Львова» (п. 2.3 Засад) не можуть собою замінити пряму норму закону та вказаний документ, який розроблений на виконання вимог і згаданого Положення не може суперечити ні згаданому положенню, ані прямій нормі закону. Відповідно положення, які вимогам закону та згаданого положення не відповідають застосовуватись не можуть зважаючи на вищість згаданих нормативно-правових актів, які у випадку суперечності підлягають застосуванню.

Як вбачається із виділених матеріалів справи, зокрема: Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с. 22); ухвали від 13.10.2017 року (а.с. 23), - заяві про забезпечення позову, яка подана ОСОБА_2 присвоєно номер №2-з/461/5/17 та така була зареєстрована як окрема справа та було здійснено визначення судді для її розгляду автоматизованою системою документообігу та така передана судді-доповідачу Волоско І.Р.

Також, з виділених матеріалів справи, а саме з Протоколу розподілу судової справи між суддями (а.с. 105), вбачається, що справі про зобов'язання вчинити дії присвоєно Єдиний унікальний номер судової справи №461/5015/17 та таку передано для розгляду судді Котельві К.О., якою 24 липня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа Міністерство внутрішніх справ України про зобов'язання до вчинення дій. Даних про передачу вказаної справи, в межах якої подано заяву про забезпечення позову іншому судді, зокрема судді Волоско І.Р., у виділених матеріалах справи - немає.

Враховуючи вказане, визначення судді для розгляду заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа Міністерство внутрішніх справ України про зобов'язання до вчинення дій, а відповідно як наслідок і її розгляд та постановлене за наслідками розгляду судове рішення не слід вважати такими, що здійснені у відповідності до вимог закону та повноважним складом суду.

Тому оскаржувану ухвалу слід скасувати з постановленням нової ухвали по суті вимог заяви про забезпечення позову.

Згідно ч.1 ст. 151 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали), суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали), забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ст. 152 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали), позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов'язку вчиняти певні дії. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на яке судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, може бути передано приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передане майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.

Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно змісту п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та їх роз'яснень, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам вважає, що підстав для задоволення такої заяви про забезпечення згаданого позову у суду першої інстанції не було.

Як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, ОСОБА_2 заявлено позов до Головного Управління МВС України у Львівській області, третя особа Міністерство Внутрішніх справ України про зобов'язання Головного Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Львівській області у встановленому чинним законодавством України порядку надати йому та членам його сім'ї, позачергово благоустроєне житло, яке за розміром і санітарними умовами відповідає нормам ст.ст. 48, 50 ЖК України, у відповідності до вимог п. 18 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім цього, позивачем подано заяву про забезпечення позову (а.с. 1,2), у якій він просив: накласти арешт на майно із житлового фонду ГУ МВС України у Львівській області, яке розміром і санітарними умовами відповідає нормам ст.ст. 48, 50 ЖК України та у відповідності до вимог п. 18 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено для позивача та його сім'ї.

На думку колегії суддів, заходи забезпечення, про вжиття яких просив позивач не відповідають позовним вимогам; вжиття таких слід вважати не впливатиме на виконання можливого рішення суду про задоволення позову у даній справі; заходи про вжиття яких просить позивач не конкретизовані та питання про задоволення таких неможливо вирішити до вирішення питання про обґрунтованість позовних вимог, що суд взмозі вирішити лише після закінчення розгляду справи при ухваленні рішення.

Так, у позовній заяві міститься вимога про зобов'язання відповідача у встановленому законом порядку надати позивачу та членам його сім'ї позачергово благоустроєне житло…

У заяві ж забезпечення позивач просить накласти арешт на майно із житлового фонду відповідача…, що не слід вважати тотожним. Тобто вимоги заяви про забезпечення позову не відповідають заявленим вимогам і тому не впливатимуть на виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Крім цього, судом може бути накладено арешт на конкретно визначене майно (річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки (ст. 152 ЦПК України, ст. 190 ЦК України), що містить індивідуальні ознаки, тобто на конкретні об'єкти матеріального світу. На яке конкретне майно просить накласти арешт позивач, - ним не конкретизовано.

Посилання у прохальній частині позивача на ст.ст. 48, 50 ЖК України, що стосуються розміру жилих приміщень, що надаються громадянам та вимог до жилих приміщень ще більше унеможливлює ідентифікацію майна відповідача як об'єкта, про накладення арешту на який просить позивач та дає можливість до надзвичайно широкого тлумачення вказаної вимоги заяви про забезпечення позову в контексті згаданих норм матеріального та процесуального закону, що стосуються вказаних вимог.

Крім цього додаткове посилання у прохальній частині заяви про забезпечення позову на п. 18 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» із співставленням згаданих вимог із особою позивача та членів його сім'ї створює додаткову необхідність дослідження обставин справи, вирішення питання про обґрунтованість заявлених вимог та по суті, їх часткове вирішення в рамках вирішення питання про забезпечення позову, що процесуальним законом, який регулював та регулює дані відносини не передбачено.

Зважаючи на вказане у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Вказаним слід визнати частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги та таку задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.3 п.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2017 року - скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 02 лютого 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: О.М. Ванівський

Л.Б. Струс