Ухвала суду № 71970801, 30.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

єдиний унікальний номер320/5198/15-ц головуючий у 1 інстанції: Купавська Н.М.

номер провадження 22-ц/778/145/18 суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого, суддіОСОБА_1суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ТАСкомбанк», треті особи: ОСОБА_6 та приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання іпотечного договору та додаткової угоди до нього недійсними,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними іпотечний договір №ЗФ(03)47-07 від 22 лютого 2007 року, укладений між нею та ПАТ «Таскомбанк», що посвідчений нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №926, та додаткову угоду №1 від 10 серпня 2007 року до іпотечного договору № ЗФ(03)47-07 від 22 лютого 2007 року, посвідчену нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 та зареєстровану в реєстрі за №4521.

Вимоги позову мотивовані тим, що при підписанні вказаного іпотечного договору та додаткової угоди позивачка в силу своїх вікових особливостей та стану здоров’я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В позові зазначено, що позивачка протягом тривалого часу спостерігається та проходить лікування у лікаря-невропатолога в Мелітопольській міській поліклініці з діагнозом: ЦАС ІІІ ст., невроз, судинний паркінсонізм (хвороба Паркінсона). Крім того, їй також встановлений діагноз: хронічний рецидивний панкріотит середньої тяжкості, ГБ ІІ ст. високий фактор ризику, ІБС, дифузний кардіосклероз, д/енцефалопатія ІІ ст. З 25.03.2013 по 08.04.2013 позивачка знаходилась на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні М/Л-2 з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ст.., гіпертензивне серце, ст. ІІІ ризик ІІІ. СН-1 ФК-2, хронічний панкреатит, хронічний пієлонефрит, нефроптоз справа. Тривалий час позивачка страждає панічними та депресивними розладами, були виявлені когнітивні порушення мозку. А тому, на час підписання договору та додаткової угоди позивачка не усвідомлювала значення своїх дій і її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.02.2007 між позивачкою ОСОБА_5 та АБ «ТАС-Бізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», був укладений іпотечний договір №3Ф(03)47-07, за умовами якого позивачка, як іпотекодавець, забезпечує іпотекою виконання усіх зобов’язань ОСОБА_6, яка є третьою особою по даній справі, за кредитним договором №КФ(03)47-07 від 22.02.2007, що укладений між банком та ОСОБА_6 Максимальний розмір вимог за іпотечним договором не може перевищувати 158000 грн. Предметом даного іпотечного договору є квартира АДРЕСА_1. Даний договір набирає сили з моменту його нотаріального посвідчення та діє до настання одного з випадків, що передбачені ст.17 ЗУ «Про іпоетку» (а.с.6-9).

В цей же день даний договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та дієздатність сторін перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №926.

Підписання даного іпотечного договору передувало укладання кредитного договору між банком та ОСОБА_6 22.02.2017, № КФ (03)47-07 (а.с.10).

В подальшому 10 серпня 2007 року між банком та позивачкою ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду №1 до іпотечного договору №ЗФ (03)47-07 від 22.02.2007. За даною угодою сторони погодили, що погашення кредиту не буде перевищувати 116500 грн. не пізніше 21.02.2017 згідно з графіком, наведеним у додатку №1 до кредитного договору. Заставна вартість предмету іпотеки складає 166549 грн. Дана угода посвідчена 10.08.2007 приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та дієздатність сторін перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №4521 (а.с.11).

Позивачем ставиться питання про визнання недійсним іпотечного договору та додаткової угоди з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України, а саме: з тих підстав, що її волевиявлення при укладенні договору та угоди не було вільним і не відповідало її волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

Суд вірно зазначив, що правила цієї норми закону поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак, у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

За письмовою інформацією КУ «Мелітопольський психіатричний диспансер» від 16 лютого 2016 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на обліку у лікаря-психіатра не знаходиться та за консультацією до психіатра зі скаргами на стан свого здоров’я не зверталася у 2005-2006 роках (а.с.113).

За клопотанням представника позивачки по справі була призначена судово-психіатрична комісійна амбулаторна експертиза. Згідно з її висновком №296 від 02 червня 2016 року ОСОБА_5 22.02.2007 та 10.08.2007 розладів психічної діяльності не виявляла, а тому, вона могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. На період укладання договорів у ОСОБА_5 виявлялися: зниження у емоційно-воловій сфері, довірливість, легковажність, поверхневість (а.с.120-130).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який ґрунтується на постанові судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 29.02.2012, що підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, а такі докази в справі відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Вірним є і висновок суду першої інстанції, що в справі відсутні буд-які докази, що в момент підписання ОСОБА_5 оспорюваного договору та угоди її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги в тому числі, що ОСОБА_5 на час укладення договору та угоди не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, що вона мала певні психічні захворювання, що її психічні розлади доведені також показами свідків зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався апелянт в суді першої інстанції, як на підстави відмови у задоволенні позову, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні і його висновків не спростовують.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність позивача в момент підписання вказаних угод розуміти значення своїх дій та керувати ними, а наявність певних хвороб сама по собі не є достатнім для визнання угод недійсними з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, а інших переконливих доказів на підтвердження нездатності спадкодавця розуміти значення своїх дій не надано, позов задоволенню не підлягає.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, однак будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року су справі №6-9цс12.

У справі жодних допустимих даних, медичних документів, інших експертних висновків, висновків спеціалістів, які б спростовували обставини та висновки встановлені лікарями судово-психіатричними експертами у справі відсутні.

Показання свідків на які посилається особа, що подала апеляційну скаргу, взагалі, виходячи з вказаної правової позиції Верховного Суду України, не є належними доказами встановлення психічного стану особи та носять побічне значення, окрім того свідки не можуть за своїм фахом, відсутністю необхідних медичних спеціальних знань стверджувати про психічний стан особи. Тим більше, що у даній категорії справ необхідно встановити психічний стан особи в день укладення правочину, а жоден з допитаних судом свідків таких свідчень не дав. Достовірні докази, в тому числі і покази свідків, про тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо позивачки в день підписання договору та окремо в день підписання додаткової угоди до нього в справі відсутні.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Залишити рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня 2017 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 1 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: