Постанова № 71970216, 31.01.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/4873/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 січня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і ОСОБА_1,

з участю секретаря Пилип Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційної скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 23 жовтня 2017 року (під головуванням судді Котубей І.І.) за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» (надалі – Банк) звернувся до суду з позовом у серпні 2017 р.

Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 16.11.2012 р. у розмірі 31044,04 грн., яка складається із:

-217,25 грн. заборгованості за кредитом;

-24374,31 грн. заборгованостіза процентами за користування кредитом;

-4498 грн. заборгованості за пенею і комісією;

-500 грн. штрафу (фіксована частина);

-1454,48 грн. штрафу (процентна складова), та судові витрати.

На обґрунтування Банк зазначив, що 16.11.2012 р. між ним і відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк виконав узяті на себе зобов’язання за кредитним договором, однак відповідач у порушення умов кредитного договору взятих на себе зобов’язань не виконав, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 23 жовтня 2017 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Банк просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що строк дії картки встановлений до липня 2016 р., а тому висновок суду про пропуск Банком строків позовної давності не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначає, що за умови невиконання відповідачем своїх зобов’язань задоговороміз нього належить стягнути суму заборгованості, яка утворилася станом на 31.01.2017 р.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення – скасуванню із ухваленням нового по суті позовних вимог, із таких мотивів.

Суд відмовив у задоволенні позову через пропуск строків позовної давності.

При цьому встановив, що 16.11.2012 р. між Банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.6).

Суд першої інстанції констатував, що останній платіж відповідачем був здійснений 15.07.2013 р. у розмірі 550 грн. (а.с.4-5), а представник позивача звернувся до суду 28.08.2017 р. Жодних дій, які б свідчили про переривання позовної давності до вимоги позивачем учинено не було, підстав для поновлення пропущеного строку позивач не навів, а тому Банк звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (а.с.53).

Відповідно до ст. ст. 256,257, ч.1 ст. 261 ч.ч.1,3 ст. 264 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з положеннями ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

29 січня 2018 р. до апеляційного суду Закарпатської області надійшла заява від Банку про приєднання документів, із яких убачається, що строк дії картки встановлений до липня 2016 р.

Відповідно до правової позиції, яка була висловлена Верховним Судом Українив постанові від 19 березня 2014 р. (справа № 6–14 цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Таким чином, оскільки строк дії картки встановлений до липня 2016 р., а Банк звернувся до суду з позовом у серпні 2017 р. про повернення кредиту в повному обсязі, то немає підстав для застосування позовної давності.

Суд першої інстанції залишив цю обставину поза увагою, що призвело до помилкового висновку про сплив позовної давності.

При цьому встановлено та не заперечується, що ОСОБА_2 узяті на себе зобов’язання належним чином не виконував, унаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка не погашена. Відповідач не спростував наданого Банком розрахунку заборгованості та відомостей щодо строку дії картки.

Згідно з положеннями ст.ст. 526 ч.1, 530 ч.1 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо позики, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з вимогами ст. 610,611 ч.1 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як видно з матеріалів справи, позивач довів належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на обґрунтування своїх вимог.

Натомість відповідач, окрім заяви про застосування строків позовної давності, не подав до суду жодних заперечень щодо вимог Банку. Сам ОСОБА_2 у судове засідання, яке відбулося 31 січня 2018 р., не з’явився, відзив на апеляційну скаргу не подав, а тому з’ясувати позицію відповідача щодо спірних правовідносин виявилося можливим.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як суперечне положенням ст. 263 ЦПК України, а позов – задоволенню, як обґрунтований і доведений.

Судові витрати в сумі 3 360 грн. відповідно до вимог ст.141 ЦПК України належить присудити позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 256, 257 ч.1, 261 ч.ч.1, 3, 264, 526 ч.1, 530 ч.1, 549, 550 ч.1, 610, 611 ч.1, 634 ч.ч.1, 2, 1049 ч.1, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 263, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1,4 ч.1 ст.376, ст.ст.381,382,383,384,389 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. 2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 23 жовтня 2017 року скасувати. 3.Позов публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. 4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 16.11.2012 р. у розмірі 31044(тридцять одна тисяча сорок чотири)04 гривні, яка складається із:217 (двісті сімнадцять) 25 гривень – заборгованість за кредитом; 24374 (двадцять чотири тисячі триста сімдесят чотири) 31 гривні – заборгованість по процентах за користування кредитом;4498 (чотири тисячі чотириста дев’яносто вісім) гривень – заборгованість за пенею і комісією; 500 (п’ятсот) гривень – штраф (фіксована частина); 1454 (одна тисяча чотириста п’ятдесят чотири) 48 гривні – штраф (процентна складова) та 3360 (три тисячі триста шістдесят) гривень у відшкодування судового збору. 5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 6.Повне судове рішення складено 02 лютого 2018 року.

Судді: