Постанова № 71969792, 29.01.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/5073/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 січня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого : судді Джуги С.Д.

суддів: Куштана Б.П., Мацунича М.В.

при секретарі: Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Закарпатського обласного військового комісаріату на рішення Ужгородського міськрайонного суду, ухваленого 23 листопада 2016 року суддею Монич О.В., у справі за позовом заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Закарпатського обласного військового комісаріату до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди ,

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Закарпатського обласного військового комісаріату звернувся в суд із зазначеним позовом. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок винесення керівником Закарпатського обласного військового комісаріату ОСОБА_1 наказу про звільнення працівника ОСОБА_2 така на підставі відповідного судового рішення була поновлена на роботі, у зв’язку з чим з даного комісаріату на її користь стягнено 20 548,92 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2012 року по 29.05.2013 року. Відтак, прокурор вважає, що ОСОБА_1 заподіяв державі шкоду у вказаному розмірі, що також підтверджено аудиторським звітом за результатами фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності Закарпатського обласного військового комісаріату.

В подальшому заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України, подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій на підставі ст.ст. 1166, 1191 ЦК України остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Закарпатського обласного військового комісаріату заподіяну державі шкоду в порядку регресу в сумі 20 548,92 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року в задоволенні заявленого позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує на те, що суд дійшов помилкових висновків про пропущення прокурором строку на звернення до суду, оскільки такий повинен враховуватися з дня виявлення шкоди, яким є день складання (18.06.2014 року) аудиторського звіту за результатами фінансового аудиту діяльності Закарпатського ОВК, а не з часу виплати грошових коштів третій особі; суд не врахував, що в даному випадку до заявлених вимог підлягає застосуванню трьохрічний строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України.

В запереченнях на позов представник відповідача посилається на те, що прокурором пропущено встановлений законом річний строк позовної давності; безпідставними є доводи прокурора, що на військовослужбовців не поширюються вимоги ст. 233 КЗпП України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено наступні обставини, які не оспорюються сторонами.

ОСОБА_2 працювала у Закарпатському обласному військовому комісаріаті.

28 грудня 2012 року наказом військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату ОСОБА_1 №242 ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року, частково зміненою постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року, вказаний наказ військового комісара в частині звільнення ОСОБА_2 визнано протиправним і скасовано, а з Закарпатського обласного військового комісаріату на ї користь стягнено 20 548,92 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2012 року по 29.05.2013 року.

Дана сума грошових коштів була стягнена у січні (4 532,78 грн.) та у лютому (16 016,14 грн.) 2014 року в примусовому порядку шляхом списання Головним управлінням ДКСУ в Закарпатській області з банківського рахунку Закарпатського обласного військового комісаріату цих коштів.

Обгрунтовуючи заявлений позов, прокурор послався і просив стягнути з відповідача ОСОБА_1П.(колишнього керівника Закарпатського обласного військового комісаріату) спричинену шкоду в розмірі 20 548,92 грн. в порядку регресу з підстав передбачених ст.ст. 1166, 1191 ЦК України.

Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями, чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст. 1191ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Даною статтею встановлено загальне правило відповідальності, згідно з яким на боржника за регресною вимогою покладається обов’язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі.

Не можуть бути предметом регресного позову вимоги, пов’язані з відшкодуванням виплат, пов’язаних з трудовими відносинами.

Відшкодування шкоди, яка заподіяна підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу врегульовано нормами КЗпП України.

Зокрема, згідно з п.8 ч.1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі організації, у випадках, коли службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов’язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник або уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Аналогічні позиції зазначено в п.13 постанови Пленуму ВСУ від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» та п. 33 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Таким чином, саме нормами трудового законодавства передбачено підстави відповідальності службової особи, винної в незаконному звільнення працівника.

Оскільки з матеріалів справи та встановлених фактичних обставин справи вбачається, що шкода позивачу завдана внаслідок незаконного звільнення службовою особою працівника і оплатою йому часу вимушеного прогулу, тобто пов’язана саме з трудовим відносинами, помилковими є посилання прокурора, як підстави і обґрунтування заявленого позову, на вимоги ст.ст. 1166,1191 ЦК України.

Суд першої інстанції при розгляді даної справи не встановив і в рішенні не зазначив зміст спірних правовідносин та норми права, які регулюють спірні правовідносини і підлягають до застосуванню, та не зазначив про норми права, на які посилався позивач, мотиви їх незастосування, лише зазначив, що прокурором пропущено строк позовної давності.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, в редакції чинній на момент звернення прокурора з позовом, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.

Аналогічні положення зазначено і в ст. 13 чинного ЦПК України.

Відповідно до ч. ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки прокурором заявлено позов про відшкодування з відповідача шкоди з підстав передбачених ст. ст. 1166, 1191 ЦК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, поданий позов із заявлених прокурором підстав не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 п.1, п.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд ,-

постановив :

апеляційну скаргу заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Закарпатського обласного військового комісаріату – задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року – скасувати.

В задоволенні позову заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Закарпатського обласного військового комісаріату до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: