Рішення № 71969048, 31.01.2018, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа 237/2547/17

Номер провадження 2/237/118/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.18 року м. Курахове

Мар’їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Сенаторова В.А.,

при секретарі: Лахно Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Курахове Донецької області цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на розгляд Мар’їнському районному суду Донецької області пред’явлено вказану позовну заяву, в якій заявлено вимоги стягнення з ОСОБА_1 суму боргу за кредитним договором № б/н від 30.03.2011 року у розмірі 83626,71 гривень, судовий збір у розмірі 1600,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 30.03.2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого позивач був зобов’язаний надати відповідачу кредит у розмірі 8600 (вісім тисяч шістсот) гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» вважає що, відповідач не виконав своїх зобов’язань з погашення кредиту та сплати відсотків. На момент звернення до суду, на думку позивача, заборгованість відповідача складає 83626,71 гривень. ОСОБА_2 таку суму боргу позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь. Ця сума складається з: 8332,54 грн. – заборгованість за кредитом; 67735,76 грн. – прострочені проценти за користування кредитом; 3100,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 3958,41 – штраф (процентна складова). Також, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1600,00 грн.

На доведення обґрунтованості своїх позовних вимог позивач надав суду наступні письмові докази: копію анкети – заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанком; копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льготного періоду»; копію витягу з умов та правил надання банківських послуг затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року. Також до позову була надана копія розрахунку заборгованості за договором № б/н від 30.03.2011 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1, який містить твердження позивача про суму боргу, механізм його утворення, відображає зміни істотних умов договору, щодо процентної ставки, яку на думку позивача повинен був сплачувати відповідач в обумовлений договором строк.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 (діючий на підставі довіреності від 17.01.2017) у судове засідання не з’являвся, у прохальній частині позовної заяви зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку та винесення заочного рішення по справі.

23 січня 2018 року відповідач ОСОБА_1 не з’явилася у судове засідання, надала суду клопотання, в якому просила суд розглянути справу без її участі, надала суду заперечення у письмовій формі, в якому зазначила, що кредитного договору вона не укладала, тільки підписала заяву про отримання кредитної картки від 30.03.2011 року, яка не містить інформації про отримання нею кредиту у розмірі 8600 гривень та умов надання такого кредиту, посилається на ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», де зазначено, що перед укладанням споживчого кредиту, кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу і місцезнаходження кредитодавця; Кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту; інші відомості. Крім того, відповідач у свої запереченнях зазначила, що зміна розміру відсоткової ставки та кредитного ліміту є незаконною. Посилалась на те, що, хоча в заяві позичальника (відповідач у справі) на отримання кредиту зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, проте будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме із цими Умовами ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника, у матеріалах справи немає. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову через необґрунтованість або застосувати позовну давність.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, оцінивши їх доводи і надані ними докази, суд приходить до висновків, які наведені нижче.

Відповідач у своєму запереченні, також просив застосувати до вимог позивач строк позовної давності, але огляду на розрахунок заборгованості станом на 30.03.2011 року судом вбачається, що останній платіж по кредиту позивачем був здійснений 13.09.2014 року, отже суд не може у даній справі застосувати норми закону про позовну давність. Відповідач не спростував твердження позивача щодо цього останнього платежу належними доказами.

Згідно ст.ст.525,526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Стаття 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Цей договір відповідно до ст.1055 ЦК України укладається в письмовій формі. До відносин за кредитним договором застосовуються положення статей 1046-1052 ЦК України.

Однак, всупереч нормам законодавства, Позивачем не був наданий оригінал чи належним чином завірена копія договору № б/н від 30.03.2011 року. Копія витягу з Умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 надана до суду разом з позовною заявою, не може розглядатися в якості кредитного договору.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

При нарахуванні пені та штрафів позивач посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» начебто визнаних відповідачем, разом з тим позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника. Оскільки «Умови та правила надання банківських послуг», на які посилається позивач не містять підпису позичальника, тому такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 30.03.2011 року. Це положення узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові по справі №6-16цс-15 від 11.03.2015 року, яку відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при винесення даного рішення.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13). Із долучених до матеріалів справи Умов і правил надання банківських послуг вбачається, що останні не містять підпису позичальника (відповідача по справі).

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме вказані Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника № 1302090200208538514 від 30.03.2011 року (а.с.6).

У відповідності до п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.3 Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 N 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», далі іменовані як «Правила» встановлює, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно

дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули:

Потік

n t

ЧСК = E -------- ,

t=1 t

(1 + d)

де d - реальна процента ставка;

ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту;

Е - знак суми;

t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день);

n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку;

Потік - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим t особам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредиту;

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Як вбачається із наданих позивачем доказів укладання кредитного договору, сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним і вартості всіх супутніх послуг, не була визначена, як і абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом).

Крім того, у заяві позичальника № 1302090200208538514 від 30.03.2011 року (а.с.6) відсутні будь-які згадки про нарахування пені та штрафів за користування кредитними коштами, мається лише відсилка на «Умови та правила надання банківських послуг», а суму бажаного кредитного ліміту в графі бажаний кредитний ліміт зазначено: 5000 гривень, а не 8600 гривен.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, зазначено, що пеня і штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і теж порушення.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладанням споживчого кредиту, кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу і місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту; інші відомості. Позивачем не надано доказів що відповідач був повідомлений належним чином про наведені вище умови у відповідності до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно із ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд зазначає, що шляхом встановлення кредитного ліміту та видачі платіжної картки банк лише надає своїм клієнтам право отримати кредит. І обв’язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування ним виникає лише у випадку отримання готівки або використання іншим способом кредитних коштів.

Крім того, розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій. Більше того, такі розрахунки суперечать ч. 2 ст. 258 ЦК України, де передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що, оскільки у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, то відповідно до положеньст.141 ЦПК України, не підлягають відшкодуванню витрати ,понесені позивачем при зверненні із цим позовом до суду.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530, 629, 1048, 1054 ЦК України Цивільного кодексу України, ст.ст. 41, 42, 99 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Мар'їнський районний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 31 січня 2018 року.

Суддя В.А.Сенаторов

Дата документу 31.01.2018 року