Ухвала суду № 71964443, 02.02.2018, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 2/759/2773/18

ун. № 759/16885/17

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2018 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді П'ятничук І.В.,

при секретарі Немировській А.М,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про відмову у прийнятті на роботу та стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, 09.11.2017 р. звернувся до суду з цивільним позовом до відповідача Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та просив суд постановити рішення, яким зобов»язати Голову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг призначити позивача на посаду начальника відділу нормативно-правового забезпечення департаменту юридичного забезпечення з 10 жовтня 2017 р. та укласти з ним трудовий договір, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Провадження по справі було відкрито відповідно до ухвали від 24.11.2017 р.

В судовому засіданні представник відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - ОСОБА_3 надав суду письмове клопотання в якому просив закрити провадження по справі, посилаючись на те, що відповідно до п.1, ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, вказуючи на те, що спір який виник між сторонами є публічно-правовим.

Позивач щодо вимог даного клопотання заперечував.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вважає доцільним зазначити насупне.

Відповідно до положень ч.1 ст.210 ЦПК України - суд має розпочати справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку, а відповідно до положень ст.2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, судом враховано, що в силу вимог п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції (параграф 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»). Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до положень ч.1 ст.12 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України: кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.1, п.2 ст.1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов»язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до положення про відділ нормативно-правового забезпечення департаменту юридичного забезпечення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг затвердженого наказом №189 від 28.07.2017 р. начальник вказаного відділу призначається і звільняється з посади відповідно до ЗУ «Про державну службу» та іншим нормативно-правовим актам, що регулюють питання проходження державної служби.

Враховуючи викладене, вивчивши наявні матеріали, суд встановив, що необхідною передумовою для прийняття рішення про відмову чи задоволення вимог заяви, зокрема є розгляд публічно-правового спору позивача, розгляд якого має проводитись за правилами адміністративного судочинства, з урахуванням положень ст.ст.2, 3, 17 КАС України.

Так, ч.1 та ч.2 ст.2 КАС України встановлено, що: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.1) ч.1 ст.4 КАС України: справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Позивачем заявлені вищевказані вимоги щодо зобов"язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг вчинити дії.

З положень ст.19 ЦПК України вбачається, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених прав, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а відповідно до п.1) ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду України в ухвалі від 21 вересня 2011 року (справа №6-20106св09) зокрема містяться висновки щодо наслідків встановлення обставин, які свідчать про те, що провадження у справі відкрито за вимогою, яка не підлягає правовому захисту в іншому провадженні, ніж провадження, в якому повинно було розглядатися таке питання, та зазначено, що вказане є фактом, який підтверджує неправомірність виникнення цивільного процесу в цьому випадку (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

Судом враховано, що Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв'язку з наведеним, вказані висновки суду не пов»язані з порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.255 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про відмову у прийнятті на роботу та стягнення заробітної плати.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя І.В.П'ятничук