Ухвала суду № 71963930, 01.02.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/225/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53,55 Демчик Р. В. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі судової колегії суддів :

Храпка В.Д., Вініченка Б.Б., Ювшина В.І.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 листопада 2017 року, ухваленого під головуванням судді Демчика Р.В., у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про внесення змін до наказу про звільнення, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату зарплати і розрахункових коштів при звільненні та відшкодування моральної шкоди, повний текст по якій виготовлено 04 грудня 2017 року, -

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року ОСОБА_5 звернувся із позов до Публічного акціонерного товариства «Азот» про внесення змін до наказу про звільнення, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату зарплати і розрахункових коштів при звільненні та відшкодування моральної шкоди. При цьому зазначав, що з 21 квітня 2015 року до 28 квітня 2017 року , згідно трудового договору працював у ПАТ «Азот» та обіймав посаду вагаря сектору економічної безпеки служби директора з режиму безпеки.

Позивач зазначає, що в порушення п. 7.5.1, розділу VІІ колективного договору, протягом тривалого періоду були незначні затримки по виплаті заробітної плати від декількох днів до декілька тижнів, а на кінець квітня 2017 року затримка по виплаті заробітної плати складала 3 місяці. Тому 21 квітня 2017 року позивач подав заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України. Проте вказану заяву директор ПАТ «Азот» не підписав і запропонував написати заяву про звільнення в іншій формі і з інших підстав.

28 квітня 2017 року відповідно до наказу № 442-ВК «Про припинення трудового договору» позивача було звільнено з посади за згодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

На день звільнення позивача з роботи відповідач не провів належним чином виплати по заробітній платі, лише 23 травня 2017 року було повністю виплачена заборгованість.

Позивач вважає, що такі дії відповідача завдали йому моральної шкоди.

З таких підстав ОСОБА_5 просив суд стягнути з ПАТ «Азот» на свою користь середньоденний заробіток за час затримки розрахунку по звільненню у розмірі 4175 грн., визнати факт невиконання умов колективного договору з боку відповідача, що виявися фактичною причиною звільнення із займаної посади, зобов'язати відповідача внести зміни до наказу № 441-ВК «Про припинення трудового договору» 28.04.2017 року та зазначити причиною звільнення «невиконання адміністрацією умов колективного договору», п. 3 ст. 38 КЗпП України та стягнути з ПАТ «Азот» на його користь вихідну допомогу при звільненні за п. 3 ст. 38 КЗпП України в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі 6 посадових окладів (18 900 грн.) та моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_5 2 715 грн. 57 коп. компенсації за затримку розрахунку по заробітній платі та 1 000 грн. моральної шкоди, а всього 3 715 грн. 57 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Азот» на користь держави 640 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати, як необ'єктивне та не обґрунтоване, постановлене із порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, надані докази залишені без уваги, основна вимога факту невиконання відповідачем умов колективного договору залишена без належної оцінки, також не в повній мірі проведена оцінка повноти моральної шкоди, а по справі ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Азот» вказує, рішення суду прийняте у відповідності до норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення по наступних підставах:

Відповідно до 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 21 квітня 2015 року ОСОБА_5 був прийнятий на роботу на посаду вагар сектору економічної безпеки служби директора з режиму та безпеки ПАТ «Азот».

Наказом № 441-Вк від 24 квітня 2017 року позивача було звільнено з 28 квітня 2017 року з посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України згідно його заяви. З вказаним наказом ОСОБА_5 ознайомлений 26 квітня 2017 року, про свідчить його особистий підпис (а/с 69).

Проте у день звільнення з роботи відповідачем не було проведено повного розрахунку з позивачем. Повний розрахунок було проведено 23 травня 2017 року, позивач не заперечував вказаний факт.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Судом першої інстанції з урахуванням вимог передбачених п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати « від 08.02.1995 року № 100 вірно визначено розмір середньоденної заробітної плати, яка становить 208 грн. 89 коп. і відповідно розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який становить 2 715 грн., також правильно визначив період за який необхідно було стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: 13-робочих днів за період з 29 квітня по 23 травня 2017 року.

Посилання в апеляційній скарзі та не, що повний розрахунок було здійснено 12 червня 2017 року не може бути до уваги, поскільки в суді першої інстанції при розгляді справи позивач не заперечував факту повного розрахунку по заробітній платі 23 травня 2017 року, також не уточнював та не збільшував розмір позовних вимог, а зазначена сума 77 грн. 01 коп., які були зараховані на рахунок позивача є компенсація частини втрати грошових коштів та не входять до середньоденного заробітку за час затримки розрахунку.

Що стосується вимог позивача про встановлення факту невиконання умов колективного договору, а саме порушення п. 7.5 розділу VІІ колективного договору зі сторони ПАТ «Азот» та зазначити причини звільнення саме не виконання адміністрацією умов колективного договору, передбаченого п. 3 ст. 38 КЗпП України, то в цій частині суд першої інстанції вірно виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують, що заява від 21 квітня 2017 року про звільнення з посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не була прийнята та з боку відповідача чинився тиск, чим стало причиною написання іншої заяви про звільнення від 24 квітня 2018 року.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статей 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 2371 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Отже компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати заробітної плати.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин невиплати належних йому грошових сум відшкодування моральної шкоди на підставі статті 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про стягнення моральної шкоди, розмір якої відповідає чинному законодавству та обставинам справи і є справедливим.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 листопада 2017 року залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 02.02.2018 року.