Постанова № 71958107, 31.01.2018, Апеляційний суд Сумської області

Справа №587/1136/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/171/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 57

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Суми

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 01 грудня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом до ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН», в якому зазначала, що з метою придбання транспортного засобу вона звернулася до відповідача, який повідомив, що після сплати авансового платежу у розмірі 10 % вартості майна, який становить 19 000 грн. вона протягом 3-4 днів зможе отримати у користування обраний нею автомобіль «Renault Logan», а власником цього автомобіля стане після сплати усієї суми лізингу у розмірі 190 000 грн. протягом п’яти років.

Після цього позивачка уклала з відповідачем договір фінансового лізингу № 005060 від 13 квітня 2017 року з додатками № № 1, 2, 3 та сплатила 19 000 грн.

Однак автомобіль позивачці переданий так і не був, а сплачені 19 000 грн. виявились комісією лізингодавця, тому остання вважає, що її ввели в оману внаслідок чого вона помилялася відносно істотних умов договору.

Вважає, що умови договору фінансового лізингу, викладені у пунктах 4.2.5., 4.3.4, 4.3.5, 4.3.6, 5.2, 5.11, 8.2.1, 11.4, 12.12, 12.13 є несправедливими.

Посилаючись на викладене, відсутність нотаріального посвідчення договору, відповідної ліцензії на укладення договору фінансового лізингу та укладення його відповідачем з використанням нечесної підприємницької діяльності позивач, просила визнати цей договір недійсним.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 01 грудня 2017 року на задоволення позову ОСОБА_3 постановлено: визнати договір фінансового лізингу № 005060 від 13 квітня 2017 року з додатками № № 1, 2, 3, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» недійсним; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_3 19000 (дев’ятнадцять тисяч) гривень.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

При цьому вказує на те, що спірний договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню та на його укладення не потрібна ліцензія.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, думку представника позивача, який заперечує проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 13 квітня 2017 року між ТОВ «ЛК «Еталон» і ОСОБА_3 було укладено договір фінансового лізингу № 004948 з додатками № № 1, 2, 3, за яким відповідач зобов’язувався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування позивача автомобіль «Renault Logan», а останній, у свою чергу, зобов’язувався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі за умовами цього договору (а. с. 10-16).

Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 190 000 грн., авансовий платіж – 95 000 грн., щомісячних платіж – 7 916 грн. 67 коп., комісія за організацію – 19 000 грн. та комісія за передачу – 5700 грн. (а. с. 17).

13 квітня 2017 року позивачка здійснила платіж 19 000 грн. на рахунок відповідача (а. с. 20).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2–4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

У пунктах 4.3.5, 4.3.6 спірного ж договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, при цьому, лізингодавець не зобов’язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у разі неможливості продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12. 12 цього договору.

Достроково, але не раніше 12 календарних місяців з моменту підписання приймання-передачі, здійснити сплату всієї суми лізингових платежів, належних до сплати лізингоодержувачем за умовами даного договору. Якщо за узгодженням сторін строк лізингу скорочено, лізингоодержувач зобов’язується достроково сплатити належні лізингові платежі, при цьому розмір лізингових платежів може бути переглянутий за згодою сторін. У випадку такого дострокового погашення лізингоодержувачем всієї суми лізингових платежів, лізингодавець зобов’язується зробити всі необхідні дії щодо передачі лізингоодержувачу права власності на предмет лізингу (п. 4.4.3).

Згідно з пунктом 5.2. лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 1 до даного договору, який є його невід’ємною частиною, та розрахований по формулі, визначеній в п. 8.2.2 даного договору. Авансовий платіж повинен оплачуватися лізингоодержувачем виключно після сплати комісії за організацію в повному обсязі. Якщо лізингоодержувач не сплатив авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання даного договору і від нього не надійшла письмова заява про продовження цього строку протягом 10 днів після його закінчення, лізингодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку без попередження лізингоодержувача.

Пунктом п. 5.11 унормовано, що у разі недотримання лізингоодержувачем строку сплати авансового платежу (не враховується право лізингоодержувача виплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців), строк постановки предмета лізингу може бути відповідно змінено.

За пунктом 12.12 у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання – передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісії за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

У пункті 12.13 передбачено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акту приймання-передачі предмета лізингу у зв’язку зі збільшенням вартості предмета лізингу, відповідно до п. 5.4 цього договору, лізингодавець повертає 100 % коштів від сплаченої суми авансового платежу. При цьому комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Вказані умови, ураховуючи зазначені вище положення, є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Поряд із цим, відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому частиною 2 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовується загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Також, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 111 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Крім того згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За положеннями ч. 1, п. 1, 4 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Спірний же договір містить умови, що вводять споживача в оману, а саме п.1.4. передбачає, що лізингоодержувач має право самостійно обрати продавця і несе пов’язані з цим ризики; продавцем є особа, що, як правило, зазначається у специфікації, а п. 3.5. містить положення, що лізингодавець та продавець несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями щодо продажу предмета лізингу у випадку вибору продавця лізингодавцем. З додатку № 3 до договору (Специфікації) взагалі не зрозуміло хто є продавцем та хто його обирає, так само як і предмет лізингу не містить відповідних даних та характеристик, зокрема, рік випуску, колір, номер кузову автомобіля тощо.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в силу вказаних вище положень закону, укладений між сторонами договір фінансового лізингу є недійсним.

За таких умов, суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, права і обов’язки сторін, перевіривши їхні доводи і заперечення, ухвалив рішення суду з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» залишити без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 01 грудня 2017 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього часу на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - О. І. Собина

Судді : Т. А. Левченко

ОСОБА_4