Постанова № 71956895, 24.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2527/18

Номер справи місцевого суду: 523/10513/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря – Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОВ «Одесопторг» про стягнення грошових коштів та визнання договорів недійсним,

встановила:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 60 000 доларів США, переданих у якості авансу за придбання приміщення для обслуговування автомобільної стоянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 57, а також 60 000 доларів США передбачених попереднім договором штрафних санкцій, - у національній валюті за курсом НБУ на час розгляду справи, та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 3654,00 гривень, та після неодноразових змін і доповнень позовних вимог, з урахуванням курсу долару США до гривні, просив стягнути 3179655,60 грн, з яких 1589827,80 грн, - сума авансу, 1589827,80 грн, - сума штрафу в розмірі 100% авансу та судові витрати. Крім того, позивач просить, з урахуванням відчуження відповідачем стоянки іншим особам, визнати недійсними наступні договори купівлі-продажу спірної автомобільної стоянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 57: - №370 від 03.07.2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про відчуження 1/2 частки стоянки; №374 від 03.07.2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про відчуження 1/2 частки стоянки; №403 від 10.07.2015 року, укладеного між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОВ «Одесопторг» про відчуження 1/2 частки стоянки; №407 від 10.07.2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОВ «Одесопторг» про відчуження 1/2 частки стоянки; скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за вказаними договорами. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем був укладений попередній договір купівлі-продажу зазначеного майна, що був нотаріально посвідчений та у якості авансу позивачем було передано 35 000 доларів США до підписання попереднього договору, і в подальшому 30.11.2013 року сплачено ще 25 000 доларів США, про що відповідачем особисто написано розписку про їх отримання на зворотній стороні попереднього договору. Строк укладення основного договору сплив, однак документи для укладення договору не були підготовлені, відповідач ухилявся від укладення основного договору купівлі-продажу чи повернення зазначеної суми, а в подальшому здійснив відчуження стоянки третім особам в результаті неправомірних дій нотаріуса ОСОБА_4, котра посвідчила договори без дотримання норм чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_9 наполягала на задоволенні позовних вимог та просила їх задовольнити повністю.

Представник третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВ «Одесопторг» ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та вважав їх безпідставними в частині визнання договорів недійсними, оскільки позивач не був стороною вказаних договорів та має з відповідачем інші правовідносини, звернувши також увагу суду на ту обставину, що грошові кошти були визначені попереднім договором у національній валюті. Також представник звернув увагу суду, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач ОСОБА_3 подав письмові заперечення та заяву про можливість розгляду справи за його відсутності, при цьому заявлений позов визнав частково, зазначивши, що відповідно до умов попереднього договору отримав від відповідача грошові кошти в національній валюті у загальному розмірі 480 тисяч гривень, тому за умовами договору його борг перед відповідачем становить 960 тисяч гривень.

Треті особи приватний нотаріус ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду із заявами про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Третя особа ОСОБА_11 у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не звертався, заперечень на позов до суду не надходило, свою думку щодо позовних вимог в тій чи іншій формі не висловив.

Рішенням суду позов ОСОБА_2 – задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІІН – НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 960 000 (дев’ятсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також понесені ним та документально підтверджені судові витрати у розмірі 3654,00 гривень. В іншій частині позову – відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та постановити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню тільки в частині суми стягнутого авансу та 100 % штрафу, а в іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

23.08.2013 року між ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 був укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за яким відповідач як продавець взяв на себе зобов’язання продати, а позивач купити об’єкт нерухомого майна – приміщення для обслуговування автомобільної стоянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 57, виплативши грошові кошти у загальному розмірі 1080000 (один мільйон вісімдесят тисяч гривень), що еквівалентно 135 тисяч доларів США за графіком, передбаченим п.3 попереднього договору, при цьому грошові кошти у розмірі 280000 гривень, що було еквівалентно на той час 35 тисяч доларів США, були передані до підписання попереднього договору. В подальшому позивачем було додатково передано у якості сплати авансу 200 000 гривень, що становило 25000 доларів США та підтверджується власноруч написаною розпискою відповідача на зворотній стороні попереднього договору від 30.11.2013 року і визнається відповідачем у письмових запереченнях.

Згідно п.4 зазначеного попереднього договору, відповідач зобов’язався, отримавши аванс та подальші отримані авансові суми, у випадку відмови від укладення основного договору, або порушення умов, зазначених у попередньому договорі, повернути позивачеві отриману суму авансу та сплатити штраф у розмірі 100% від суми авансу.

Свої зобов’язання відповідач не виконав, угода купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна не відбулася.

Отже, сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу належного відповідачеві нерухомого майна, відповідачем отримана частина грошових коштів, однак договір укладений не був.

Згідно ст.570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, передані кошти дійсно вважаються авансом і повинні бути повернуті позивачеві у повному обсязі.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема – відшкодування збитків.

Аналізуючи вказані норми закону у сукупності зі встановленими судом обставинами, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що вимоги про стягнення суми штрафу, який передбачений умовами попереднього договору, також підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, вважає їх правильними та такими, що основані на чинних нормах матеріального права, більш того, відповідач ОСОБА_3 не заперечує проти цих обставин, погоджується з тим, що він повинен повернути як аванс, так і штрафні санкції, які становлять 100% від суми авансу.

Задовольняючи в цій частині позовні вимоги лише частково, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня.

Таким чином, загальна сума авансу, що була передана відповідачеві, становить 480 тисяч гривень, отже і сума штрафу становить 480 тисяч гривень, – у відповідності до умов попереднього договору. Таким чином загальна сума, що підлягає стягненню, становить 960 тисяч гривень.

Ці висновки суду першої інстанції є помилковими та такими що суперечать як матеріалам справи, так як і тим обставинам, що були встановлені самим судом на початку мотивувальної частини свого рішення.

Так, суд першої інстанції на другому аркуші свого рішення в мотивувальній частині рішення зазначив: «Так, у судовому засідання встановлено, що 23.08.2013 року між ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 був укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за яким відповідач як продавець взяв на себе зобов’язання продати, а позивач купити об’єкт нерухомого майна – приміщення для обслуговування автомобільної стоянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ген. Бочарова, 57, виплативши грошові кошти у загальному розмірі 1080000 (один мільйон вісімдесят тисяч гривень), що еквівалентно 135 тисяч доларів США за графіком, передбаченим п.3 попереднього договору, при цьому грошові кошти у розмірі 280000 гривень, що було еквівалентно на той час 35 тисяч доларів США, були передані до підписання попереднього договору. В подальшому позивачем було додатково передано у якості сплати авансу 200 000 гривень, що становило 25000 доларів США та підтверджується власноруч написаною розпискою відповідача на зворотній стороні попереднього договору від 30.11.2013 року і визнається відповідачем у письмових запереченнях».

Твердження суду про те, що позивач в подальшому передав у якості сплати авансу 200000 грн, що становило еквівалент 25000 доларів США не може бути прийнятий до уваги, так як спростовується розпискою самого відповідача про те, що він отримав саме 25000 доларів США (а.с.11 т.1).

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач передав відповідачу аванс в розмірі, який на час виникнення правовідносин, складав еквівалент 60000 доларів США, сума штрафу складає 100% суми авансу, а тому також визнається в розмірі 60000 доларів США, а разом – 120000 доларів США.

На підставі викладеного, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, судова колегія дійшла до висновку про стягнення суми авансу та штрафу визначену за офіційним курсом НБУдля долара США станом на 24.01.2018 року, тобто на день розгляду справи апеляційним судом.

А саме, офіційний курс НБУдля долара США є 28,8648 грн за один долар США.

120 000 дол. США х 28,8648 грн = 3 463 776 грн, які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог про визнання договорів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На відміну від норм ч.1 ст.216 ЦК України щодо наслідків недійсності правочину, норми гл.29 ЦК є спеціальними, в них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Ст.330 ЦК України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними «особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони цього правочину.

Позивач ОСОБА_2 стороною оспорюваних правочинів не являється, він мав намір за попереднім договором придбати спірне нерухоме майно, однак не набув права власності на нього, заходи забезпечення виконання попереднього договору були у виді штрафу в розмірі 100% суми авансу, інші види забезпечення виконання зобов’язання - відсутні, тому відчуження об’єкту нерухомості ОСОБА_3 як власником майна іншим особам прав позивача як власника майна не порушує, тому норми гл.29 ЦК України щодо захисту права власності застосуванню не підлягають.

Отже, позивач, не набувши права власності на спірне нерухоме майно та не будучи стороною жодного з договорів купівлі-продажу, не може вимагати захисту його порушеного права власника, тому в частині визнання договорів недійсними та скасування реєстрації суд першої інстанції правильно вважав вимоги безпідставними.

Крім того, суд першої інстанції вірно вважав за необхідне зазначити, що позивачем заявлено вимоги про визнання договорів недійсними та скасування реєстрації як похідна вимога, тому суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з думкою представника товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВ «Одесопторг» ОСОБА_10 в частині підвідомчості таких вимог адміністративному суду та вважав, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, однак процесуальний статус сторін договору позивачем визначений не вірно, вони мають бути відповідачами у справі, а заявлення вимог до третіх осіб ЦПК України не передбачено, як і не передбачено залучення третіх осіб у якості співвідповідачів з ініціативи суду.

Згідно ст.11 ЦПК України (у редакції, яка була чинна на момент розгляду судом справи), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім цього, представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду зазначила, що на день вчинення спірних договорів купівлі-продажу заборона на відчуження, накладена за клопотанням ОСОБА_2, була скасована, її не існувало, а тому, на думку колегії суддів, у нотаріусів не було жодної правової підстави для відмови у засвідченні та здійснення таких правочинів.

Посилання на те, що діяла інша заборона, накладена за зверненням іншої особи, не може бути прийнята до уваги, так як представник не зазначила цю особу та заявила, що не має повноважень щодо представництва щодо захисту прав та інтересів такої особи.

Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції в частині стягнення авансу та штрафних санкцій неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, він порушив та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим є підстави для скасування в цій частині рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення по суті спору тільки в цій частині.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року скасувати в частині стягнення авансу та штрафних санкцій.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІІН – НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 463 776 гривень 00 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді П.М. Черевко

ОСОБА_12

Повне судове рішення складено 01.02.2018 року