Постанова № 71955015, 30.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2018 р. Справа № 920/926/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПРІД", м. Дніпро (вх. №3775 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 07.11.2017 у справі № 920/926/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПРІД", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універбур", м. Суми

про стягнення 78450,21 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СПРІД", м. Дніпро (позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Універбур", м. Суми (відповідач) про стягнення 25231,29 грн. основного боргу за договором № 15 від 11.08.2014, 23321,28 грн. інфляційних збитків, 2270,79 грн. 3% річних та 27626,85 грн. пені. Також позивач просив відшкодувати судовий збір.

24.10.2017 позивачем подано заяву про стягнення додаткових судових витрат, пов’язаних із направленням представника позивача в судове засідання в сумі 493,22 грн.

03.11.2017, 06.11.2017 та 07.11.2017 відповідачем подані до суду письмові додаткові заперечення на позовну заяву, в яких відповідач зазначив, що відповідно до договору № 15 від 11.08.2014 відповідачем від позивача отримано продукцію, проте дана продукція – сито гумове та підситник на загальну суму 50462 грн. 59 коп., мала недоліки, які пропонувалося позивачу усунути, що останнім вчинено не було. Також, в поданих запереченнях відповідач наполягав на пропущенні позивачем строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 07.11.2017 по справі № 920/926/17 (суддя С.В. Заєць) в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СПРІД", м. Дніпро відмовлено, у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Повне рішення складено 09.11.2017.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові у даній справі обґрунтовано тим, що: - права позивача дійсно порушені, проте строк позовної давності сплив, про що зроблено заяву відповідачем; - позивач не навів поважних причин пропущення строку позовної давності; - зі спливом позовної давності за основними вимогами (про стягнення основного боргу), закінчився й строк позовної давності за додатковими вимогами про стягнення трьох процентів річних, інфляційної складової боргу та пені. Також, враховуючи відмову в позові, судом вирішено, що судові витрати покладаються на позивача і відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 07.11.2017 у справі № 920/926/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ “СПРІД” до ТОВ “УНІВЕРБУР” задовольнити у повному обсязі. Позивач вважає, що у даній справі достатньо правових підстав для захисту та відновлення його порушених прав, незалежно від заяви відповідача про формальний пропуск позивачем строків позовної давності, оскільки він відбувся виключно з поважних причин. При цьому, позивач зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів є доведеними, підтвердженими наявними у справі доказами та фактично встановлені оскаржуваним рішенням. Скаржник також звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 задоволено клопотання позивача про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження та призначено до розгляду на 30.01.2018 р. об 11:00 год.

Відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу (вх. № 939 від 25.01.2018), в яких просить суд апеляційної інстанції врахувати те, що товар поставлений 20.08.2014, а позивач направив відповідач претензію лише 26.07.2017. Таким чином, позивач достовірно знаючи про існування боргу майже 2 роки та 11 місяців не вимагав від відповідача його сплати. Вирішення спору між сторонами шляхом переговорів не позбавляло позивача права звернення до суду для захисту свого порушеного права у будь-який час. Проте, позивач з невідомих причин своєчасно не звернувся до суду для захисту свого порушеного права, що і стало підставою для застосування судом першої інстанції положень статті 267 ЦК України. За таких обставин, відповідач просить залишити судове рішення Господарського суду Сумської області від 07.11.2017 у даній справі без змін, а апеляційну скаргу позивача – без задоволення.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та поданих на неї заперечень, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СПРІД", м. Дніпро (вх. №3775 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 07.11.2017 у справі № 920/926/17 задоволенню не підлягає, зважаючи на нижченаведене.

Згідно з положеннями статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність між сторонами правовідносин, що виникли з договору № 15 від 11.08.2014, за умовами якого постачальник (позивач – ТОВ «СПРІД») зобов’язався поставити, а покупець (відповідач – ТОВ «Універбур») зобов’язався прийняти та оплатити на умовах, обумовлених у договорі, продукцію, найменування, асортимент, якість і ціна якої зазначені у специфікації, яка є невід’ємною частиною договору (пункт 1.1. Договору).

Згідно з пунктом 4.1. Договору розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, згідно виставленого постачальником рахунку, на умовах і в строки, передбачені в специфікаціях до даного договору.

Відповідно до пунктів 2, 6 Специфікації № 1 від 11.08.2014, що є невід’ємною частиною договору, загальна сума продукції, що постачається по специфікації складає 50462,59 грн., в тому числі ПДВ 8410,43 грн. Оплату за продукцію покупець здійснює у вигляді передоплати у розмірі 50% згідно виставленого рахунку. Сума, що залишилась – протягом 10 календарних днів після поставки продукції.

Згідно наявних у матеріалах справи доказів, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідач на виконання умов договору сплатив позивачеві 25213,30 грн. передоплати згідно платіжного доручення № 1539 від 11.08.2014.

20.08.2014 позивач поставив відповідачу обумовлену договором продукцію, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000037 від 20.08.2014 та товарно-транспортною накладною № НОМЕР_1 від 20.08.2014.

Проте, як зазначає позивач в обґрунтування позову, відповідач взяті на себе зобов’язання за договором не виконав в повному обсязі через, що має заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію у розмірі 25231,29 грн.

25.09.2017 позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 15 від 11.08.2014 в розмірі 25231,296 грн., 23321,28 грн. інфляційних, 2270,79 грн. – 3% річних та 27626,85 грн. пені.

Судом першої інстанції встановлено, що оскільки відповідач не надав документів, які б підтверджували оплату заборгованості, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 25231,29 грн. боргу з оплати поставленої їм продукції на умовах договору від 11.08.2014 № 15 є обґрунтованими.

Водночас, відповідачем до прийняття рішення у справі було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності з посиланням на те, що трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлену продукції сплинув 30.08.2017, а позивач звернувся із даним позовом до суду 25.09.2017.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не обґрунтував та не підтвердив належними та допустимими доказами поважність причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, тому застосував позовну давність та відмовив у задоволенні позову.

Позивач не звертався до суду із заявою про визнання поважною причини пропуску строку та про відновлення пропущеного строку на звернення із даним позовом.

Однак позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки вважає, що даний строк пропущено ним виключно з поважних причин. Позивач наполягає, що він вживав заходів досудового вирішення спору, при цьому посилаючись на пункт 9.1. договору від 11.08.2014 № 15, яким визначено, що усі спори та розбіжності, котрі можуть виникнути у зв’язку з виконанням договору, будуть за можливістю вирішуватися шляхом переговорів.

Проте ці доводи скаржника колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, як необґрунтовані, оскільки вирішення спорів шляхом переговорів не позбавляло позивача права звернення до суду для захисту свого порушеного права у будь-який час в межах трирічного строку позовної давності.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частин першої та третьої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (статті 256, 257, 267 Цивільного кодексу України).

При розгляді даної справи судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідачем здійснено попередню оплату обумовленого специфікацією № 1 до Договору товару в сумі 25213,30 грн. Поставка продукції згідно договірних домовленостей відбулася 20.08.2014. Доказів протилежного відповідач до справи не надав, тому згідно пункту 6 Специфікації № 1 від 11.08.2014 відповідач повинен був здійснити остаточну оплату за поставлену продукцію до 30.08.2014 (включно). За таких обставин, трирічний строк позовної давності розпочався з 31.08.2014 та закінчився 31.08.2017.

Колегія суддів враховує, що сплив позовної давності не припиняє зобов’язання і не є підставою для припинення самого права. Однак пропуск цього строку без поважних причин є підставою для відмови в позові (частина четверта статі 267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п’ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Визначаючи поважною причину пропуску позовної давності, суд у своєму рішенні повинен послатися на відповідні докази. За законодавством поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. До поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Звернення позивача до відповідача із претензією (вих. № 2707 від 27.07.2017) з метою досудового врегулювання спірних питань за договором № 15 від 11.08.2014 та листування сторін з цього приводу, не є поважною причину пропуску позовної давності, оскільки це не перешкоджало зверненню до суду з позовом у межах строку позовної давності.

Позивачем не наведено жодних інших причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову у період з 31.08.2014 і до моменту звернення із даним позовом до Господарського суду Полтавської області 25.09.2017, а також не доведено підстав його переривання. Доказів вчинення конкретних дій відповідача, що свідчать про визнання ним боргу до моменту спливу строку позовної давності позивачем не надано.

В апеляційній скарзі позивачем не наведено причин зволікання звернення до суду із даним позовом в межах строку з 31.08.2014 по 31.08.2017, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову в позові в зв'язку зі спливом позовної давності, оскільки обов'язок доказування, в даному випадку, лежить на позивачеві, який даним правом не скористався.

У своєму позові та в апеляційній скарзі позивач не наводить обставин, які б йому перешкоджали своєчасно звернутись до суду з даним позовом згідно положень частини п’ятої статті 267 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів враховує, що чинне законодавство не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів, чого останнім в даному випадку зроблено не було.

Заява про визнання поважною причини пропуску строку та відновлення пропущеного строку з боку позивача відсутня.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, на підставі яких він дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна давність, у межах якої могло бути заявлено вимогу про стягнення заборгованості в розмірі 25231,29 грн., спливла 31.08.2017, а тому за наявності заяви відповідача про застосування позовної давності позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності.

Окрім того, згідно з частиною першою статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина 3 вказаної статті).

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Сторонами ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, не надано будь-яких документів, які б підтверджували підстави для переривання перебігу позовної давності, а саме в період 31.08.2014 по 31.08.2017.

Відповідно до статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено сплив строку щодо суми основного боргу, тому вона сплила і стосовно пені в сумі 27626,85 грн., інфляційних в сумі 23321,28 грн. та 2270,79 грн. 3 % річних.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, які відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Будь-яких нормативно обґрунтованих доводів, із посиланням на норми права, які б їх спростовували, заявником апеляційної скарги не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, при ухваленні якого судом першої інстанції здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Натомість доводи, що викладені позивачем в апеляційній скарзі, не мають жодного правового підґрунтя та повністю спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПРІД", м. Дніпро без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 07.11.2017 у справі № 920/926/17 без змін.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СПРІД", м. Дніпро залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 07.11.2017 у справі № 920/926/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 01.02.18

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.