Постанова № 71954919, 01.02.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2018 р. Справа № 909/774/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.,

суддів Галушко Н.А.,

Данко Л.С.,

секретар судового засідання Гула Б.Я.,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Стефанів Олександри Василівни

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2017

у справі № 909/774/17

за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕС Банк», м. Львів

до відповідача фізичної особи-підприємця Стефанів Олександри Василівни, м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості за кредитним договором №KU019960 від 27.03.2013 в сумі 235' 685,90 доларів США та 1' 702' 928,47 грн. заборгованості по пені,

представники сторін:

- від позивача - Жук Р.С.,

- від відповідача - не з'явився.

10.08.2017 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства (надалі - ПАТ) «ВіЕС Банк» про стягнення з фізичної особи-підприємця (надалі - ФОП) Стефанів Олександри Василівни заборгованості за кредитним договором №KU019960 від 27.03.2013 в сумі 235' 685,90 доларів США, з яких: 169' 116,05 доларів США заборгованості по кредиту, 66' 569,85 доларів США заборгованості про відсотках, що еквівалентно 6' 214' 956,81 грн. по курсу НБУ станом 22.05.2017, а також 1' 702' 928,47 грн. заборгованості по пені (а.с. 4-5).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2017 у даній справі (а.с. 153-162) вказаний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 235' 685,90 доларів США, з яких: 169' 116,05 доларів США заборгованості по кредиту, 66' 569,85 доларів США заборгованості по відсотках, а також 498' 528,75 грн. пені за період з 23.05.2016 по 22.05.2017. В решті позову відмовлено. Крім того, при ухваленні рішення судом відмовлено в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту та відсотках за користування кредитом є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Стосовно вимог про стягнення 1702928,47 грн. пені за період з 23.05.2016 по 22.05.2017, суд, перевіривши правильність її нарахування із врахуванням положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п. 17.2 кредитного договору, дійшов висновку про обґрунтованість стягнення лише 498' 528,75 грн. пені. Відмовляючи в заяві відповідача про застосування позовної давності, яка була мотивована положеннями ч.6 ст.232 ГК України, суд зазначив, що умовами кредитного договору передбачено можливість нарахування пені за прострочення виконання боргових зобов'язань протягом всього терміну прострочки.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ФОП Стефанів О.В. оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на те, що задоволення позову у даній справі матиме наслідком подвійне стягнення однієї й тієї ж суми боргу з відповідача, що суперечить положенням ст.61 Конституції України та правовим позиціям Верховного Суду України.

Вказане твердження скаржник обґрунтовує наявністю рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02.06.2016 у справі № 343/64/15-ц, яким було частково задоволено позов ПАТ «ВіЕс Банк» до Стефанів О.В. та звернуто стягнення на предмети іпотеки - об'єкти нерухомого майна та земельну ділянку, належні Стефанів О.В., в рахунок погашення заборгованості останньої за кредитним договором №KU019960 від 27.03.2013 в розмірі 179' 651,94 доларів США та за кредитним договором №73007/36 від 05.06.2008 в розмірі 194' 823,61 доларів США.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив, що його твердження про подвійне стягнення заборгованості не відповідають дійсності, оскільки предметом позову, що розглядався в Долинському районному суді Івано-Франківської області було звернення стягнення на нерухоме майно згідно договору іпотеки, натомість предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судові засідання 21.12.2017 та 01.02.2018.

Попри те, що скаржник (відповідач) повідомлявся про судові засідання за адресою, яка вказана ним в апеляційній скарзі, міститься в укладених між сторонами договорах, а також зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, поштові відправлення з процесуальними документами суду були повернені відділенням поштового зв'язку у зв'язку із «закінченням терміну зберігання». Зважаючи на наведене, судом було виконано необхідні дії щодо належного повідомлення сторони про судове засідання.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що скаржник обізнаний про апеляційне провадження у даній справі, оскільки в матеріалах справи наявне його клопотання про відкладення розгляду справи від 19.12.2017, адресоване Львівському апеляційному господарському суду, яке було задоволено судом 21.12.2017.

Зважаючи на сплив процесуального строку для розгляду апеляційної скарги, а також на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представника скаржника (відповідача).

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

27.03.2013 між ПАТ «Фольксбанк» (правонаступником прав і обов'язків якого є ПАТ «ВіЕс Банк», а.с. 66-69) (банком) та ФОП Стефанів О.В. (позичальником) було укладено кредитний договір №КU019960 з додатками та доповненнями (а.с. 17-37, 38-60), згідно умов якого позичальник отримав кредит в сумі 195000 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 26.03.2020 зі сплатою 12,5 % річних + 3М LIBOR. Термін повернення кредиту узгоджено сторонами у графіку погашення кредиту (додаток №1 до договору), а термін сплати відсотків визначено з 1-го до 10-го числа (включно) наступного місяця (п. 1.9.1, п. 9.4 кредитного договору).

З меморіального ордера №1124174 від 29.03.2013 (а.с. 61) вбачається, що банк виконав свої зобов'язання згідно умов договору та надав позичальнику обумовлену суму кредиту.

Відповідно до п. 12.1.8 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині за умови утворення в позичальника простроченої заборгованості за борговими зобов'язаннями.

Згідно п. 17.2 кредитного договору за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту або його частини, процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

17.10.2014 позивачем було вручено відповідачу повідомлення-вимогу №09-3/22431 від 15.10.2014 (а.с. 62) про дострокове повернення кредиту (а саме 168941,94 доларів США основного боргу, 174,11 доларів США простроченого боргу, 3853,45 грн. доларів США прострочених процентів за користування кредитом), яка позичальником була залишена розгляду.

Оскільки в порушення норм закону та умов кредитного договору відповідач свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, це стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як встановлено ч. 3 ст. 346 ГК України, кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків передбачених законом.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В розумінні ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з договору та інших угод, передбачених законодавством, а також з угод, які не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.

Як зазначалося вище, матеріалами справи підтверджується факт укладення між сторонами кредитного договору №КU019960 від 27.03.2013 та факт виконання банком своїх зобов'язань за вказаним договором, а саме надання позичальнику кредитних коштів в сумі 195000,00 доларів США.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Вказаний факт вбачається як з розрахунку позивача, так і встановлений в рішенні Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02.06.2016 у справі №343/64/15-ц, яке колегія суддів бере до уваги зважаючи на положення п.4 ст.75 ГПК України. Відповідач не заперечує факту порушення ним своїх зобов'язань згідно кредитного договору №КU019960 від 27.03.2013, а його заперечення, що наведені в апеляційній скарзі, ґрунтуються виключно на неможливості подвійного стягнення з нього заборгованості на підставі рішення у даній господарській справі, а також рішення у цивільній справі №343/64/15-ц.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як було згадане вище, у зв'язку із простроченням позичальника, банк звертався до нього із вимогою №09-3/22431 від 15.10.2014 про дострокове погашення 168941,94 доларів США основного боргу, 174,11 доларів США простроченого боргу та 3853,45 грн. доларів США прострочених процентів за користування кредитом.

Згідно поданого позивачем розрахунку (а.с. 73-80) заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 22.05.2017 становить: 169116,05 доларів США заборгованості по кредиту, 66569,85 доларів США заборгованості по відсотках та 1702928,47 грн. заборгованості по пені, яка нарахована за період з 23.05.2016 по 22.05.2017.

Вказаний розрахунок є обґрунтованим та таким, що не спростований відповідачем.

На виконання положень ч. 2 ст. 192 ЦК України, ч. 3 ст. 533 ЦК України, декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд першої інстанції, перевіряючи правомірність заявлених позовних вимог обґрунтовано навів в мотивувальній частині рішення розрахунок суми заборгованості, яка визначена позивачем в іноземній валюті, з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Водночас, виходячи з приписів вказаних нормативно-правових актів, а також правової позиції Верховного Суду України, що викладена в п. 14 постанови пленуму від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі укладення кредитного договору в іноземній валюті й наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в іноземній валюті, а не в еквівалентному вираженні гривні до долара США на час вирішення спору.

Так, враховуючи встановлений Національним банком України станом на 02.11.2017 курс долара США до гривні в розмірі 2687,8403 грн. за 100 одиниць, борг відповідача перед позивачем становить: 169116,05 доларів США заборгованості по кредиту, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 02.11.2017 становить 4545569,35 грн.; 66569,85 доларів США заборгованості по відсотках, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 02.11.2017 становить 1789291,26 грн.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано задоволив вимоги позивача про стягнення з відповідача 169116,05 доларів США заборгованості по кредиту та 66569,85 доларів США заборгованості по відсотках за користування кредитом згідно умов кредитного договору № KU019960 від 27.03.2013.

Перевіривши правильність перерахунку суми пені, здійсненого судом першої інстанції, із врахуванням ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п.17.2 кредитного договору, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок про стягнення з відповідача 498528,75 грн. пені за період з 23.05.2016 по 22.05.2017, а також про відмову у стягненні решти заявленої сими пені.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що п.17.2 кредитного договору передбачає можливість стягнення з позичальника пені протягом всього періоду прострочки, у зв'язку з чим стягнення пені за період, що перевищує шість місяців, не суперечить положенням ч.6 ст.232 ГК України.

Стосовно доводів скаржника про подвійність стягнення заборгованості за рішенням у даній справі та за рішенням у цивільній справі №343/64/15-ц, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-1080цс15. Додатково, відхиляючи вказані доводи скаржника, судова колегія звертає увагу на те, що з матеріалів даної справи не вбачається, що заборгованість за кредитним договором є погашеною, або що рішення у цивільній справі №343/64/15-ц є виконаним.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, слід покласти на скаржника.

При поданні апеляційної скарги скаржник просив відстрочити сплату судового збору. Ухвалою від 04.12.2017 апеляційну скаргу було прийнято судом до свого провадження та відстрочено сплату судового збору до прийняття постанови у даній справі. Станом на 01.02.2018 від скаржника не надійшло доказів сплати судового збору.

Зважаючи на те, що строк, на який судом було відстрочено сплату судового збору закінчився, а таку сплату не здійснено, несплачену суму судового збору слід стягнути зі скаржника при прийнятті постанови.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлюється ставка судового збору у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Оскільки відповідач рішення суду першої інстанції оскаржує у повному обсязі, судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі слід визначати виходячи з повної суми позову (за вирахуванням суми пені, в задоволенні якої було відмовлено).

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273 - 276, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2017 у справі №909/774/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Стефанів Олександри Василівни - без задоволення.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Стефанів Олександри Василівни (77500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача: 38007620, банк отримувача: ГУДКСУ у Львівській області, МФО банку: 825014, рахунок №31216206782006, код класифікації доходів бюджету 22030101) 153751,26 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складено 02.02.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко