Постанова № 71954874, 22.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2018 р. Справа№ 910/7481/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Янчук М.І. ( посв. адв. №б/н від 19.12.2011),

від відповідача: Коваленко Я.В. (посв. адв. №5186 від 29.08.2012)

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІО-ІНВЕСТ"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2017 р

у справі № 910/7481/17 (суддя Турчин С.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "САНТРЕЙД"

до товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІО-ІНВЕСТ"

про стягнення 1 986 951,11 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості 2 032 665,11 грн.

25.07.2017 року позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 1 986 951,11 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року у справі №910/7481/17 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 986 951,11 грн. основної заборгованості.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином підтверджено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором на поставку насіння соняшнику №400126 від 01.02.2017 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "МАРІО-ІНВЕСТ" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2017 р., прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було досліджено належним чином обставини справи, а саме не перевірено факт реєстрації податкових накладних; не було належним чином досліджено п. 9.11 договору; не було взято до уваги відкриття кримінального провадження стосовно позивача; не досліджено заяву про зарахування зустрічних вимог, оскільки в результаті проведення зарахування, станом на 24 липня 2017 року, борг відповідача перед позивачем по контракту від 01.02.2017 року №400126 щодо заборгованості за поставлений товар відсутній.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року було прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріл-Інвест" до провадження та призначено справу до розгляду у складі колегії суддів, головуючий суддя Суховий В.Г., суддів: Коротун О.М., Хрипуна О.О.

02.10.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

23.10.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної справи з нею справи №910/16246/17.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2017 року з огляду на призначення головуючого суддів Сухового В.Г. на посаду Верховного суду, сформовано новий склад колегії суддів : головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

19.01.2018 року через відділ документально забезпечення суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення на заяву відповідачу про зупинення провадження у справі, в яких останній просить відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №910/7481/17

19.01.2018 ріку через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги.

У судовому засіданні 22.01.2018 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задов, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "САНТРЕЙД" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "МАРІО-ІНВЕСТ" (покупець) укладено договір № 400126 на поставку насіння соняшнику (договір) (т.1 а.с.16)

За умовами зазначеного договору, у порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця насіння соняшнику врожаю 2016 року (надалі - товар), а покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар.( п. 1.1. договору ). Датою поставки товару вважається дата календарного штемпеля станції призначення про видачу товару покупцю у відповідній залізничній накладній на товар. У випадку поставки товару автомобільним транспортом, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами відповідного Акту перерахунку ціни, який є одночасно Актом приймання-передачі товару. Акт перерахунку ціни має містити дані про кількість й якість товару, визначені на складі покупця (п. 3.5 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

- 80% вартості товару - протягом 3 банківських днів з дати останньої з подій, зазначених нижче: поставка відповідної частини товару; визначення якості й кількості частини Товару; пред'явлення рахунку-фактури; підписання сторонами відповідної видаткової накладної на частину товару; підписання сторонами відповідного Акту перерахунку ціни на частинуТовару; передача покупцю документів, зазначених у п. 6.1. даного Договору.

- 20% вартості товару - протягом 3 банківських днів з дати останньої з подій, зазначених нижче: реєстрація податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних; перевірка покупцем реєстрації податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних та отримання покупцем від контролюючих органів підтвердження фактичної реєстрації податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 9.1 договору, визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 березня 2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. При цьому положення пп. 9.10. та 9.11. даного договору діють протягом трьох років з дати поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв погоджений договором товар на суму 16 850 875,17 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1 від 15.02.2017, № 2 від 16.02.2017, № 3 від 17.2.2017, № 4 від 19.02.2017, № 5 від 20.02.2017, № 6 від 21.02.2017, № 7 від 22.02.2017, № 8 від 23.02.2017, № 9 від 26.02.2017, № 10 від 25.02.2017, № 11 від 27.02.2017, № 12 від 24.02.2017, № 13 від 28.02.2017, № 14 від 01.03.2017, № 15 від 26.02.2017, а також Актами перерахунку ціни № МА000000190 від 15.02.2017, № МА000000195 від 16.02.2017, № МА000000200 від 17.02.2017, № МА000000199 від 19.02.2017, № МА000000219 від 20.02.2017, № МА0000002223від 21.02.2017, № МА000000229 від 22.02.2017, № МА000000248 від 23.02.2017, № МА000000272 від 26.02.2017, № МА000000271 від 25.02.2017, № МА000000280 від 27.02.2017, № МА000000270 від 24.02.2017, № МА000000291 від 28.02.2017, № МА000000298 від 01.03.2017, № МА000000325 від 26.02.2017. (т.1 а.с.20-49).

За отриманий товар, відповідач розрахувався частково, що підтверджено банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи (а.с.134-162 т.1).

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідач зобов'язання за договором поставки щодо оплати товару належним чином не виконав та має заборгованість 1 986 951,11 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором на поставку насіння соняшнику №400126 від 01.02.2017 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, що належним чином підтверджено матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 626 та ст.ст. 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач згідно наданих видаткових накладних та актів перерахунку ціни (а.с. 20-49 том 1) виконав зобов'язання за договором поставки № 400126 від 01.02.2017 року щодо поставки товару на суму 16 850 875,17 грн., проте відповідач в повному обсязі на поставлений товар не розрахувався та відповідно банківських виписок заборгованість складає 1 986 951,11 грн. Належних та допустимих доказів погашення вказаної суми заборгованості відповідачем до суду надано не було.

Окрім того, на виконання умов договору, а саме п.6.1 позивачем здійснено реєстрацію податкових накладних на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних, та витяги з автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронної звітності" ДФС України.(т.1 а.с.50-77).

Необґрунтованими є посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було перевірено факт реєстрації податкових накладних , також зазначив, що відповідно до п. 9.11 договору, позивач гарантував, що він правомірно придбав товар згідно з положеннями Податкового кодексу України, а операція за даним договором, відповідно, підлягає оподаткуванню ПДВ за основною ставкою, оскільки між позивачем документообіг з Державною фіскальною службою, в тому числі щодо реєстрації податкових накладних, є електронним, що підтверджується листом ГУ ДФС у м. Києві від 06.07.2017 року (т.2 а.с.67), та платних податку через електронний кабінет має доступ до складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування, отже відповідач особисто не позбавлений можливості перевірити дані відомості.

Таким чином, факт реєстрації податкових накладних сторонами не оспорювався та підтверджується матеріалами справи, тому у відповідача відсутні підстави неоплачувати поставлений товар, сума заборгованості перед позивачем, станом на 25.05.2017 рік становить 1986951,11 грн.

Також, при розрахунку суми боргу, колегія суддів приймає до уваги, що відповідачем, на виконання умов договору було здійснено часткову оплату товару на суму 45 714,00 грн., у зв'язку із чим, сума боргу становить 1 986 951,11 грн. (заява про зменшення позовних вимог) (т.2 а.с.186).

Щодо заперечень апелянта про те, що позивач, з урахуванням положень п. 9.11 договору, повинен відшкодувати позивачу збитки у розмірі 3530465,64 грн., на які було зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ покупця. У зв'язку з чим відповідачем направлено позивачу заяву № 2605 від 26.05.2017 про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 2081273,10 грн. (а.с. 221-228 том1), яка отримана позивачем 30.05.2017 (а.с. 229-230 том 1) колегія суддів зазначає на наступне.

За позицією апелянта, в результаті проведення зарахування, станом на 12.06.2017 борг відповідача перед позивачем відсутній, а провадження у справі підлягає припиненню.

Однак колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта помилковими зважаючи на наступне.

Відповідно до вимог статті 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому, зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, для якого достатньо заяви однієї сторони. Проте для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог необхідна наявність певних умов, а саме вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами. Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 06.05.2008 у справі № 08/47.

Також, в пункті 31 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" роз'яснено господарським судам, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Зі змісту договору поставки № 400126 від 01.02.2017 року оплата за поставлений товар відповідно до п.5.1 здійснюється незалежно від виконання сторонами п.9.11 вищевказаного договору.

При цьому, апелянт звертаючись з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму , що виникла , за його твердженням, на підставі п. 9.11 договору фактично просить провести зарахування суми , яка є збитком, тому не може бути підставою для зарахування, оскільки відсутня така умова як безспірність на час звернення з заявою про зарахування.

Окрім того, як видно з матеріалів справи, заява про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог та вимог про сплату залишку боргу після проведеного зарахування направлена відповідачем позивачу 29.05.2017, при цьому до зазначеної дати відповідач не звертався з вимогою про сплату суми збитків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зарахування є неможливим, оскільки позивач заперечує будь-яку заборгованість перед відповідачем. Позивач заперечує проти добровільного виконання вимог відповідача з відшкодування сум ПДВ, на які відповідач втратив право як на податковий кредит, що є свідченням існування між сторонами спору з приводу розміру такого відшкодування та наявності підстав для цього. При цьому, колегія суддів зазначає, що такий спір не може бути вирішений в межах предмету спору у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що зарахування в односторонньому порядку не допускається, оскільки зустрічні однорідні грошові вимоги відповідача до позивача на суму 1 986 951,11 грн. не є безспірними, тобто чітко визначеними. Факт завдання позивачем відповідачу збитків заперечується останнім, тобто наявний спір відносно характеру зобов'язання. Вимога про стягнення грошових коштів та вимога про відшкодування збитків, хоча й в грошовому виразі, не є однорідними вимогами.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими, оскільки заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не є безспірною та не відповідає приписам ст. 601 ЦК України в частині однорідності та зустрічності вимог, тому відсутні підстави вважати зобов'язання відповідача на суму 1 986 951,11 грн. припиненими. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутись на загальних підставах до суду з вимогами про стягнення заборгованості, яку вимагає зарахувати на підставі ст. 601 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором поставки від № 400 126 від 01 лютого 2017 року підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи належним чином підтверджено невиконане відповідачем зобов'язання за договором у розмірі 1986951,11 грн., доказів оплати заборгованості відповідачем не надано.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено п. 9.11 договору, колегія суддів зазначає наступне.

Підставою позову є стягнення заборгованості за поставлений , але не оплачений в повному обсязі товар відповідно до договору на поставку насіння соняшнику №400126 від 01.02.2017, строк оплати якого залежить від реєстрації податкової накладної та будь-які інші порушення вимог податкового законодавства позивачем, якщо вони є доведеними належним чином та є рішення суду про встановлення факту таких порушень, не виключатимуть задоволення вимог про стягнення заборгованості.

Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, оскільки позивач виконав всі умови договору, в тому числі щодо реєстрації податкових накладних, в свою чергу відповідачем були порушені умов договору в частині повної оплати за поставлений товар.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги відкриття кримінального провадження стосовно позивача, колегія суддів вважає безпідставними, так як кримінальне провадження №42016160000000265 не стосується ТОВ «Сантрейд» (т.2 а.с.248).

Як вже зазначалось, 23.10.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної справи з нею справи №910/16246/17.

Відповідно до ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити ( факти), які є предметом судового розгляду.

Так, в обґрунтування підстав для зупинення слухання справи відповідачем зазначено, що у справі №910/16246/17 суд розглядає позовні вимоги щодо стягнення збитків за кількома договорами, укладеними між сторонами. Водночас, у данній справі №910/7481/17 позовні вимоги ґрунтуються на стягнення заборгованості в частині оплати за поставлений товар за договором №400126 від 01.02.2017 року.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом не зазначено, яким чином з'ясування обставин в ході розгляду справи №910/16246/17 господарського суду міста Києва унеможливить розгляд даної справи, та яким чином встановлені у вказаній справі обставини впливають на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи, у даній справі.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року у справі № 910/7481/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІО-ІНВЕСТ" на рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року у справі № 910/7481/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року у справі № 910/7481/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/7481/17 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.02.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко