Постанова № 71954550, 29.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 910/16872/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Гретченко Л.Л., договір про надання правової допомоги №22/12-2017 від 22.12.2017;

від відповідача - Кротов О.Ю., довіреність № 07-15 від 15.01.2018,

розглянувши апеляційну скаргу Казенного підприємства "Укрспецзв'язок" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/16872/17 (суддя Ващенко Т.М., м. Київ, повний текст складено - 08.11.2017) за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Кіровоградської філії до Казенного підприємства "Укрспецзв'язок" про стягнення 126 467, 67 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Кіровоградської філії звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Казенного підприємства "Укрспецзв'язок" заборгованості по сплаті орендної плати за грудень 2016 року (останній місяць дії Договору) в розмірі 5431,06 грн., а також заборгованості по сплаті орендних платежів за фактичне користування орендованим майном за період з 01.01.2017 по 11.08.2017 (дата фактичного повернення майна з оренди) в розмірі 39 944,57 грн.

Крім суми основного боргу, позивач також просив стягнути з відповідача неустойку за несвоєчасне повернення майна в розмірі 79 889,14 грн., 720,32 грн. пені, 108,92 грн. 3% річних та 373,66 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендних платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/16872/17 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по сплаті орендної плати за грудень 2016 року в розмірі 5 431 грн. 06 коп., заборгованість по сплаті орендної плати за фактичне користування орендованим майном в розмірі 39 944 грн. 57 коп., неустойку за несвоєчасне повернення майна в розмірі 79 889 грн. 14 коп., 716 грн. 60 коп. пені, 108 грн. 92 коп. 3% річних та 373 грн. 66 коп. інфляційних втрат.,

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині здійснення орендної плати та вчасного повернення майна.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/16872/17 змінити в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за фактичне користування орендованим майном в сумі 39 944 грн. 57 коп., а також неустойки в сумі 79 889 грн. 14 коп., та прийняти в цій частині нове - про відмову у задоволенні позову. В решті рішення апелянт просить залишити без змін.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що орендоване майно було повернуто орендарю до 11.08.2017, оскільки демонтаж та вивезення обладнання із орендованого приміщення, передувало складанню 11.08.2017 Акту.

В судовому засіданні 29.01.2018 року представник апелянта - відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки даний представник є новим (попереднього представника звільнено).

Колегією суддів вказане клопотання відхиляється з огляду на необґрунтованість.

Так, відповідачем письмово вказане клопотання із поданням відповідних доказів щодо звільнення попереднього представника до суду подано не було.

Також, колегією суддів враховується те, що присутній в судовому засіданні представник надав ґрунтовні пояснення по суті справи, що свідчить про обізнаність із суттю спору та матеріалами справи.

У будь - якому випадку, відкладення розгляду справи є неможливим через сплив строку, встановленого для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи.

Представник позивача в судовому засіданні 29.01.2018 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (далі - Орендодавець) та Казенним підприємством "Укрспецзв'язок" (далі - Орендар) 15.06.2016 було укладено Договір № 487-33/35Е000.-368/16 оренди нерухомого майна товариства (технологічні приміщення) (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар бере у строкове платне користування об'єкт нерухомого майна, розташований в м. Новомиргород, на третьому поверсі триповерхового будинку № 110 по вул. Леніна загальною площею 44,7 кв.м технологічних приміщень (далі - Майно) для розміщення обладнання РПЦ ЦЕЗ № 72 ЦТЕ № 7.

Відповідно до п. 2.1 Договору передача Орендареві Майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акта приймання-передачі майна.

Згідно з п. 3.1 Договору орендна плата встановлюється Орендодавцем за домовленістю сторін в розмірі 5 431,06 грн. за місяць та не підлягає коригуванню на індекс інфляції протягом всього строку дії Договору.

Орендна плата перераховується Орендарем у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок Орендодавця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються Орендодавцем не пізніше третього числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.5 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 12.1 з моменту його підписання до 31.12.2016 включно. Сторони домовились, що згідно ст. 631 ЦК України умови Договору застосовуються до відносин, які виникли з 01.04.2016.

Долученим до матеріалів справи двостороннім актом приймання-передачі майна підтверджується факт передачі 01.04.2016 від позивача відповідачу приміщення площею 44,7 кв.м., розташованого в м. Новомиргород, на третьому поверсі триповерхового будинку № 110 по вул. Леніна.

У відповідності до Акту приймання-передачі від 11.08.2017 Орендар повернув, а Орендодавець прийняв об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Новомиргород, третій поверх триповерхового будинку № 110 по вул. Соборності (колишня назва вул. Леніна).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у останнього виникла заборгованість по сплаті орендної плати за грудень 2016 року (останній місяць дії Договору) в розмірі 5431,06 грн., а також заборгованість по сплаті орендних платежів за фактичне користування орендованим майном за період з 01.01.2017 по 11.08.2017 (дата фактичного повернення майна з оренди) в розмірі 39 944,57 грн.

Крім суми основного боргу, позивач також просив стягнути з відповідача неустойку за несвоєчасне повернення майна в розмірі 79 889,14 грн., 720,32 грн. пені, 108,92 грн. 3% річних та 373,66 грн. інфляційних втрат.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено частково.

При цьому, вимоги про стягнення основного боргу, неустойки, 3% річних та інфляційних втрат було задоволено у повному обсязі, а пеня у меншому, аніж заявлений до стягнення розмірі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали даної справи, дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Орендна плата перераховується Орендарем у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок Орендодавця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються Орендодавцем не пізніше третього числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.5 Договору).

У заявленому позові позивач розраховує заборгованість відповідача за грудень 2016 року (останній місяць дії Договору), а також за фактичне користування орендованим майном (після закінчення строку дії договору) за період з 01.01.2017 по 11.08.2017.

Стосовно заборгованості за грудень 2016 року (останній місяць дії Договору) у розмірі 5 431,06 грн., то колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки відповідач свій обов'язок по сплаті орендної плати за грудень 2016 року в межах дії Договору, в терміни, визначені Договором, не виконав, позовні вимоги в частині стягнення вказаної суми підлягають задоволенню повністю.

Стосовно нарахування позивачем орендної плати за період після припинення дії договору, слід зазначити наступне.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 12.1 з моменту його підписання до 31.12.2016 включно. Сторони домовились, що згідно ст. 631 ЦК України умови Договору застосовуються до відносин, які виникли з 01.04.2016.

Договір припиняється після спливу строку його дії (ст. 763 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Сторонами не заперечується, що Договір припинився 31.12.2016, оскільки орендар та орендодавець не дійшли згоди щодо продовження строку його дії на тих самих умовах і на той самий строк.

Про вказане також свідчить наявне в матеріалах справи листування між сторонами, зокрема, лист №15/753 від 18.05.17., лист №35Е000-788 від 10.04.17., №15/1014 від 05.07.17., №35Е000-833 від 10.06.17., № 26/10-734 від 16.01.17., № 23/263 від 09.02.17., №35Е000-806 від 04.05.17., №35Е000-866 від 05.07.17.

Згідно положень ст. 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до положень ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно пункту 6.11 Договору у разі припинення дії Договору Орендар зобов'язаний в останній день строку його дії повернути Орендодавцеві орендоване Майно в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу, відшкодувати Орендодавцеві збитки за погіршення стану або втрати (повної або часткової) Майна з вини Орендаря, а також провести демонтаж свого обладнання. У разі невиконання зобов'язань, визначених цим пунктом Договору, Орендодавець в праві вимагати від Орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю Майно, разом з отриманим устаткуванням, інвентарем, а також усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від Майна, в належному стані, з урахуванням природного зносу, не пізніше останнього дня строку дії договору. При цьому сторони підписують акт приймання-передачі Майна (п. 2.3 Договору).

Таким чином, основне зобов'язання відповідача - сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється після спливу строку договору, оскільки таке припинення у розумінні статті 795 Цивільного кодексу України пов'язано не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного акта про повернення орендарем предмета договору оренди.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 02.09.2014 у справі № 927/1215/13.

У відповідності до Акту приймання-передачі від 11.08.2017 Орендар повернув, а Орендодавець прийняв об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Новомиргород, третій поверх триповерхового будинку № 110 по вул. Соборності (колишня назва вул. Леніна).

Від імені Орендодавця вказаний акт підписано в.о. начальника відділу управління нерухомістю Кіровоградської філії ПАТ "Укртелеком", начальником СЛД № 1 м. Новомиргород, начальником КЦТ № 512 Кіровоградської філії ПАТ "Укртелеком" та містить печатку позивача, від імені Орендаря вказаний акт підписано електромеханіком електрозв'язку та начальником ЦЕЗ № 72.

Про вказане також свідчать пояснювальні вказаних посадових осіб (а.с.94-95), в яких, зокрема, зазначається про підписання вказаними особами акту прийому - передачі 11.08.2017.

Інших доказів повернення Орендованого Майна з оренди за Договором у відповідності до приписів пунктів 2.3, 6.11 матеріали справи не містять.

Так, відповідачем відповідного Акту, складеного раніше, аніж 11.08.2017 та який би підтверджував обставини повернення орендарем орендодавцю майна не надано.

При цьому, стосовно доводів апелянта про те, що орендоване майно було повернуто орендарю до 11.08.2017, оскільки демонтаж та вивезення обладнання із орендованого приміщення, передувало складанню 11.08.2017 Акту, слід зазначити наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до положень ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Отже, належним доказом повернення орендодавцю орендованого майна є оформлений належним чином акт.

В свою чергу, наданий відповідачем лист № 37/1 від 26.05.17. свідчить про те, що в м. Новомиргород було проведено демонтаж обладнання НДРЦ ЦЕЗ №72, однак, жодним чином не доводить того, що орендоване Майно (а саме сам об'єкт нерухомого майна, розташований в м. Новомиргород, на третьому поверсі триповерхового будинку № 110 по вул. Леніна загальною площею 44,7 кв.м технологічних приміщень) було повернуто Орендарем Орендодавцю в порядку пунктів 2.3, 6.11 Договору.

За наведених обставин, відповідачем не доведено повернення об'єкту оренди позивачу до 11.08.2017.

З огляду на викладене, доводи апелянта про своєчасність повернення орендованого майна не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Отже, станом на час закінчення строку дії договору оренди відповідачем орендоване приміщення орендодавцю повернуто не було (акту, який є належним доказом, не складено), отже орендар продовжував ним користуватись і після припинення договору.

Тому, враховуючи користування відповідачем орендованим майном і після припинення дії договору, позивач обґрунтовано вимагає здійснення орендарем орендних платежів за весь спірний період.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті орендних платежів за фактичне користування орендованим майном за період з 01.01.2017 по 11.08.2017 (дата фактичного повернення майна з оренди) в розмірі 39 944,57 грн.

Також, окрім суми основного боргу позивачем було заявлено до стягнення неустойку за несвоєчасне повернення майна в розмірі 79 889,14 грн., 720,32 грн. пені, 108,92 грн. 3% річних та 373,66 грн. інфляційних втрат.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У разі не виконання обов'язку з повернення об'єкту оренди за актом, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання такого зобов'язання.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановлене нормою ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого приміщення за актом приймання-передачі.

Також, виходячи із положень пункту 6.11 Договору у разі неповернення майна Орендодавцем в останній день строку дії договору, Орендодавець в праві вимагати від Орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Оскільки, відповідач своєчасно не повернув орендоване майно, вимога позивача про стягнення неустойки у розмірі 79889,14 грн. за період з 01.01.2017 по 11.08.2017 на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України підлягає задоволенню.

При цьому, слід зазначити наступне.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/191 та п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Отже, рішення суду у вказаній частині підлягає залишенню без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 720,32 грн. пені, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов наступного висновку.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 8.2 Договору, у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за Договором, Орендар, на вимогу Орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

Позивач нараховує пеню на орендну плату за грудень 2016 року (останній місяць дії Договору) за період з 21.01.2017 по 21.07.2017.

Нарахування зазначеної санкції здійснювалось позивачем в межах періоду, що встановлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців з моменту невиконання відповідачем грошового зобов'язання).

Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 716,60 грн.

Щодо заявленого в засіданні суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, то воно колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі апелянтом клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій заявлено не було. Так само відповідне клопотання не заявлялося відповідачем у суді першої інстанції.

Виходячи з положень ч. 5 вказаної статті у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, клопотання відповідача підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 108,92 грн. 3% річних та 373,66 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Казенного підприємства "Укрспецзв'язок" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/16872/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 02.02.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко