Постанова № 71954492, 18.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа№ 910/13957/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Куксова В.В.

секретар судового засідання: Подоляк Р.Ю.

За участі представників: згідно з протоколом судового засідання від 17.01.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Чернівецької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 року у справі № 910/13957/17 (суддя: Трофименко Т.Ю.)

за позовом Чернівецької обласної державної адміністрації

до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк»

про стягнення збитків в розмірі 165554,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Чернівецька обласна державна адміністрація звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» про стягнення збитків в сумі 165554,81 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва 20.09.2017 року у справі №910/13957/17 в задоволені позовних вимог Чернівецької обласної державної адміністрації відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Чернівецька обласна державна адміністрація звернулася до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 року у справі № 910/13957/17 та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги Чернівецької обласної державної адміністрації задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, оскільки не було надано належної оцінки наданих позивачем доказів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.11.2017.

Представник відповідача 20.11.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Від Чернівецької обласної державної адміністрації надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого останній просить забезпечити у Господарському суді Чернівецької області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 клопотання Чернівецької обласної державної адміністрації про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

22.11.2017 розгляд справи відкладено на 14.12.2017.

У судовому засіданні 14.12.2017 оголошено перерву на 27.12.2017.

Враховуючи перебування судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.12.2017 визначено новий склад суду: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Куксов В.В.

У зв'язку із вступом в дію 15.12.2017 нового Господарського процесуального кодексу України відбулося запровадження нового процесу та інших правил подання учасниками справи заяв та клопотань.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 18.01.2018.

У судове засідання 18.01.2018 з'явився представник відповідача, представники позивача приймали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 04.02.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк» (банк) та Чернівецькою обласною державною адміністрацією (клієнт) було укладено договір банківського рахунку №740 від 04.02.2013р., відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язується надати клієнту послуги з розрахунково-касового обслуговування, які пов'язані з переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачений цим договором, а клієнт зобов'язується оплачувати вартість таких послуг та надає банку право користування тимчасово вільними коштами клієнта на власний розсуд.

Відповідно до п.2.1 договору №740 від 04.02.2013р. банк протягом трьох банківських днів після надання всіх необхідних документів зобов'язаний відкрити клієнту поточний рахунок №25201300308040 в євро та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов цього договору, чинного законодавства України, в тому числі, нормативно-правових актів Національного банку України.

У п.2.2 укладеного між сторонами правочину вказано, що порядок здійснення банком за цим договором операцій з розрахунково-касового обслуговування визначається чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», іншими нормативно-правовими актами України, в тому числі, нормативно-правовими актами Національного банку України.

Банк зобов'язується надавати клієнту послуги відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору (п.4.1.3 договору №740 від 04.02.2013р.).

Цей договір набирає чинності з дати підписання і діє протягом одного календарного року. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін не попередить в письмовій формі іншу сторону про припинення його дії не менше ніж за один місяць до закінчення відповідного строку договору (9.1 договору №740 від 04.02.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №740 від 04.02.2013р., як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріли справи, 08.01.2014р. Сучавською повітовою радою (Румунія) здійснено переказ грошових коштів на рахунок Чернівецької обласної державної адміністрації в сумі 35162,56 євро.

Означені грошові кошти 10.01.2014р. Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк» було зараховано на рахунок позивача (за вирахуванням банківської комісії).

З представлених до матеріалів справи меморіальних ордерів та банківської виписки з рахунку Чернівецької обласної державної адміністрації вбачається, що 50% від вказаної вище суми відповідачем було реалізовано, а кошти від продажу іноземної валюти (євро) зараховано на казначейський рахунок позивача. Вказані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №006(24527417) від 10.01.2014р.

За твердженнями заявника дії банку щодо здійснення продажу 50% від суми грошових коштів, які надійшли на рахунок Чернівецької обласної державної адміністрації в іноземній валюті (євро), є неправомірними, оскільки у відповідності до вимог чинного законодавства не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківську валютному ринку України надходження в іноземній валюті за проектами (програмами) міжнародної технічної допомоги, що пройшли державну реєстрацію.

Заявником наголошено, що грошові кошти, які надійшли на рахунок Чернівецької обласної державної адміністрації від Сучавської повітової ради було перераховано на виконання міжнародного проекту «Безпечний туризм в горах Буковини». За твердженнями позивача, означеними діями Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» заявнику було завдано збитків в розмірі 5492,71 євро, що еквівалентно 165554,81 грн., як втрат понесених внаслідок коливання курсу гривні до євро з моменту надходження грошових коштів на рахунок й продажу їх частини на міжбанківську валютному ринку та до моменту перерахування грошових коштів у відповідності до умов проекту на рахунок Департаменту екології та туризму облдержадміністрації. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення збитків, завданих внаслідок поставки неякісного товару, позивачем повинно бути доведено факт неправомірної поведінки банку, обставини завдання збитків, причинно- наслідковий зв'язок та вину відповідача.

Дослідивши обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначено Декретом №15-93 від 19.02.1993р. Кабінету Мінітсрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст.ст.11, 13 вказаного Декрету Національний банк України у сфері валютного регулювання: здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України. Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів.

Відповідно до п.2 Постанови №453 від 14.11.2013р. правління Національного банку України «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» (чинній станом на 10.01.2014р.) встановлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізичних осіб - підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), на рахунки, відкриті в уповноважених банках для ведення спільної діяльності без створення юридичної особи, а також надходжень в іноземній валюті на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України надходження в іноземній валюті: на користь держави або під державні гарантії; за кредитами, позиками, що залучаються відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або від міжнародних фінансових організацій, членом яких є Україна, або від міжнародних фінансових організацій, за договорами з якими Україна зобов'язалася забезпечувати правовий режим, який надається іншим міжнародним фінансовим організаціям; за проектами (програмами) міжнародної технічної допомоги, що пройшли державну реєстрацію; на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами, що підлягають подальшому перерахуванню власникам коштів. Уповноважені банки, які обслуговують власників цих коштів, здійснюють обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті відповідно до вимог цього пункту; що надійшли як помилковий переказ. Розмір надходжень в іноземній валюті, що підлягають згідно з абзацом першим цього пункту обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України, у тому числі безпосередньо Національному банку України, установлюється окремим розпорядчим документом Національного банку України.

Уповноважений банк зобов'язаний здійснити обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті згідно з вимогами цього пункту та в установленому Національним банком України розмірі: без доручення клієнта; не пізніше ніж на наступний робочий день після дня зарахування таких надходжень на розподільчий рахунок. Встановлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень із-за меж України в іноземній валюті на користь фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) у сумі, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 150000 гривень за місяць (п.3 Постанови №453 від 14.11.2013р. правління Національного банку України «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті»).

Отже, виходячи з системного аналізу наведених вище норм, банк був зобов'язаний без доручення клієнта здійснити обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті за відсутності доказів того, що такі надходження не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України.

У відповідності до відповідно до п.2 Порядку залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги, який затверджено Постановою №153 від 15.02.2002р. Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проект - документ, яким визначаються спільні дії учасників проекту (донорів, виконавців, бенефіціарів, реципієнтів), а також ресурси, необхідні для досягнення цілей надання міжнародної технічної допомоги протягом установлених строків.

Пунктами 11, 12, 13 Порядку залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги визначено, що проекти (програми) підлягають обов'язковій державній реєстрації. Державна реєстрація проектів (програм) є підставою для акредитації їх виконавців, а також реалізації права на одержання відповідних пільг, привілеїв, імунітетів, передбачених законодавством та міжнародними договорами України. Державна реєстрація проектів (програм) провадиться Мінекономрозвитку.

За приписами п.18 Порядку залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги державна реєстрація проекту (програми) підтверджується реєстраційною карткою проекту (програми), складеною за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, яка підписується уповноваженою особою Мінекономрозвитку, засвідчується печаткою Міністерства та видається заявникові з надсиланням копії бенефіціарові протягом п'яти робочих днів від дати прийняття рішення про проведення державної реєстрації проекту (програми). Одночасно з видачею реєстраційної картки проекту (програми) робиться відповідний запис у єдиному реєстрі проектів, що реалізуються в Україні з використанням ресурсів міжнародних фінансових організацій та міжнародної технічної допомоги, та розміщується план закупівлі на офіційному сайті Мінекономрозвитку (крім інформації, що становить комерційну таємницю).

За поясненнями заявника, грошові кошти від Сучавської повітової ради в сумі 35162,56 євро. надійшли на рахунок Чернівецької обласної державної адміністрації на виконання міжнародного проекту «Безпечний туризм в горах Буковини».

З матеріалів справи вбачається, що означений проект було зареєстровано Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, про що свідчить реєстраційна картка проекту (програми) №2929 від 06.12.2013р.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої про безпідставність позову, оскільки саме позивач мав своєчасно довести до відома відповідача інформацію, що 50% грошових коштів від суми 35162,56 євро не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківську валютному ринку України, у свою чергу, у випадку безпідставного невиконання банком обов'язку продажу коштів на міжбанківську валютному ринку України, це могло привести до покладення на банк відповідальності передбаченої законом.

Отже, враховуючи, що умовами укладеного між сторонами правочину було визначено обов'язок банку надавати клієнту послуги відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору та обов'язок клієнта виконувати умови договору та вимоги чинного законодавства України, в тому числі, нормативно-правових актів Національного банку України (п.п.4.1.3, 4.3.3 договору №740 від 04.02.2013р.), з огляду на відповідність у даному випадку дій Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» приписам Постанови №453 від 14.11.2013р. правління Національного банку України «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», суд дійшов висновку щодо безпідставності та юридичної неспроможності тверджень заявника щодо наявності протиправної поведінки відповідача, як однієї з обов'язкових складових збитків.

За таких обставин, позов Чернівецької обласної державної адміністрації до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» про стягнення збитків в сумі 165554,81 грн. позбавлений належного доказового обґрунтування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Чернівецької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 року у справі № 910/13957/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 року у справі № 910/13957/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13957/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст складено та підписано 30.01.2018.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

В.В. Куксов