Рішення № 71954008, 22.01.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/115/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2018 Справа № 908/2015/17

м. Запоріжжя

за позовом Комунального підприємства “Водоканал”, (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, буд. 61)

до відповідача ОСОБА_1 селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, (70100, Запорізька область, Новомиколаївський р-н, смт. Новомиколаївка, вул. Леніна, 34)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 підприємство “Облводоканал” Запорізької обласної ради, (69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 129А ).

про зобов'язання прийняти майно шляхом підписання акту прийому-передачі майна

Суддя Зінченко Н.Г.

Секретар судового засідання Петриченко А.Є.

За участю представників:

від позивача – ОСОБА_3, довіреність № 02 від 03.01.2017;

від відповідача – Шамайда, голова селищної ради (посвідчення №1 від 12.11.15);

ОСОБА_4С, посвідчення № 426 від 11.11.03, (адвокат);

Від третьої особи - ОСОБА_5О, довіреність № 54 від 11.12.2017;

ОСОБА_6Н, довіреність № 52 від 11.12.17

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Запорізької області 09.10.2017 порушено провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою господарського суду Запорізької області 05.12.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 підприємство “Облводоканал” Запорізької обласної ради, строк розгляду справи продовжений, судове засідання призначене на 21.12.2017.

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 р. № 2147-VIII внесено зміни до Господарського процесуальної кодексу України, який набрав чинності з 15.12.2017р.

Згідно з п. 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального та спрощеного).

В судовому засіданні 21.12.2017, згідно зі ст.ст. 201, 216 Господарського процесуального кодексу України, здійснено перехід розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті, оголошено перерву у судовому засіданні до 15.01.2018, потім до 22.01.2018.

08.11.2017 позивач звернувся до суду з письмовою заявою про зміну предмету позову, якою, посилаючись на ст. 22 ГПК України (в редакції яка діяла до 15.12.2017), просить суд змінити предмет позову та зобов'язати прийняти майно шляхом підписання акту прийому-передачі майна, у зв'язку зі перемейнуванням вулиць знаходження спірного майна.

Як зазначено, в п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Як вбачається з заяви позивача, поданої 08.11.2017, вимога Комунального підприємства “Водоканал” до ОСОБА_1 селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області залишилася не змінною, однак змінюється найменування вулиць спірного майна.

Враховуючи викладене, розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову та матеріали справи, суд дійшов висновку, що за своєю суттю зазначена заява не є заявою про зміну предмету позову, а є уточненнями до позовної заяви в частині зазначення найменування вулиць спірного майна.

Враховуючи викладене, розглянувши заяву позивача, подану 08.11.2017 та матеріали справи, суд відмовляє в задоволенні заяви про зміну предмету позову та приймає уточнення до позовної заяви в частині зазначення найменування вулиць спірного майна та розглядає справу з урахуванням поданих уточнень.

Також, в судовому засіданні 22.01.2017 представник позивача зазначив, що в переліку майна, яке позивач просить зобов'язати прийняти шляхом підписання акту прийому-передачі майна, позивачем помилково вказано вул. Сурова у смт. Новомиколаївка Запорізької області, на якій знаходиться вуличний водопровід (інвентарний номер 36187), тоді як фактично зазначений водопровід знаходиться вул. Суворова у смт. Новомиколаївка Запорізької області. Просить розглядати справу з урахуванням зазначених уточнень.

Заслухавши пояснення представника позивача, суд приймає зазначені уточнення та розглядає справу з урахуванням поданих уточнень.

В судовому засіданні 15.01.2018 представник відповідача заявив клопотання про необхідність виклику свідків по справі та долучення нових доказів по справі № 908/2015/17.

Проте, суд зазначає, що 21.12.2017 здійснено перехід розгляду справи № 908/2015/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті, при відкритті розгляду справи по суті головуючий з’ясував, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин та можуть бути заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Відповідних клопотань чи заяв учасниками справи заявлено не було.

Згідно зі ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат

Отже, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про виклик свідків по справі та долучення нових доказів по справі.

Також, 15.01.2018 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів по справі № 908/2015/17.

З зазначених вище підстав суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача від 15.01.2018 про долучення додаткових доказів по справі № 908/2015/17.

У судовому засіданні 22.01.2018 справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. ст. 124, 126, 129, 130, 185, 233, 240, 241 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

Судовий розгляд справи у судовому засіданні 22.01.2018 здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, на підставі договору користування внутрішньоміськими мережами водопровідного господарства №37/37 від 23.06.2000, договору позички №1 від 30.06.2015р, ч. 3 ст. 651, ч. 1 ст. 785, ст. 827, ч.1 ст. 834 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, з урахуванням наданих уточнень 08.11.2017 та 22.01.2017, просить позов задовольнити, зобов'язати ОСОБА_1 селищну раду Новомиколаївського району Запорізької області прийняти майно шляхом підписання акту прийому-передачі майна відповідно до наданого позивачем переліку.

Відповідач вважає позовні вимоги такими, які не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. У відзиві на позовну заяву, наданому в судовому засіданні 08.11.2017, зазначає, що по суті, предмет позову у вигляді спонукання селищної ради до прийняття майна з користування та підписання акта приймання-передачі по-перше, є примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком; по-друге, носить декларативний характер, оскільки в разі винесення рішення про таке, останнє не буде виконане шляхом державно-примусової діяльності, яка (діяльність) не може відбутись шляхом зобов'язання особи виконати такі дії, які неможливо присудити виконати в натурі. Також, щодо пов'язаності договорів зазначив, що відповідно до п.1.1. Договору № 37/37 підставою для його укладення було рішення ОСОБА_1 селищної ради від 21.06.2000 року № 01, жодного згадування про договірні відносини з третьою особою у справі, на які вказує позивач, в Договорі №37/37 не має. Крім того, відповідно до Додаткової угоди № 6 від 27.09.2017 року до Договору позички № 1 від 30.06.2015 року дія Договору позички продовжена по 30.04.2018 включно. Тобто, на даний час орендні відносини між позивачем та КП «Облводоканал» ЗОР тривають.

Також 12.01.2018 від відповідача по справі судом отримані письмові пояснення (відзив) на позовну заяву, які відповідач усно виклав в судовому засіданні 21.12.2018, в яких, зокрема, відповідач зазначив, що дійсно, між сторонами було укладено Договір№37/37 від 23.06.2000. Вважає, що майно за договором №37/37 від 23.06.2000 було передано на підставі переліку об'єктів, проте, за давністю часу, пояснити на підставі відповідних документів, чому сторонами належним чином не оформлене передання водопровідних мереж саме відповідно до зазначеного переліку, у відповідача не має можливості. Також, зазначає, що предмет позовної заяви є неконкретним, а саме позивачем не зазначено, з чого складається майно, яке він бажає повернути, також, матеріали справи не містять доказів отримання Позивачем за Договором саме того майна, яке Позивач намагається повернути. Щодо розірвання договору, вказує , що відповідно до п. 9 Договору №37/37 від 23.06.2000 він діє з 01.07.2000 по 01.07.2025. Відповідач жодної згоди на вимоги позивача про розірвання Договору не надавав, а навпаки листом №2744 від 12.07.17 відповідач у відповідь на лист Позивача №7700 від 12.07.17 повідомив про непогодження на розірвання (припинення) Договору з посиланням на п.п. 9.2. Договору, вважаючи, що зміни та доповнення до Договору можуть мати місце за погодженням сторін. Позивач заперечив проти припинення дії Договору в односторонньому порядку, наполягаючи на продовженні його дії. Вважає, що посилання позивача на відповідні листи з вимогами зворотного приймання-передачі майна у зв'язку із розірванням Договору не є доказом розірвання Договору, а наявність відповіді Відповідача, в якій він прямо не погоджується із таким розірванням та наполягає на продовженні дії Договору, доводить те, що Договір є чинним на момент судового розгляду. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа, надала письмові пояснення щодо позову, в яких зокрема зазначила, що КП «Облводоканал» ЗОР загалом підтримує вимоги позивача. Проте, вважає, вимоги КП «Водоканал» щодо зобов'язання відповідача прийняти майно без вирішення питання про розірвання вищевказаного договору передчасним з наступних підстав. Вважає, що повернення спірного майна ОСОБА_1 селищній раді призведе до припинення надання КП «Водоканал» послуг з обслуговування водопровідних мереж та процедура визначення у встановленому Законом порядку підприємства-користувача внутрішньоміськими мережами водопровідного господарства, яке надалі буде здійснювати водопостачання та обслуговування мереж, оскільки відповідач не має змоги на даний час забезпечити належне утримання водопровідних мереж та надання послуг з водопостачання. Дана процедура передбачає собою зокрема проведення конкурсу з дотриманням встановлених Законом строків, урегулювання тарифів НКРЕКП на водопостачання. Припинення надання послуг з водопостачання КП «Водоканал» без організації негайного відновлення надання таких послуг іншим підприємством може призвести до виникнення аварійних ситуацій і буде становити пряму загрозу для життя і здоров'я мешканців міста, до порушення його санітарно-екологічного стану, що є порушенням гарантованого Конституцією України права на життя та здоров'я. Для забезпечення стабільного функціонування водопровідних мереж та безперебійного водопостачання населенню вважає доцільним повернення майна відповідачеві проводити після вирішення питання передачі цілісних майнових комплексів (магістральних водоводів та об'єктів водопостачання). Також, зазначає, що 30.06.2015 р. між позивачем та КП "Облводоканал" ЗОР було укладено договір позички № 1. Строк дії договору позички – до 30.04.2018 включно. На даний час розглядається питання про подовження строку дії даного договору позички до 2019 року.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 1.1 статуту ОСОБА_2 підприємство “Водоканал” (позивач у справі) є правонаступником майнових прав та обов’язків Державного комунального підприємства “Водоканал”.

21.06.2000 сесією ОСОБА_1 селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області прийнято рішення від №01, про передачу внутрішньоміської мережі водопровідно-каналізаційної системи, яка розташована на території ОСОБА_1 селищної ради, в користування Запорізькому міськводоканалу строком на 25 років.

На підставі цього рішення між ОСОБА_1 селищною радою (власник, відповідач у справі) та Державним комунальним підприємством “Водоканал” (користувач, позивач) 23.06.2000 підписаний договір №37/37 користування внутрішньоміськими каналізаційними мережами водопровідного господарства (далі договір №37/37).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору №37/37 власник на підставі рішення ОСОБА_1 селищної ради від 21.06.2000 №01 передає, а користувач приймає в строкове користування внутрішньоміські каналізаційні мережі (надалі – мережі). Мережа використовується користувачем на правах користування для постачання питної води.

Розділом 2 Договору 37/37 сторони визначили умови передачі та повернення споруди, яка надана в користування.

Зокрема, у пунктах 2.1, 2.2 договору №37/37 передбачено, що вступ користувача у користування настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі мереж. Передача мереж в користування не спричиняє передачу користувачу права власності на них.

В п. 9.1 Договору №37/37 зазначено, що цей договір діє з 01.07.2000 по 01.07.2025.

Згідно п. 9.2 Договору №37/37 зміни та доповнення до цього договору, а також його розірвання можуть мати місце за погодженням сторін. Про зміни та доповнення, що вносяться до Договору, та розірвання його, власник повідомляє користувача за 6 місяців.

Відповідно до п. 9.4 Договору №37/37 дія договору припиняється внаслідок: - загибелі об'єкта користування; - дострокового розірвання за згодою власника; - банкрутства користувача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог, у якості доказу передачі майна за Договором №37/37, посилається на перелік основних фондів пгт. Вільнянськ та пгт. Новомиколаївка, що передаються в безоплатне користування КП “Водоканал”. (а.с. 65-66).

Відповідач в свою чергу, в обґрунтування заперечень, у якості доказу передачі майна за спірним договором, просив прийняти додаток до договору №37/37 про опис майна, яке відноситься до водопровідних мереж смт. Новомиколаївка.

01.07.2000 на виконання рішення сесії Запорізької обласної ради № 6 від 30.06.2000 «Про передачу в оренду цілісних майнових комплексів між Запорізьким Державним комунальним підприємством «Водоканал» (орендар, позивач у справі) та Запорізьким обласним комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства «Запоріжжяводоканал» (правонаступником якого є КП «Облводоканал» ЗОР, орендодавець, третя особа у справі) укладено договір оренди цілісних майнових комплексів б/н (далі договір оренди цілісних майнових комплексів).

Згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування цілосні майнові комплекси структурних підрозділів Запорізького обласного комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Запоріжжяводоканал» - Вільнянського міжрайонного виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства та Запорізької дільниці водопровідного господарства, склад і вартість яких визначено відповідно до акта оцінки та передаточного балансу вказаного підприємства, складеного станом на 1.07.2000 і становить 9116306, 66 грн. (п.1.1 Договору оренди цілісних майнових комплексів).

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди цілісних майнових комплексів договір діяв з 01.07.2000 до 01.07.2015.

30.06.2015 на підставі рішення Запорізької обласної ради під 30.10.2014 №30 «Про надання дозволу комунальному підприємству «Облводоканал» Запорізької обласної ради на дострокове припинення договору оренди та передачу майна в позичку» між КП «Водоканал» (користувач, позивач у справі) та КП "Облводоканал" ЗОР (позичкодавець, третя особа у справі) було укладено договір позички №1 (даді Договір позички №1).

Відповідно до Договору позички №1 позичкодавець передає користувачу в безоплатне користування на строк, що обумовлений цим договором майно (об'єкт позички), яке користувач зобов'язується повернути позичкодавцеві після закінчення строку встановленого цим Договором. (п.1.1 Договору).

Згідно п.2.1 Договору позички №1 вступ користувача у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами цього Договору та Акта приймання-передачі (додаток №2) вказаного майна. В акті приймання-передачі вказується детальний опис та стан майна що передається в позичку.

Пунктом 8.1 Договору позички №1 обумовлено, що договір укладено на 6 місяців, що діє з моменту підписання по 31.12.2015 включно.

Строк дії цього договору додатковою угодою №6 від 27.09.2017 до договору позички встановлений до 30.04.2018.

30.06.2015 на виконання умов договору позички №1 КП «Водоканал» (та КП "Облводоканал" ЗОР підписано та скріплено печатками підприємств Додаток №1 до договору позички №1 - Перелік майна, що входить до складу магістрального водоводу Запоріжжя-Вільнянськ-Новомиколаївка та систем водопостачання смт. Кушу гум, відповідно до якого позичкодавець передав, а користувач прийняв майно відповідно до переліку визначеному в Додатку №1.

Як вбачається з матеріалів справи, листом №7700 від 12.07.2017 року позивач повідомив ОСОБА_1 селищну раду про відмову від договору користування внутрішньоміськими мережами водопровідного господарства № 37/37 від 23.06.2000 з 01.10.2017 та вимагало прийняти передані за даним договором внутрішньоміські водопровідні мережі за актом приймання-передачі.

В листі № 7700 від 12.07.2017 КП «Водоканал» наполягало на необхідності здійснення зворотного приймання-передачі майна, переданого в користування (внутрішньоміські мережі), за актом приймання-передачі в термін до 01.10.2017.

У відповідь на лист № 7700 від 12.07.2017 року ОСОБА_1 селищна рада надіслала КП «Водоканал» лист № 2744 від 21.07.2017 року. Даним листом відповідач повідомив про непогодження на розірвання (припинення) договору № 37/37 з посиланням на п.9.2 договору, вважаючи, що зміни та доповнення до договору можуть мати місце за погодженням сторін. ОСОБА_1 селищна рада заперечує проти припинення дії договору № 37/37 в односторонньому порядку, наполягаючи на продовженні дії договору №37/37.

Листом вих. № 10101 від 15.09.2017 року КП «Водоканал» наполягало на необхідності зворотного приймання-передачі майна у зв'язку з розірванням договору користування внутрішньоміськими мережами водопровідного господарства № 37/37 від 23.06.2000 р. з 01.10.2017 року. Даним листом КП «Водоканал» пропонувало ОСОБА_1 селищній раді взяти участь у роботі спільної двосторонньої комісії з приймання-передачі майна - внутрішньоміських мереж за участі повноважних представників обох сторін.

Предметом судового розгляду справи є вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти майно, згідно визначеного позивачем переліку викладеного в прохальній частині позовної заяви (з урахуванням поданих 08.11.2018 уточнень) шляхом підписання акту прийому-передачі майна.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, третю особу суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 827 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Умови Договору користування внутрішньоміськими каналізаційними мережами водопровідного господарства №37/37 від 23.06.2000 свідчать, що за своєю правовою природою він є Договором позички, оскільки сторони домивились про безоплатне користування майном, за цим Договором.

До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 831 Цивільного кодексу України, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.

Пунктом 9.1 Договору №37/37 сторони визначили строк договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами

Втім, згідно з ч. 1 ст. 834 Цивільного кодексу України користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, суд вважає, що посилання позивача на ч. 1 ст. 834 ЦК України як на нормативну підставу для відмови від Договору №37/37 є необґрунтованим, з огляду на таке.

Так, ст. 834 ЦК України регулює підстави та порядок розірвання Договору позички, зокрема ч. 1 цієї статті надає користувачу право на дострокове припинення Договору позики.

При цьому, ч. 1 ст. 651 ЦК України, яка регулює загальні підстави розірвання Договорів, передбачено, що розірвання договору можливе лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено Договором або Законом.

Пунктом 9.2 Договору №37/37 передбачено, що зміни та доповнення до цього договору, а також його розірвання можуть мати місце за погодженням сторін.

Відповідно до п. 9.4 Договору №37/37 дія договору припиняється внаслідок: - загибелі об'єкта користування; - дострокового розірвання за згодою власника; - банкрутства користувача.

Позивач вважає Договір розірваним на підставі ч. 3 ст. 651 ЦК України оскільки направляв до Відповідача листи №7700 від 12.07.17 та №10101 від 15.09.17 в яких наполягав на необхідності зворотного приймання-передачі майна у зв'язку із розірванням Договору.

Проте, жодної згоди відповідача, як то передбачено умовами Договору №37/37, на зазначені вимоги про розірвання Договору Позивач не отримував, навпаки, листом №2744 від 12.07.17 Відповідач у відповідь на лист Позивача №7700 від 12.07.17 повідомив про непогодження на розірвання (припинення) Договору з посиланням на п. 9.2. Договору №37/37, вважаючи, що зміни та доповнення до Договору можуть мати місце за погодженням сторін. Відповідач заперечив проти припинення дії Договору в односторонньому порядку, наполягаючи на продовженні його дії.

Отже, з вищенаведеного суд дійшов висновку , що сторонами у визначений Договором спосіб не досягнуто згоди щодо дострокового розірвання Договору, а тому відповідно до вимог законодавства таке розірвання на вимогу однієї із сторін повинно проводитьсь в судовому порядку.

Що стосується права на односторонню відмову від договору, то законодавець чітко передбачає необхідність визначення такого права Договором або Законом. Позивач помилково посилається на ч. 1 ст. 834 ЦК України як на законодавчу підставу для відмови від Договору №37/37, оскільки ця стаття не передбачає права на односторонню відмову від Договору.

Крім того, з тексту листа позивача від 12.07.2017 за № 7700 вбачається, що в обґрунтування дострокового повернення майна позивач посилається на сплив строку дії Договору позички №1 від 30.06.2015, укладеного між позивачем та КП "Облводоканал" ЗОР та відсутністю потреби у користуванні переданим на підставі Договору №37/37 майном.

Проте, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідно до Додаткової угоди №6 від 27.09.2017 до Договору позички №1 строк дії зазначеного Договору продовжений до 30.04.2018 (включно). При цьому, як встановлено з пояснень третьої особи у справі, на даний час розглядається та обов'язково буде винесено на розгляд сесії Запорізької обласної ради питання про продовження строку дії Договору позички №1 до 2019 року.

Отже, обставини на які позивач посилався у листі про розірвання Договору від 12.07.2017 за № 7700 згодом відпали та не можуть слугувати аргументом для дострокового повернення майна.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позивач не довів належними доказами складу майна, що знаходиться у нього в користуванні за Договором №37/37.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на перелік основних фондів пгт. Вільнянськ та пгт. Ново миколаївка, що передаються в безоплатне користування КП “Водоканал”. (а.с. 65-66).

Проте, ні за складом майна вказаний перелік не співпадає з переліком позовних вимог, ні виходячи з оформлення цього документу не можливо дійти висновку, що він складений на виконання Договору №37/37.

Відповідач в свою чергу, в обґрунтування заперечень, у якості доказу переданого майна просив прийняти додаток до договору №37/37 про опис майна, яке відноситься до водопровідних мереж смт. Новомиколаївка.

Однак, зазначене клопотання було заявлено представником відповідача в ході судового розгляду справи по суті, а тому є процесуально необґрунтованим, а також цей доказ є не належним, оскільки не був оформлений у відповідності до вимог Договору як двосторонній акт (п. 6.1 Договору №37/37).

Разом з тим, і позивач і відповідач визнали обставину користування майном внутрішньоміськими мережами водопровідно-каналізаційної системи, яка розташована на території ОСОБА_1 селищної ради, саме позивачем та забезпечення жителів смт. Новомиколаївка питною водою через ці мережі на підставі прямих договорів з жителями Новомиколаївкого району Запорізької області. Проте, переконливих доказів найменувань та складу майна, що знаходиться в користуванні за Договором №3737, суду не надано.

Судом враховуються пояснення третьої особи та відповідача у справі про те, що повернення спірного майна ОСОБА_1 селищній раді призведе до припинення надання КП «Водоканал» послуг з обслуговування водопровідних мереж, а процедура визначення у встановленому Законом порядку підприємства-користувача впутрішньоміськими мережами водопровідного господарства, яке надалі буде здійснювати водопостачання та обслуговування мереж, займе досить тривалий час. Дана процедура передбачає собою зокрема проведення конкурсу з дотриманням встановлених Законом строків, урегулювання тарифів НКРЕКП на водопостачання. На даний час відповідач не має змоги забезпечити належне утримання водопровідних мереж та надавати послуги з водопостачання, оскільки ним не створене відповідне комунальне підприємство.

Припинення надання послуг з водопостачання КП «Водоканал» без організації негайного відновлення надання таких послуг іншим підприємством може призвести до виникнення аварійних ситуацій і буде становити пряму загрозу для життя і здоров'я мешканців міста, до порушення його санітарно-екологічного стану, що є порушенням гарантованого Конституцією України права на життя та здоров'я.

Крім того, задоволення позовних вимог у спосіб визначений позивачем шляхом підписання акту прийому-передачі майна не призведе до відновлення прав позивача, оскільки відповідач, заперечуючи проти позову, не вчинить добровільно дій, які залежать від його особистого волевиявлення, а виконання такого рішення в примусовому порядку є неможливим.

Отже, враховуючи специфіку предмету Договору №37/37, з метою забезпечення стабільного функціонування водопровідних мереж та безперебійного водопостачання населенню Новомиколаївського району Запорізької області, суд вважає, що для забезпечення зворотного повернення спірного майна з користування, та в межах строку дій договірних відноси з КП “Облводоканал” Запорізької обласної ради, які станом на час судового розгляду справи тривають, сторонам у справі необхідно провести ряд спільних дій та заходів, які забезпечать таке повернення майна без шкоди для споживачів Новомиколаївського району Запорізької області.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги Комунального підприємства “Водоканал”, м. Запоріжжя до ОСОБА_1 селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області про зобов'язання прийняти майно шляхом підписання акту прийому-передачі, є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

У зв'язку з відсутністю належних доказів на підтвердження розміру судових витрат, відповідачем в судовому засіданні 22.01.2018 не підтримано клопотання про стягнення судових витрат, а саме гонорару за професійну правничу допомогу, які останній просив стягнути з позивача.

Отже, зазначене клопотання судом не розглядалося.

Керуючись ст. ст. 124, 126, 129, 130, 185, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Комунального підприємства “Водоканал”, м. Запоріжжя до ОСОБА_1 селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, Запорізька область, Новомиколаївський р-н, смт. Новомиколаївка про зобов'язання прийняти майно шляхом підписання акту прийому-передачі майна відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України “01” лютого 2018.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.