Рішення № 71953611, 31.01.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.01.2018 Справа № 905/2807/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

при секретарі судового засідання Конько В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (ідентифікаційний код 22927045, адреса: 03022, м. Київ, вул. Козацька, 120/4 літера Є) в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (ідентифікаційний код 00131334, адреса: 08720, Київська область, м. Українка, вул. Промислова, буд. 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління Донбас» (ідентифікаційний код 36982901, адреса: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Щорса, буд. 10, кв. 67)

про стягнення 20 780,03 грн.

за участю представників

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління Донбасс" боргу за договором зберігання № 19/6 від 30.12.2016 у розмірі 22443,61 грн., з яких: 16547,13 грн. - основний борг за січень та лютий 2017 року, 1313,56 грн. - інфляційне збільшення боргу, 329,62 грн. - 3% річних, 2835,53 грн. - пеня виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та 1417,77 грн. - пеня у розмірі облікової ставки НБУ.

16.01.2018 від позивача надійшло клопотання від 09.01.2018 № 10-79 про уточнення ціни позову, в якому Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління Донбасс" 16547,13 грн. основного боргу, 1690,56 грн. - інфляційного збільшення суми боргу, 395,13 грн. - 3% річних від простроченої суми, 2147,21 грн. - пеня виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, а всього 20780,03 грн. за невиконання умов договору № 19/6 від 30.12.2016.

Ухвалою суду від 22.01.2018 прийнято до розгляду уточнені позовні вимоги.

Таким чином, предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 16547,13 грн. основного боргу за січень та лютий 2017 року, 1690,56 грн. - інфляційного збільшення суми боргу, 395,13 грн. - 3% річних від простроченої суми, 2147,21 грн. - пеня виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, а всього 20780,03 грн., за невиконання умов договору № 19/6 від 30.12.2016.

Нормативно вимоги обґрунтовані положеннями статей 11, 509, 525, 526, 610, 611, 625, 626 Цивільного кодексу України та 193, 198, 218, 229, 231 Господарського кодексу України.

На підтвердження позовних вимог надано суду: договір зберігання № 19/6 від 30.12.2016, акти приймання-передачі на відповідальне зберігання вугільної продукції № 1 від 05.01.2007, № 2 від 06.01.2017, № 3 від 07.01.2017, від 08.01.2017, № 5 від 09.01.2017, № 6 від 10.01.2017, № 7 від 11.01.2017, № 8 від 12.01.2017, № 9 від 14.01.2017, № 10 від 15.01.2017, № 11 від 16.01.2017, № 12 від 17.01.2017, № 13 від 18.01.2017, № 14 від 19.01.2017, № 15 від 20.01.2017, № 16 від 21.01.2017, № 17 від 22.01.2017, № 18 від 23.01.2017, № 19 від 24.01.2017, № 20 від 25.01.2017, № 21 від 26.01.2017, № 22 від 27.01.2017, № 23 від 28.01.2017, № 24 від 29.01.2017, № 25 від 30.01.2017, № 26 від 31.01.2017, № 27ш/уД від 01.02.2017, № 28-у/уД від 03.02.2017, № 29-ш/уД від 05.02.2017, акт надання послуг зі зберігання вугілля від 31.01.2017, акт про надання послуг зі зберігання вугілля від 09.02.2017, рахунки-фактури № 143/3 від 31.01.2017 на суму 10 309,94 грн. та № 43/3 від 09.02.2017 на суму 6 237,19 грн., лист від 09.02.2017 № 09/02-3у, акти приймання-передачі з відповідального зберігання вугільної продукції № 1-ш/уД від 09.02.2017, претензія на суму 16547,13 грн. від 16.03.2017 № 10-1028 з доказами направлення, статутні документи підприємства.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на не отримання від позивача рахунків на оплату послуг за договором, тому вважає, що строк виконання грошових зобов"язань за договором не настав. Крім того, відповідач у відзиві та додаткових письмових поясненнях зазначав про припинення зобов"язань перед позивачем шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог згідно заяви № 53-юр від 03.04.2017, яку позивач отримав 13.04.2017 і оскільки ПАТ "Центренерго" не було оскаржено до суду проведення припинення зобов"язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за такою заявою, тому ТОВ "Шахтоуправління Донбас" вважає відсутнім у нього боргу перед позивачем і, як наслідок, нараховані та пред'явлені до стягнення пеню, 3% річних та інфляційних вважає безпідставними.

На підтвердження заперечень надано суду: договір поставки вугілля № 111/1 від 15.01.2016, заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 11 966,40 грн. від 03.04.2017 № 53-юр з доказами направлення та вручення позивачу.

Позивач у відповіді на відзив від 09.01.2018 № 10-78 доводи відповідача з приводу зарахування зустрічних однорідних вимог відхилив, посилаючись на відсутність у Трипільської ТЕС заборгованості перед ТОВ «Шахтоуправління Донбас» за договором № 111/1 від 15.01.2016, тому відсутня й підстава для зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, позивач зазначив про внесення змін у 2016 року до Статуту ПАТ «Центренерго», яким вирішення питання про зарахування зустрічних однорідних вимог віднесено до компетенції Наглядової ради, а рішення Наглядової ради щодо проведення заліку за заявою № 53-юр від 03.04.2017 ТОВ «Шахтоуправління Донбас» відсутнє, тому у позивача відсутні підстави для зменшення заборгованості відповідача.

Стосовно доводів відповідача про неотримання ним рахунків-фактур зазначив, що акт про надання послуг зі зберігання має відмітку про те, що цей акт є підставою для розрахунків. Акти про надання послуг зі зберігання та рахунки-фактури одночасно отримувались уповноваженим представником відповідача ОСОБА_1 на підставі довіреності. Дійсно, документи, які б підтверджували факт отримання цією особою рахунку-фактури, у позивача відсутні але на підтвердження вручення представнику відповідача ОСОБА_1 таких рахунків-фактур і актів відповідач надав суду заяву свідка в порядку ст.88 ГПК України, статутні документи підприємства, лист від 16.08.2016 № 11/3351, лист від 12.04.2017 № 13-1427, заявки до бюро перепусток підприємства, довіреність ТОВ «Шахтоуправлління Донбас» № 40 від 30.12.2016 на ім'я ОСОБА_1, довіреності на ім'я ОСОБА_2, лист від 09.11.2017 № 211-юр.

Відповідач у додаткових запереченнях по справі № 905/2807/17 від 18.01.2018 вих.№ 19-юр наполягав на тому, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою особою, тому доводи позивача щодо ненадання ПАТ «Центренерго» дозволу на проведення заліку вважає такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства.

Від сторін надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

Враховуючи, що сторони були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, явка сторін обов'язковою визнана не була, наявність клопотань про розгляд справи без участі представників сторін, тому справа розглядається за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в особі Трипільської ТЕС (позивачем), як зберігачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління Донбас» (відповідачем), як поклажодавцем, укладено договір зберігання № 19/6 від 30.12.2016.

За умовами цього договору, приймання-передача вугілля на/зі зберігання відбувається шляхом його передачі однієї стороною іншій та складанням відповідного акту приймання-передачі. В акті приймання-передачі зазначається кількість, якісні показники майна, що передається та місце, де відбуватиметься зберігання майна до його повернення (п.2.2 договору). Місцем зберігання майна є: вугільний склад Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго», розташований за адресою: 08720, м. Українка Обухівського району Київської області (п.2.4 договору).

Ціна зберігання майна за цим договором становить 0,01 грн. з ПДВ за 1 тону вугілля за добу. Оплата відбувається протягом 30 днів з дати отримання поклажодавцем рахунків зберігача, виставлених на підставі підписаних сторонами актів приймання наданих послуг. Вартість послуг, пов'язаних з розвантаженням вугілля, проведенням його приймання за кількістю та/або якістю, а також вартість інших послуг, пов'язаних з прийманням вугілля на зберігання та/або поверненням його зі зберігання, входить до ціни зберігання майна (п.6.1 договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (п.7.1 договору). При порушенні термінів оплати вартості послуг із зберігання вугілля, обговорених у п.6.1 цього договору, поклажодавець сплачує зберігачу пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати, виходячи з розміру несплачених сум (п.7.6 договору).

Цей договір набирає чинності з дати його підписання та закінчується 31.12.2017 (п.9.2 договору).

Договір № 19/6 від 30.12.2016 підписаний обома сторонами без зауважень.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання (ч.3 ст.937 ЦК України). Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч.1 ст.946 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання вугільну продукцію за актами приймання-передачі на відповідальне зберігання вугільної продукції № 1 від 05.01.2007, № 2 від 06.01.2017, № 3 від 07.01.2017, від 08.01.2017, № 5 від 09.01.2017, № 6 від 10.01.2017, № 7 від 11.01.2017, № 8 від 12.01.2017, № 9 від 14.01.2017, № 10 від 15.01.2017, № 11 від 16.01.2017, № 12 від 17.01.2017, № 13 від 18.01.2017, № 14 від 19.01.2017, № 15 від 20.01.2017, № 16 від 21.01.2017, № 17 від 22.01.2017, № 18 від 23.01.2017, № 19 від 24.01.2017, № 20 від 25.01.2017, № 21 від 26.01.2017, № 22 від 27.01.2017, № 23 від 28.01.2017, № 24 від 29.01.2017, № 25 від 30.01.2017, № 26 від 31.01.2017, № 27ш/уД від 01.02.2017, № 28-у/уД від 03.02.2017, № 29-ш/уД від 05.02.2017 загальною вагою 69 379,350 тон.

Згідно акту про надання послуг зі зберігання вугілля від 31.01.2017, поклажодавець - ТОВ «Шахтоуправління Донбас» прийняв послуги зі зберігання вугілля, що були надані в січні 2017 року (з 05.01.2017 по 31.01.2017 включно) згідно з договором зберігання № 19/6 від 30.12.2016 на суму 10 309,94 грн. з ПДВ.

Цей акт має відмітку про те, що послуги, надані зберігачем задовольняють вимоги поклажодавця, останній зауважень не має, даний акт є підставою для розрахунку.

Акт про надання послуг зі зберігання вугілля від 31.01.2017 підписаний представниками обох сторін.

Згідно акту про надання послуг зі зберігання вугілля від 09.02.2017, поклажодавець - ТОВ «Шахтоуправління Донбас» прийняв послуги зі зберігання вугілля, що були надані в лютому 2017 року (з 01.02.2017 по 09.02.2017 включно) згідно з договором зберігання № 19/6 від 30.12.2016 на суму 6 237,19 грн. з ПДВ.

Цей акт також має відмітку про те, що послуги, надані зберігачем задовольняють вимоги поклажодавця, останній зауважень не має, даний акт є підставою для розрахунку.

Акт про надання послуг зі зберігання вугілля від 09.02.2017 також підписаний представниками обох сторін без заперечень.

09.02.2017 позивач повернув відповідачу зі зберігання вугільну продукцію загальною вагою 69 379,350 тон., про що сторонами складено відповідний акт №1-ш/уД приймання-передачі з відповідального зберігання вугільної продукції.

Матеріали справи містять рахунки-фактури № 143/3 від 31.01.2017 на суму 10 309,94 грн. та № 43/3 від 09.02.2017 на суму 6 237,19 грн.

За поясненнями позивача, Акти про надання послуг зі зберігання та рахунки-фактури одночасно отримувались уповноваженим представником відповідача ОСОБА_1 на підставі довіреності.

Позивач зазначає, що прямих доказів отримання цією особою рахунків-фактур у нього відсутні, але на підтвердження вручення представнику відповідача ОСОБА_1 таких рахунків-фактур і актів відповідач надав суду заяву свідка в порядку ст.88 ГПК України, заявки до бюро перепусток підприємства, довіреність ТОВ «Шахтоуправління Донбас» № 40 від 30.12.2016 на ім'я ОСОБА_1.

Суд не приймає до уваги вище перелічені документи (заявки до бюро перепусток підприємства, довіреність ТОВ «Шахтоуправління Донбас» № 40 від 30.12.2016 на ім'я ОСОБА_1), оскільки з них не можна достеменно встановити чи дійсно ОСОБА_1 отримувала рахунки-фактури № 143/3 від 31.01.2017 на суму 10 309,94 грн. та № 43/3 від 09.02.2017 на суму 6 237,19 грн. саме у дату складання таких документів, тому такі докази не є належними.

Відповідно до норм частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд враховує, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (ч.1 ст.545 ЦК України). Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).

Як встановлено судом, сторони підписали без заперечень акти про надання послуг зі зберігання вугілля від 31.01.2017 та від 09.02.2017. Втім, умови укладеного договору порядок розрахунків ставлять у залежність від отримання поклажодавцем рахунків, складених на підставі підписаних сторонами актів приймання наданих послуг.

Отже, прийнявши послуги зі зберігання майна та підписавши вищевказані акти, відповідач мав здійснити розрахунки за договором протягом 30 днів з дня отримання рахунку-фактури позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 20.03.2017 направив відповідачу претензію від 16.03.2017 № 10-1028 на суму 16 547,13 грн. Разом з цією претензією позивач направив відповідачу серед іншого й рахунки-фактури № 143/3 від 31.01.2017 та № 43/3 від 09.02.2017, про що свідчить наявний у справі опис вкладення у цінний лист.

Згідно з нормами ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Матеріали справи свідчать, що відповідач направив позивачу заяву № 53-юр від 03.04.2017 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 11 966,40 грн.

Зі змісту цієї заяви вбачається, що ТОВ «Шахтоуправління Донбас» і ПАТ «Центренерго» мають зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, а саме: ТОВ «Шахтоуправління Донбас» є боржником, а ПАТ «Центренерго» кредитором по виконанню грошового зобов'язання у розмірі 16 547,13 грн. за договором зберігання № 19/6 від 30.12.2016, а ПАТ «Центренерго» є боржником перед ТОВ «Шахтоуправління Донбас» по виконанню грошового зобов'язання у розмірі 11 966,40 грн. за договором поставки вугілля № 111/11 від 15.01.2016.

За підсумками проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та на підставі ч.3 ст.203 Господарського кодексу України заборгованість ТОВ «Шахтоуправління Донбас» перед ПАТ «Центренерго» у розмірі 16 547,13 грн. за договором зберігання № 19/6 від 30.12.2016 частково припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 11 966,40 грн. та складатиме 4 580,73 грн., а заборгованість ПАТ «Центренерго» перед ТОВ «Шахтоуправління Донбас» у розмірі 11 966,40 грн. за договором поставки вугілля № 111/11 від 15.01.2016 припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог в повному обсязі.

Про направлення заяви № 53-юр від 03.04.2017 позивачу свідчать наявні у справі опис вкладення до цінного листа з відміткою ПАТ «УКРПОШТА» та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказана заява отримана позивачем 13.04.2017.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформлюється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

З аналізу норм ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). При цьому однорідність цих вимог випливає з їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 914/2492/14).

Крім того, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого (меншого) зобов'язання.

Тобто, припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог (враховуючи, зокрема, і положення п. 1 ч. 1 ст. 211 ЦК України), у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов'язанні).

Зі змісту наявного у справі договору поставки вугілля № 111/1 від 15.01.2016, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (позивачем) як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління Донбас» (відповідачем) як постачальником, вбачається, що відповідач зобов'язався поставити у власність позивачу вугільну продукцію у обсязі та з якісними характеристиками, встановленими цим договором. Цей договір є відплатним. Строк дії договору - 29.02.2016.

Доказів розірвання чи визнання недійсним в судовому порядку такого договору матеріали справи не містять. Доказів наявності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо матеріали справи також не містять. Позивачем не надано документального підтвердження відсутності заборгованості перед відповідачем за договором поставки вугілля № 111/1 від 15.01.2016 станом на дату складання Товариством з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління Донбас» заяви № 53-юр від 03.04.2017 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 11 966,40 грн.

Суд відхиляє доводи про відсутність укладеного між Трипільською ТЕС та відповідачем договору поставки вугілля № 111/1 від 15.01.2016, оскільки: по-перше, такі твердження спростовуються наявними матеріалами справи; по-друге, згідно Положення про Трипільську теплову електричну станцію ПАТ «Центренего», теплова електростанція не має статусу юридичної особи і у своїй господарській діяльності виступає виключно від імені та в інтересах ПАТ «Центренерго» на підставі довіреності, тому для проведення зарахування між господарюючими суб'єктами наявність договору саме між Трипільською ТЕС та відповідачем є необов'язковою.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що вирішення питання про зарахування зустрічних однорідних вимог віднесено до виключної компетенції Наглядової ради ПАТ «Центренерго» і оскільки відповідне рішення Наглядової ради щодо проведення заліку за заявою № 53-юр від 03.04.2017 ТОВ «Шахтоуправління Донбас» не приймалось, тому, як наслідок, у позивача відсутні підстави для зменшення заборгованості відповідача. Суд вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою особою, тому доводи позивача щодо ненадання юридичною особою - ПАТ «Центренерго» дозволу на проведення заліку, не відповідають вимогам діючого законодавства.

Таким чином, грошові зобов'язання відповідача перед позивачем за договором зберігання № 19/6 від 30.12.2016 частково припинились зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 11 966,40 грн. з моменту отримання позивачем відповідної заяви № 53-юр від 03.04.2017., тобто 13.04.2017, неоплаченою залишилась заборгованість в сумі 4 580,73 грн.

З наявного у справі листа відповідача № 211-юр від 09.11.2017, отриманого позивачем 21.11.2017, ТОВ «Шахтоуправління Донбас» підтвердило наявність боргу перед Трипільською ТЕС за договором зберігання № 19/6 від 30.12.2016 в сумі 4 580,73 грн.

На момент прийняття рішення у цій справі сторонами не надано доказів оплати ТОВ «Шахтоуправління Донбас» цього боргу, тому вимоги позивача про стягнення основного боргу за договором є обґрунтованими лише в сумі 4 580,73 грн.

Статтями 610, 611, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач розрахував та пред'явив до стягнення з відповідача 1690,56 грн. - інфляційного збільшення суми боргу, 395,13 грн. - 3% річних від простроченої суми, 2147,21 грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, виходячи з 16547,13 грн. основного боргу за січень та лютий 2017 року.

З огляду на встановлені обставини суд вважає такий розрахунок необґрунтованим.

Як вже було зазначено судом, відповідач мав здійснити розрахунки за договором протягом 30 днів з дня отримання рахунку-фактури позивача. Позивач 20.03.2017 направив відповідачу разом з претензією й рахунки-фактури № 143/3 від 31.01.2017 та № 43/3 від 09.02.2017, про що свідчить наявний у справі опис вкладення у цінний лист.

Враховуючи Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28 січня 2014 року за № 173/24950, направлені рахунки-фактури № 143/3 від 31.01.2017 та № 43/3 від 09.02.2017 мали бути отримані відповідачем протягом семи днів з дня подання поштового відправлення до пересилання - 27.03.2017.

Таким чином, розрахуватись за договором відповідач мав 27.04.2017.

Грошові зобов'язання відповідача перед позивачем за договором зберігання № 19/6 від 30.12.2016 частково припинились зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 11 966,40 грн. з моменту отримання позивачем відповідної заяви № 53-юр від 03.04.2017., тобто 13.04.2017, неоплаченою залишилась заборгованість в сумі 4 580,73 грн.

Отже, позивач здобув право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних лише з боргу в сумі 4 580,73 грн. за період з 28.04.2017.

За підрахунком суду (з урахуванням визначеної позивачем в уточненому розрахунку кінцевої дати розрахунку та умов п.7.6 договору, в якому сторонами обумовлено розрахунок пені з однієї облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати), розмір пені за період з 28.04.2017 по 12.09.2017 склав 229,22 грн.

Розрахунок пені здійснено за формулою: Пеня = Сума боргу Ч Ставка пені (%) / 100% / 365 днів Ч Кількість днів, де Ставка пені (%) - облікова ставка Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. При цьому, за відомостями Національного банку України, облікова ставка з 14.04.17 складала 13 %, з 26.05.2017 облікова ставка складала 12,5 %.

За підрахунком суду (з урахуванням визначеної позивачем в уточненому розрахунку кінцевої дати розрахунку), 3 % річних склали 96,76 грн. з наступного розрахунку: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів просрочки.

За підрахунком суду (з урахуванням визначеної позивачем в уточненому розрахунку кінцевої дати розрахунку), обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 383,64 грн.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах рівності сторін та їх змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Протилежного сторонами не доведено.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 73, 74, 80, 86, 129, 233, 236, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління Донбасс" 16547,13 грн. основного боргу, 1690,56 грн. - інфляційного збільшення суми боргу, 395,13 грн. - 3% річних від простроченої суми, 2147,21 грн. - пеня виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, а всього 20780,03 грн. за невиконання умов договору № 19/6 від 30.12.2016, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління Донбас» (ідентифікаційний код 36982901, адреса: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Щорса, буд. 10, кв. 67) на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (ідентифікаційний код 22927045, адреса: 03022, м. Київ, вул. Козацька, 120/4 літера Є) в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (ідентифікаційний код 00131334, адреса: 08720, Київська область, м. Українка, вул. Промислова, буд. 1) основний борг в розмірі 4580,73 грн., пеню в розмірі 229,22 грн., 3% річних в розмірі 96,76 грн., інфляційні - 383,64 грн. та судовий збір в розмірі 407,34 грн.

В іншій частині відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили через двадцять днів з дня його підписання та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 02.02.2018

Суддя Н.В. Величко