Рішення № 71951031, 23.01.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/19447/17

н/п 2-а/640/119/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді Зуб Г.А.

при секретарі Шаповал Є.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати дії УПФУ в Київському районі м. Харкова щодо припинення пенсійних виплат позивачу неправомірними; зобов’язати УПФУ в Київському районі м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком позивачу, та сплатити заборгованість за період, починаючи з моменту припинення пенсійних виплат на рахунок позивача відкритий в уповноваженому банку – ПАТ «Державний ощадний банк України»; та допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати позивачу у межах суми стягнення за один місяць. В обгрунтування зазначених вимог посилається на те, що позивач є тимчасово переміщеною особою, та знаходиться на обліку відповідача як пенсіонер за віком, але відповідач безпідставно припинив виплату позивачу пенсії. Вказані дії позивач вважає дискримінаційними та такими, що порушують її конституційні права, а тому змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Від Київського об’єднаного УПФ м. Харкова надійшов до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначається, що УПФУ в Київському районі м. Харкова було реорганізовано шляхом злиття в Київське об’єднане УПФ м. Харкова, яке позовні вимоги позивача не визнає в повному обсязі, та просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що виплату пенсію позивачу було призупинено з квітня 2017 року у зв’язку з тим, що позивач за адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи не проживає.

Суд, з урахуванням положень ст. 52 КАС України, вважає за можливе здійснити процесуальне правонаступництво, замінивши Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова на Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова.

Вказаний відзив надійшов до суду 22.01.2018 року, а копія ухвали про відкриття провадження разом з доданими до неї документами до відповідача надійшли 20.12.2017 року, тобто даний відзив надійшов до суду з порушенням п’ятнадцяти денного терміну з дня вручення ухвали про відкриття провадження, та копія даного відзиву позивачеві спрямована не була, поважність причин не надання відзиву у встановлений законом строк відповідач не зазначає, а тому в силу ч.6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами у справі.

Позивач в судове засідання не з’явилась, в своєму позові просить розглядати справу за своєї відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином та своєчасно.

Оцінивши обставини, повідомлені позивачем, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що позивач набула право на отримання пенсії за віком з 04.09.2008 року, що підтверджується пенсійним посвідченням позивача.

Згідно довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО від 19.07.2016 року №6327015042, позивач є внутрішньо переміщеною особою, та перемістилась з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1.

Позивач була поставлена на облік в УПФУ в Київському районі м. Харків, як отримувач пенсії за віком. Однак, виплату пенсії її було призупинено у зв’язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,

в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

За правилами ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Також відповідачем не вказано й будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як на підтвердження фактичного місця проживання.

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - Порядок № 509).

За приписами п. 1 вказаного Порядку № 509 (в редакції станом на 01.03.2016 року) довідка є документом, який видається внутрішньо переміщеній особі.

Відповідно до абз. 3 п. 6 Порядку № 509 (в редакції станом на 01.03.2016 року) строк дії такої довідки становить шість місяців з дати її видачі.

Пункт 6 Порядку № 509 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 р. № 636, яка набрала чинності з 09.09.2015 року.

Отже, з 09.09.2015 року законодавець передбачив строк дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. До цього часу строку дії довідки встановлено не було.

Враховуючи, що довідка УПСЗН про взяття позивача на облік, як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО №6327015042, видана 19.07.2016 року, тобто після 09.09.2015 року, то така довідка має строк шість місяців, яка в подальшому була скасована УПСЗН Адміністрації Київського району ХМР.

Приписами Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»

(в редакції станом на 01.03.2016 року) передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.

Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 9 вересня 2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача взято на облік Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова, як особу, переміщену з тимчасово непідконтрольної Уряду України території, відповідно до довідки УПСЗН від 19.07.2016 року №6327015042, тобто вказана довідка видана після 09.09.2015 р., а тому посилання на застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є обґрунтованим.

У відповідності до ч.3 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно із абз.8 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини - у разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року затверджений Порядок здійснення контролю за призначенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Вказаний Порядок визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від реєстрації, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій за рахунок державного бюджету. Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення шляхом відвідування не рідше одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування, про що складається акт.

Відповідно до пп.4 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Як свідчать встановлені обставини справи, рішенням Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району ХМР скасовано дію довідки, яку видано позивачу як внутрішньо переміщеній особі. А тому позивачу було призупинено виплату пенсії.

Але, суд зазначає, що припинення виплати пенсії позивачу як особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення з підстав не підтвердження фактичного місця проживання суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним

обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя № 9 від 01.11.1996р., виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції в Україні принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Цією Постановою встановлено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і Закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить Законові, суд зобов'язаний застосувати Закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах військового або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24-25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про незалежність судової влади № 8 від 13.06.2007 р. передбачено, що відповідно до ст.ст. 8, 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Також суд зазначає, що в п. 51 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, вказано, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. При цьому за п. 54 такого рішення зазначено, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

З огляду на зазначене, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, суд дійшов до висновку про те, що припинення відповідачем виплати позивачу

раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому необхідно визнати неправомірними такі дії відповідача та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу, оскільки системний аналіз норм Закону №1058 дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону №1058.

Таким чином, припинення виплати позивачу пенсії не з підстав, передбачених Законом №1058, свідчить про неправомірність таких дій органу Пенсійного Фонду України, а врегульований Кабінетом Міністрів України порядок здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (постанова Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року), суд до уваги не приймає, оскільки підстави припинення соціальних виплат, визначений вказаним Порядком, не узгоджуються з підставами припинення виплат пенсії, які визначені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з п.п.1 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.19,22,46,64, 92 Конституції України ст.ст. 122,139,245 КАС України,Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд -

УХВАЛИВ :

Здійснити процесуальне правонаступництво, замінивши Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова на Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова.

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати дії Київського об’єднаного Управління пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати пенсії за віком на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 – неправомірними.

Зобов'язати Київське об’єднане Управління пенсійного фонду України м. Харкова, код ЄДРПОУ 41247819, поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, починаючи з дня припинення пенсійних виплат на рахунок ОСОБА_1 відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Звернути рішення до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 23 січня 2018 року.

Суддя: Г.А. ЗУБ