Постанова № 71950978, 30.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/134/18 Головуючий 1-ї інстанції – Шабас О.С.

Справа № 622/517/16 Доповідач – Сащенко І.С.

Категорія: договірні

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року апеляційний суд Харківської області в складі судової колегії судової палати з цивільних справ:

Головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Коваленко І.С., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря – Бойко А. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 компанія «Харківобленерго»,

відповідач ОСОБА_2,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Золочівського районного суду Харківської області від 31 січня 2017 року (суддя Шабас О.С.) по справі за позовом ОСОБА_1 компанії «Харківобленерго» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року АК «Харківобленерго» звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути з відповідача заборгованість за спожиту електроенергію в сумі 20053 грн.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 20.11.2015 року АК «Харківобленерго» звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу з вимогою стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за спожиту електроенергію по домоволодінню, яке розташоване за адресою: Харківська обл., Золочівський р-н., с. Миронівка, вул. Гора, 13. Ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 24.03.2016 року скасовано судовий наказ. З 2012 року абонент відключений від ліній електромереж. Проте 22.03.2016 року рейдовою бригадою було виявлено, що домоволодіння ОСОБА_2 є підключеним до ЛЕМ та електроенергія споживається поза приладом обліку.

Сторони в судове засідання не з’явилися.

Заочним рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 31.01.17 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АК «Харківобленерго» заборгованість за спожиту електроенергію в сумі 20053 грн., вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 18.04.2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що стягнута судом сума боргу не підтверджена жодним доказом. Він не в змозі сплатити вказану суму та додатково виплатити виконавчий збір.

В судове засідання сторони не з'явилися.

Позивач АК «Харківобленерго» належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення судової повістки.

Відповідачу ОСОБА_2 направлялись судові повістки-повідомлення на адресу, зазначену в апеляційній скарзі та у заяві про усунення недоліків, зокрема: Харківська обл., Золочівський р-н., с. Миронівка, вул. Гора, 19.

Проте, судові повістки-повідомлення повернулись із відміткою «повернуто за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 131, 144, 153). Також вказаний в апеляційній скарзі телефон не відповідає та є відключеним.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа «Скопелліті проти Італії» від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25 березня 1999 року).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселігіс Проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 оскаржує заочне рішення суду, не отримуючи жодних процесуальних документів, обізнаний про рух справи, а саме, постановлення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, на виконання якої сплачено судовий збір, проте, поведінка його свідчить про зловживання процесуальними правами, що є неприпустимим відповідно до ст. 44 ЦПК України та суперечить основним засадам цивільного судочинства та практиці Європейського суду з прав людини, в тому числі щодо розгляду справи у розумні строки, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність відповідача.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є абонентом АК «Харківобленерго», має заборгованість за спожиту електроенергію у визначеній сумі, яку повинен відшкодувати.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Встановлено, що 16.07.2007 року між ОСОБА_2 та АК «Харківобленерго» було укладено договір про користування електричною енергією №351309 за адресою: вул. Садова (Гора), 13, с. Миронівка, Золочівський район Харківська область. Відповідно до умов Договору Енергопостачальник - АК «Харківобленерго» взяла на себе зобов'язання постачати Споживачеві – ОСОБА_2 електричну енергію у необхідних йому обсягах, останній в свою чергу зобов'язався оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами. Облік електроенергії здійснюється за допомогою трифазного приладу «Меркурій-231» АТ-01 №00797081 (а.с.6-9).

Для розрахунків за використану електричну енергію відкрито абонентський особовий рахунок № 351309.

З довідки АК "Харківобленерго" від 24.03.2016 року №46е/27-424 вбачається, що абонент з 2012 року відключений від ЛЕМ за заборгованість за спожиту електроенергію. Не оплативши заборгованість та вартість повторного підключення, самовільно під'єднався до ліній АК "Харківобленерго". 17.12.2014 року при контрольному зйомі показники приладу становили 73525 кВт на суму 20053 грн. (а.с.4).

Станом на 19.04.2016 року заборгованість за користування електроенергією на особовому рахунку відповідача складає 20053 грн., яка ним не сплачена.

Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 ЦК України, ст. ст. 24-27 Закону України "Про електроенергетику", Правилами користування електроенергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999 року (далі - Правила), Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 року за № 562.

Відповідно до пункту 42 Правил користування електричною енергією для населення, споживачі електричної енергії зобов'язані: дотримуватися вимог нормативно-технічних документів та договору, забезпечувати технічний стан та безпечну експлуатацію своїх електроустановок та побутових електроприладів, забезпечувати збереження приладів обліку і пломб на них уразі розміщення приладу обліку в квартирі або на іншому об'єкті споживача, оплачувати спожиту електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та ПКЕЕН, надавати розрахункові документи на вимогу представників енергопостачальника для перевірки правильності оплати та відповідності записів у них показанням приладу обліку та інше. Пунктом 19 Правил передбачено, що розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі фактичних показань приладів обліку.

Постачання фізичним особам електроенергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією.

Підключення електроенергії за заявою наймача (власника квартири) і відкриття особового рахунку слід вважати фактичним укладенням договору на умовах, передбачених Законом України "Про електроенергетику" та Правилами.

Виходячи з положень статей 6, 526, 626-631 ЦК України укладений договір є обов'язковим для належного виконання сторонами відповідно до його умов, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині четвертій статті 26 Закону України "Про електроенергетику" передбачається, що споживач електроенергії несе відповідальність згідно із законодавством за порушення умов договору та Правил користування електроенергією, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність заборгованості ОСОБА_2 по сплаті за спожиту електроенергію у сумі 20053 грн., яка підлягає стягненню на користь АК у судовому порядку.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383,384 ЦПК України, колегія суддів -,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Золочівського районного суду Харківської області від 31 січня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Сащенко І.С.

ОСОБА_4

Судді Овсяннікова А.І.