Постанова № 71947718, 30.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/686/18 Справа № 201/9101/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати за час затримки повного розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и л а:

У грудні ОСОБА_2 звернувся до суду із уточненим позовом до комунального підприємства “Житлово-експлуатаційне підприємство №37” Дніпровської міської ради (далі — КП “ЖЕП №37” ДМР) про стягнення заробітної плати за час затримки повного розрахунку при звільненні, мотивуючи тим, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах, працюючи на посаді бухгалтера та був звільнений за прогули.

Зазначав, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2013 року його було поновлено на роботі на посаді бухгалтера та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Вказував, що через місяць після поновлення його знову було звільнено з роботи за прогули без проведення з ним повного розрахунку.

Посилаючись на те, що він звертався з відповідною заявою до відповідача з проханням провести йому законодавчо передбачені виплати, втім його заява залишена без задоволення, а тому просив суд стягнути середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні 19 вересня 2013 року у розмірі 66.985 грн. 38 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

В апеляційній скарзі відповідач КП “ЖЕП №37” ДМР, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 березня 2015 року та в задоволені позову ОСОБА_2 відмовити

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2015 року рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 березня 2015 року скасоване. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з КП “ЖЕП №37” ДМР 1.250 грн.64 коп. в рахунок невикористаної відпустки та 500 грн. в рахунок затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2015 року скасоване, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду викладенню в іншій редакції з наступних підстав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 19 грудня 2012 року перебував з КП “ЖЕП №37” ДМР у трудових відносинах, працюючи на посаді бухгалтера та наказом від 30 квітня 2013 року був звільнений за прогули з 22 квітня 2013 року.

17 вересня 2013 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області позивача було поновлено на роботі з виплатою всіх передбачених законом сум за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, рішення набрало законної сили.

Наказом відповідача №74 від 18 вересня 2013 року ОСОБА_2 був поновлений на роботі та допущений до виконання службових обов’язків з 19 вересня 2013 року.

На підставі цього рішення суду відповідач поновив позивача на роботі, виплатив належні йому за рішенням суду суми.

18 жовтня 2013 року наказом №112-к позивача повторно було звільнено за прогул у зв’язку з відсутністю на роботі 18 вересня 2013 року та 20 вересня 2013 року.

При звільненні позивачу не було своєчасно компенсовано невикористану відпустку за період з 22 квітня 2013 року (дати першого звільнення) по 11 вересня 2013 року (до дати працевлаштування позивача на підприємстві ТОВ «Альянс Плюс»).

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що суми, належні позивачу при звільненні, у повному обсязі відповідачем сплачені не були та прийшов до висновку про стягнення заробітної плати за час затримки повного розрахунку при звільненні (грошової компенсації за невикористану відпустку) в сумі 66.985 грн. 38 коп.

Проте повністю з таким висновком суду першої інстанції саме в частині зазначення стягнутої суми як грошової компенсації за невикористану відпустку колегія суддів погодитись не може.

Згідно зі ст.ст.47,116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З роз’яснень, викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 вбачається, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв’язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Проте лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, які він ставив у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто саме на роботодавця покладається обов’язок провести в день звільнення з працівником повний розрахунок.

Таким чином, закон прямо покладає саме на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Правилами п.8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, встановлено наступний порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В розділі ІІІ цієї постанови зазначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідачем не надано доказів на спростування розрахунку виплат за час затримки заробітної плати.

Доводами приведеними в апеляційній скарзі не спростовано факт того, що позивачу ОСОБА_2 при звільненні були виплачені усі належні до виплати суми, а саме компенсація за невикористану ним відпустку.

Позивач ОСОБА_2 у своєму позові та уточненні до нього ставив питання саме про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні 19 вересня 2013 року.

Доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності та безпідставне незастосування пропущеного строку позовної давності до його позовних вимог та як наслідок відмова у задоволенні позову є хибними ураховуючи предмет позову, а згідно з положеннями частини другої статті 233 КЗпП України в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1395цс16.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про викладення другого абзацу резолютивної частини оскарженого рішення в іншій редакції.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Викласти другий абзац резолютивної частини рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 березня 2015 року в наступній редакції:

«Стягнути з комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні 19 вересня 2013 року в розмірі 66.985 грн. 38 коп.»

В решті рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 березня 2015 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_3