Постанова № 71945518, 30.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2018 р. Справа №922/3563/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача – не з’явився;

відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм», м.Мерефа, Харківська область, (вх.№17Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року у справі №922/3563/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія здоров’я плюс», м.Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм», м.Мерефа, Харківська область,

про стягнення 30094,45 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія здоров'я плюс» (позивач у справі) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» (відповідач у справі) про стягнення основного боргу у розмірі 16742,15 грн., 3% річних у розмірі 1384,59 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11967,71 грн. Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем договору поставки №01/09/13-я-49 від 01.09.2013 року в частині оплати товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року у справі №922/3563/17 (повне рішення складено 11.12.2017 року, суддя Рильова В.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія здоров`я плюс» основний борг у розмірі 16742,15 грн., 3% річних у розмірі 1384,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 11967,71 грн. та судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що обов’язок оплати товару за спірним договором наступає тільки після реалізації товару в роздріб, однак позивачем не доведено реалізацію товару, зокрема відсутні відповідні звіти. Також не надано оцінку запереченням відповідача щодо часткової реалізації товару за спірними накладними та його оплата. Крім того скаржник вказує, що має місце невиконання самим позивачем вимог п.6.2 та 6.3 договору щодо вивезення постачальником нереалізованого товару. Апелянт звертає увагу на ту обставину, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не застосував позовну давність.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.01.2018 року за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» відкрито провадження та призначено її до розгляду. Вказана ухвала була направлена сторонам рекомендованим листом 09.01.2018 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними.

16.01.2018 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№487), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права. Вказує на те, що повернення позивачу товару за заявленими видатковими накладними не було, листів-повідомлень, та інших документів щодо не реалізації товару на адресу позивача також не надходило. Наведене вказує на повну реалізацію поставленого товару відповідачем та про настання 30-денного строку на його оплату. Наявність або відсутність додаткового сповіщення відповідача щодо настання граничного терміну реалізації товару ніяким чином не впливає на настання строку на оплату отриманого товару, оскільки договором поставки вже встановлений граничний термін, який надається відповідачу на його реалізацію, а саме - 90 діб після кожної поставки, та 30 днів на оплату після такої реалізації. З цих підстав позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Крім того, наголошує, що будь-якої заяви ТОВ «Реній Фарм» про застосування строків позовної давності в матеріалах справи немає.

30.01.2018 року відповідач подав через канцелярію суду клопотання про перенесення судового засідання (вх.№1015), у зв’язку неможливістю його представника прийняти участь у судовому засіданні.

30.01.2018 року позивач також надіслав електронною поштою заяву про відкладення розгляду справи (вх.№157) у зв’язку з неможливістю прибуття у судове засідання його представника.

Розглянувши клопотання сторін, колегія суддів відмовляє у їх задоволенні з таких підстав.

Відповідно до приписів ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Приймаючи до уваги, що вказана справа є малозначною, в матеріалах справи наявні всі необхідні документи для розгляду справи у призначеному судовому засіданні, позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, а неявка у судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.09.2013 року між ТОВ «Компанія здоров’я плюс» (постачальник, позивач у справі) та ТОВ «Реній Фарм» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №01/09/13-я-49.

Відповідно до п.1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно з до п. 2.2 договору сторони погоджують асортимент та кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість партії товару, що поставляється сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

У п. 10.1, 10.2 договору сторони узгодили, що цей договір є дійсним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, і діє протягом одного року. Договір автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його.

Згідно з п. 5.1 договору оплата за поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації поставленого товару кожні 30 календарних днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

Оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору та накладної, за якою передавався товар, або на підставі рахунку (п. 5.3 договору).

Згідно з п. 5.4 договору покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів, після чого він направляється постачальнику.

Відповідно до п. 6.1 договору граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого п.6.1 договору, позивач зобов'язаний вивести нереалізований товар у 5 денний строк. Відповідач додатково сповіщає позивача про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що позивач виконав свої договірні зобов'язання належним чином, а саме на виконання договору поставив відповідачу товар на загальну суму 16742,15 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними:

- №ЗП-00719 від 14.05.2014р. на суму 897,84 грн.;

- №ЗП-00947 від 20.06.2014р. на суму 1372,92 грн.;

- №ЗП-00948 від 20.06.2014р. на суму 584,28 грн.;

- №ЗП-00949 від 20.06.2014р. на суму 518,64 грн.;

- №ЗП-01104 від 18.07.2014р. на суму 2276,08 грн.;

- №ЗП-01522 від 08.10.2014р. на суму 5147,83 грн.;

- №ЗП-01539 від 13.10.2014р. на суму 797,76 грн.;

- №ЗП-01633 від 23.10.2014р. на суму 1329,60 грн.;

- №ЗП-01634 від 23.10.2014р. на суму 1261,44 грн.;

- №ЗП-01635 від 23.10.2014р. на суму 1371,36 грн.;

- №ЗП-01636 від 23.10.2014р. на суму 1184,40 грн.

Зі змісту видаткових накладних вбачається, що вони підписані з боку позивача та відповідача, а також містять печатки підприємств ТОВ «Компанія здоров`я плюс» та ТОВ «Реній Фарм».

На підтвердження факту поставки відповідачу товару позивачем до матеріалів справи також надано копії товарно-транспортні накладних, які досліджені у судовому засіданні.

Також матеріали справи свідчать про те, що 09.12.2014 року між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого у відповідача наявна заборгованість за спірними видатковими накладними у розмірі 16967,42 грн.

Стосовно заперечень відповідача, що акт взаємних розрахунків не містить зазначення ПІБ посадової особи, що підписала зазначений акт, слід зазначити наступне.

Акт звірки взаєморозрахунків від 09.12.2014 року складений сторонами та скріплений печатками підприємств. Відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції, у даному випадку - прийнятті товару від позивача. В матеріалах справи відсутні докази втрати, викрадення чи використання печатки ТОВ «Реній Фарм» третіми особами.

У зв'язку з цим, акт звірки взаєморозрахунків від 09.12.2014 року є належним та допустимим доказом, в якому зазначені господарські операції за видатковими накладними, на які посилається позивач у своєму позові, а також свідчить про визнання відповідачем наявності перед позивачем заборгованості.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст.ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог докази, а саме: договір поставки №01/09/13-я-49 від 01.09.2013 року, видаткові накладні на поставку товару з підписами уповноважених посадових осіб, які засвідчені печаткою підприємства, акт звірки взаєморозрахунків та враховуючи проведення відповідачем оплати за раніше отриманий товар, свідчать про факт здійснення позивачем поставки за спірним договором та наявність у відповідача господарського зобов'язання на оплату отриманого товару у розмірі 16967,42 грн.

Посилання відповідача на те, що строк обов'язку оплати за товар за договором поставки №01/09/13-я-49 від 01.09.2013 року не настав – є таким, що не відповідають дійсним обставинам справи у зв'язку з наступним.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 5.1 договору оплата за поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації поставленого товару кожні 30 календарних днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам. При цьому, у п. 6.1 договору передбачено, що граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.

Таким чином, відповідно до умов договору, після поставки відповідної партії товару, відповідачу надається 90 діб на його реалізацію. Після реалізації товару, у відповідача виникає обов'язок провести оплату за такий товар протягом 30 днів. Якщо по закінченню 90 діб у відповідача залишився не реалізований товар, ТОВ «Компанія здоров'я плюс» має вивезти такий товар у 5-денний строк.

Отже, в договорі поставки №01/09/13-я-49 від 01.09.2013 року сторони передбачили граничний термін проведення розрахунків за кожну партію товару, а саме - не пізніше ніж 120 днів з моменту поставки товару (день поставки + 90 діб граничний термін реалізації товару + 30 днів на оплату після реалізації товару).

Аналіз наведених умов спірного договору у сукупності з нормами матеріального права дає підстави для висновку, що не реалізація товару протягом 90 днів з моменту поставки та не вчинення покупцем (відповідачем) зі спливом вказаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові (позивачеві), тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 15.03.2017 року у справі №911/4620/15, від 09.08.2017 року у справі №910/17610/15.

Окрім того слід зазначити, що п. 6.2 договору сторони передбачили, що з настанням строку, визначеного п. 6.1 договору, позивач зобов`язується вивести нереалізований товар у 5-ти денний строк та відповідач додатково сповіщає про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Враховуючи те, що сторонами у договорі був передбачений граничний термін оплати поставленого товару (90 діб) і те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем позивачеві письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом про настання граничного терміну реалізації товару, а також відсутні докази повернення відповідачем позивачеві нереалізованого товару, посилання відповідача на те, що строк реалізації товару не настав, суд вважає необґрунтованими.

Посилання відповідача на незастосування господарським судом строку позовної давності, колегія суддів вважає необґрунтованим з таких підстав.

Згідно зі ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2014 року між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого у відповідача наявна заборгованість за спірними видатковими накладними у розмірі 16967,42 грн.

Враховуючи підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, є дією, що свідчить про визнання боргу відповідачем та переривання перебігу строку позовної давності.

За таких обставин, клопотання відповідача про застосування строків позовної давності обґрунтовано відхилено господарським судом Харківської області.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строки, приймаючи до уваги доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 16742,15 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1384,59 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11967,71 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи ст. 549, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до листа Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1384,59 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11967,71 грн.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року у справі №922/3563/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реній Фарм» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року у справі №922/3563/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 01 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Ільїн О.В.