Постанова № 71945488, 30.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2018 р. Справа№ 910/13096/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Калатай Н.Ф.

Сітайло Л.Г.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача : Востров В.О. - директор;

від відповідача: Шапченко І.С. (дов.№ 3 від 04.01.18)

розглянувши апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Інтерсевен"

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 27.11.2017, повний текст якого складений 04.12.2017,

у справі № 910/13096/17 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Приватного малого підприємства "Інтерсевен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд"

про стягнення 308 153, 15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2017р. у справі №910/13096/17 в позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за виконані роботи, відповідачем не надано доказів оплати виконаних робіт у розмірі 113 313 грн. Однак, як зазначає суд, вимоги позивача про стягнення 113 313 грн. заборгованості за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання №18/08 від 02.09.2008 не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017р. у справі №910/13096/17 повністю та прийняти нове рішення, якими позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що позивач по узгодженню з директором по виробництву ТОВ «Житло-Буд» та генеральним директором на суму 113 500,00 грн. виписав та зареєстрував податкову накладну №14/16 від 06.02.2009р. по договору №18/08 від 02.09.2008р. Після списання коштів з рахунку ТОВ «Житло-Буд», згідно платіжного доручення №132 від 06.02.09р., питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «призначення платежу» вирішується сторонами переказу без участі банку. Тобто, як зазначає скаржник, після списання коштів з рахунку ТОВ «Житло-Буд», будь-які зміни в графі «призначення платежу» мають вирішуватись між сторонами без участі банку, що й було виконано на підставі листа №39/09 від 13.05.09р. Позивач по узгодженню з ТОВ «Житло-Буд» в особі генерального директора було змінено призначення платежу платіжного доручення №132 від 06.02.09р., зарахувавши вказані кошти в рахунок погашення заборгованості: за договором №18/08 від 02.08.08р. в сумі 113 313,00 грн., за договором №3/09 від 03.02.09р. в сумі 187,00 грн. Після підписання довідки форми КБ-3 та акту форми КБ-2 про вартість виконаних робіт за липень 2009р., директор по виробництву вказав, що станом на 23.07. «оплачено». Таким чином, як зазначає скаржник, вважалось, що ТОВ «Житло-Буд» повністю сплатив ПМП «Інтерсевен» по договору №18/08 за виконані роботи у сумі 533 313,00 грн., що підтверджено відповідачем в відзиві на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017р., в якому відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та зазначає про те, що ТОВ «Житло-Буд» не погоджується з твердженням позивача про те, що грошові кошти, сплачені за платіжним дорученням №132 від 06.02.2009р. у розмірі 113500,00 грн. повинні бути зараховані за договором №18/08, оскільки не має жодної обставини, яка б вказувала на те, що ці грошові кошти повинні були йти на закриття спірного договору, натомість це був саме аванс за договором №3/09 від 03.02.09р. Крім того, відповідач зазначає про те, що позивач пропустив встановлений законом строк для звернення до суду за захистом своїх прав.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила.

02.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд", як замовником, та Приватним малим підприємством "Інтерсевен", як підрядником, укладено договір на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 18/08, відповідно до умов якого замовник передає, а підрядник приймає на себе виконання робіт з монтажу, наладці пасажирських ліфтів в/п 450кГ, v=1,0 м/с на 8 зуп., в/п 450кГ, v=1,0 м/с на 9 зуп. - 2 од., в/п 450кГ, v=1,0 м/с на 7 зуп. - 1 од., в/п 450кГ, v=1,0 м/с на 6 зуп. 1 од. фірми "Ізамет" в житловому будинку за адресою: вул. Докучаєвська, 23, секції №№ 4, 6, 7, 10, 12, 14.

Відповідно до пункту 3.1 договору загальна вартість робіт по даному договору становить 533 313 грн. 00 коп. в тому числі ПДВ.

Згідно з пунктом 4.1 договору замовник перераховує на розрахунковий рахунок підрядника аванс в сумі 300 000грн.00коп. в тому числі ПДВ. Кінцевий розрахунок проводиться на підставі виконаних робіт по акту ф-2, ф-3.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що пред'явленні до оплати акти повинні оплачуватися замовником в 3-денний строк з моменту їх отримання.

Відповідно до норм статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

На виконання умов договору на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 18/08 від 02.09.2008 відповідачем сплачений аванс у розмірі 300 000грн.00коп. та 120000грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку за 09.10.2008р. та за 18.12.2008р. Також, на виконання умов договору позивачем виконано роботи, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом приймання виконаних робіт за липень 2009 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2009 року, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що ним оплачено виконані роби за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 18/08 від 02.09.2008 у повному обсязі, не приймаються до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати виконаних робіт за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 18/08 від 02.09.2008, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначає про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи у розмірі 113 313 грн. 00 коп.

Разом з тим, 25.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заява про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 2 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для початку перебігу позовної давності має значення не лише день, коли особа із впевненістю довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила, але й день, коли особа могла довідатися про відповідні обставини.

У відповідності до норм частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2. договору встановлено, що пред'явленні до оплати акти повинні оплачуватися замовником в 3-денний строк з моменту їх отримання.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про відновлення строку позовної давності, для звернення до суду з відповідним позовом.

В абзаці 3 пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Доводи позивача щодо того, що останній довідався про порушення свого права відповідачем лише 16.05.2017 в процесі судового засідання Київського апеляційного господарського суду по справі № 910/22190/16 за позовом Приватного малого підприємства "Інтерсевен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" про стягнення заборгованості за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 3/09 від 03.02.2009, оскільки позивач вважав, що сплата відповідачем 113500грн.00коп. платіжним дорученням № 132 від 06.02.2009 була направлена на розрахунок по договору №18/08 від 02.09.2008, обґрунтовано не прийнято до уваги місцевим господарським судом в якості поважних причин пропуску позовної давності, з огляду на наступне.

Як вбачається з наданої позивачем виписки по особовому рахунку № 2600497322 за 06.02.2009, 06.02.2009 відповідачем на рахунок позивача були перераховані кошти в розмірі 113 500грн.00 коп.з призначенням платежу: "аванс за монтаж ліфтів по договору № 3/09 від 03.02.09 р. по вул. Докучаївській 23 з ПДВ 20%".

Крім цього, як встановлено в постанові Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 по справі № 910/22190/16, по договору № 3/09 від 03.02.2009 вказана сплата грошей прийнята виконавцем без заперечень за виконання ним робіт по договору № 3/09 від 03.02.2009.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку від 21.01.2004 № 22, реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документ, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник визначає повноту інформації з урахуванням вимог законодавства України та відповідає за дані, зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідальність вимогам Інструкції лише за зовнішніми ознаками.

В той же час, відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 N 22, та пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

В листі Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 відповідно до пункту 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 зазначено, що платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Тобто, після списання коштів з рахунку платника, будь-які зміни у графі "призначення платежу" мають вирішуватись між сторонами переказу без участі банку.

Проте, всупереч наведеному, позивачем, без погодження з відповідачем, було змінено призначення платежу платіжного доручення № 132 від 06.02.2009 в односторонньому порядку зарахувавши вказані кошти в рахунок погашення заборгованості за договором №18/08 від 02.08.2008 про що свідчить надана позивачем податкова накладна № 14/09 від 06.02.2009. Зазначене також спростовує доводи апеляційної скарги про те, що позивачем по узгодженню з ТОВ «Житло-Буд» в особі генерального директора змінено призначення платежу платіжного доручення №132 від 06.02.09р., зарахувавши вказані кошти в рахунок погашення заборгованості: за договором №18/08 від 02.08.08р. в сумі 113 313,00 грн. і після підписання довідки форми КБ-3 та акту форми КБ-2 про вартість виконаних робіт за липень 2009р., директор по виробництву вказав, що станом на 23.07. «оплачено».

Отже, як обґрунтовано зазначає місцевий господарський суд, припущення позивача щодо виконання відповідачем обов'язку по сплаті робіт за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 18/08 від 02.09.2008, у зв'язку з порушенням позивачем встановленого законом порядку зарахування коштів, що направлені відповідачем в рахунок виконання його зобов'язань перед позивачем, не можуть бути прийняті в якості поважних причин пропуску позовної давності.

Як встановлено, правовідносини між сторонами щодо виконання та оплати робіт за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 18/08 від 02.09.2008 мали місце з липня 2009 року по серпень 2009 року, а позивач звернувся з даним позовом до суду 07.08.2017, що підтверджується відбитком штампу реєстрації на позовній заяві, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 113 313грн.00коп. заборгованості за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 18/08 від 02.09.2008 не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Інтерсевен" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017р. у справі № 910/13096/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13096/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови підписано 01.02.2018р.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Н.Ф. Калатай

Л.Г. Сітайло