Постанова № 71938042, 22.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Мороко А.С.

22 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4412/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Крупської К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора області на постанову Харківського окружного адміністративного суду (головуючий-суддя І інстанції: Мороко А.С.) від 10.11.2017р. (повний текст рішення складено 15.11.2017р.) по справі №820/4412/17

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Харківської області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду із адміністративним позовом до Прокуратури Харківської області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність прокуратури Харківської області щодо не розгляду по суті її звернення від 30.08.2017 року;

- зобов'язати прокуратуру Харківської області розглянути по суті її звернення від 30.08.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем в порушення Закону України "Про звернення громадян" не розглянуто по суті її звернення від 30.08.2017 року та не надано відповідну відповідь.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2017 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність прокуратури Харківської області щодо не розгляду по суті звернення позивача від 30.08.2017.

Зобов'язано прокуратуру Харківської області розглянути по суті звернення позивача від 30.08.2017.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Харківської області судовий збір у розмірі 640 грн 00 коп.

Не погодившись із судовим рішенням, Заступник прокурора Харківської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2017 року та закрити провадження у справі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що оскільки розгляду заяви позивача потребує вивчення матеріалів кримінального провадження, аналізу стану слідства у даному кримінальному провадженні із урахуванням вимог КПК України, тобто органи прокуратури під час вчинення таких дій виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції, спір, з яким звернулась позивач, не належить до юрисдикції адміністративного суду, а вимоги позивача повинні розглядатися у межах кримінального процесуального судочинства.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 30.08.2017 року ОСОБА_1 звернулася до прокурора Харківської області із заявою, в якій просила направити на її адресу копію постанови про відмову у визнанні її потерпілою у кримінальному провадженні № 42017220000000170 від 24.02.2017 за частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України для оскарження у встановленому законом порядку.

Прокуратурою Харківської області надано письмову відповідь від 06.09.2017 № 15/1-168-17 на запит позивача, в якій зазначено, що Прокуратурою області розглянуто звернення яке надійшло 30.08.2017 з питань досудового розслідування по кримінальному провадженню №42017220000000170 від 24.02.2017. Повідомлено, що в провадженні першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області перебувало кримінальне провадження №42017220000000170 від 24.02.2017 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України. За наслідками досудового розслідування слідчим першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області 28.03.2017 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України винесено постанову про закриття вказаного кримінального провадження. Вказана постанова винесена законно та обґрунтовано, підстав для її скасування на даний час не вбачається. Одночасно роз'яснено, що відповідно до вимог ст.ст. 303-307 КПК України рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування оскаржуються до слідчого судді суду першої інстанції, у територіальній юрисдикції якого перебувають органи досудового розслідування та прокуратури.

Не погоджуючись із прийнятою за наслідком розгляду скарги відповіддю, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача не було розглянуто по суті, оскільки не міститься відповідь на заявлене питання, а саме: не надано копію постанови про відмову у визнанні її потерпілою у кримінальному провадженні № 42017220000000170 від 24.02.2017; у разі неможливості її надання, не відмовлено в наданні копії постанови; не роз'яснено порядок отримання постанови про відмову у визнанні її потерпілою (у разі неможливості її надання в порядку Закону України "Про звернення громадян") та/або не зазначено відповідальну особу (прокурора, слідчого), до якого позивач могла би звернутися із вказаною заявою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про звернення громадян», пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 7 вказаного Закону визначено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення, оформленого належним чином і поданого у встановленому порядку.

Таким чином, Законом врегульовано питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права, зокрема, щодо звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Порядок розгляду заяв (клопотань) врегульовано ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої органи, зокрема, органи державної влади та їх посадові особи, керівники, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»).

Таким чином, відповідь органу за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку має бути підписана керівником органу, повинна бути об'єктивною, містити факти перевірки поставлених у звернені питань або органом за результатом розгляду звернення має бути забезпечено виконання поставлених у ньому питань.

Проаналізувавши зміст наданої відповідачем відповіді на звернення позивача, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем, в порушення вимог Закону України «Про звернення громадян», не надано позивачу відповідь щодо всіх порушених у скарзі питань, а саме, не надано копію постанови про відмову у визнанні її потерпілою у кримінальному провадженні № 42017220000000170 від 24.02.2017; у разі неможливості її надання, не відмовлено в наданні копії постанови; не роз'яснено порядок отримання постанови про відмову у визнанні її потерпілою (у разі неможливості її надання в порядку Закону України "Про звернення громадян") та/або не зазначено відповідальну особу (прокурора, слідчого), до якого позивач могла би звернутися із вказаною заявою.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спір, з яким звернулась позивач, не належить до юрисдикції адміністративного суду, а вимоги позивача повинні розглядатися у межах кримінального процесуального судочинства, колегія суддів вважає помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності стосовно заяв і повідомлень про злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Тому оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності досудових органів здійснюється у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Разом з тим, оскільки в даному випадку звернення позивача не є скаргою на дії, бездіяльність або рішення слідчого чи прокурора під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, а є зверненням в порядку Закону України "Про звернення громадян", то даний спір виник не з питань виконання функції контролю під час здійснення підконтрольними органами своєї діяльності в рамках КПК України, а з приводу реалізації суб'єктами, зазначеними у позові, управлінських функції як суб'єкта владних повноважень.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, в зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не впливають на правомірність висновків суду.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2017р. по справі №820/4412/17 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. БенедикСудді(підпис) (підпис) Л.О. Донець Л.В. Мельнікова

Повний текст постанови складено 01.02.2018.