Постанова № 71938004, 31.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Лиманська М.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року Справа № 732/1545/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2017 року та постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат на момент виплати;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат, виходячи з розрахунку розміру заробітних плат на момент виплати;

- визнати незаконною виплату позивачу одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у сумі 284,40 грн. (189,60 грн. - виплата як інваліду 3-ї групи, 94,80 грн. - різниця при перерахунку компенсації з 3-ї групи інвалідності на 2-у групу), згідно з постановою КМУ від 14.05.2015 р. № 285.

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2017 року адміністративний позов в частині позовних вимог про визнання незаконною виплати позивачу одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у сумі 284,40 грн., згідно з постановою КМУ від 14.05.2015 р. № 285, було залишено без розгляду.

Постановою Городнянського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з такими судовими рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати та задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на те, що він має право на виплату одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі, визначеному законодавством, чинним на момент встановлення йому інвалідності.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 99, 100 КАС України в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві відповідач просить залишити позовні вимоги без задоволення, посилаючись на те, що чинним законодавством передбачено здійснення виплати компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у порядку та розмірі, визначеному КМУ.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ст. 310 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

23.03.2006 р. позивачу було встановлено 3-ю групу інвалідності у звязку із захворюванням, яке пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС,

01.11.2012 р. позивачу було встановлено 2-у групу інвалідності у звязку із захворюванням, яке пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідками МСЕК.

Матеріалами особової справи ОСОБА_2 підтверджується здійснення йому виплати одноразової компенсації у загальній сумі 284,40 грн. як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 02.04.2008 р. у зв'язку зі встановленням інвалідності 3-ї групи у розмірі 189,60 грн. та 02.11.2012 р. - виплата різниці за встановлення 2-ї групи інвалідності - 94,80 грн.

У 2017 році позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом, в розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат на момент виплати.

Листом від 05.10.2017 р. № 5463 відповідач повідомив позивача про відмову у проведенні виплати та роз'яснив, що розмір одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду II-ї групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлений Постановою КМУ від 26.10.2016 р. № 760 в сумі 284,4о грн.

Позивач, вважаючи протиправною зазначену відмову позивача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що залишаючи позовні вимоги про визнання незаконною виплати позивачу одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у сумі 284,40 грн., згідно з постановою КМУ від 14.05.2015 р. № 285, без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він міг та повинен був дізнатися ще у 2008 та 2012 роках відповідно, під час виплати йому сум вказаної компенсації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було проведено позивачу виплату одноразової компенсації у зв'язку зі встановленням інвалідності 3-ї групи та доплату при встановленні йому 2-ї групи інвалідності у 2008 та 2012 роках і такі дії відповідача, зокрема в частині розміру нарахованих та здійснених виплат, позивачем не були оскаржені у межах строків, визначених процесуальним законодавством, а на момент його звернення до відповідача у 2017 році фактично з повторною заявою щодо проведення вказаних виплат, чинним законодавством було визначено, що розмір такої компенсації встановлюється КМУ.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 р. № 285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 285), Порядком виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 р. № 760 (далі - Порядок № 760).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У ч. 1 ст. 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, перебіг якого починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права та/або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, виплата позивачу одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у сумі 284,40 грн. (189,60 грн. - виплата як інваліду 3-ї групи, 94,80 грн. - різниця при перерахунку компенсації з 3-ї групи інвалідності на 2-у групу), яку він просить визнати незаконною, була здійснена у 2008 році та в 2012 році /Т.1 а.с. 36, 55/, а з позовом у цій справі він звернувся до суду лише 09.10.2017 р. /Т.1 а.с.1/, тобто зі спливом шестимісячного строку, регламентованого ч. 2 ст. 99 КАС України.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що реалізація особою своїх прав залежить від її волевиявлення і здійснюється нею на власний розсуд.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині вказаних позовних вимог.

Доводи апелянта щодо він має право на виплату одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі, визначеному законодавством, чинним на момент встановлення йому інвалідності, не спростовують факту пропуску ним строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами.

Послання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо залишення без розгляду позовних вимог про визнання незаконною виплати позивачу одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду 2-ї групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у сумі 284,40 грн., згідно з постановою КМУ від 14.05.2015 р. № 285.

Щодо відмови в задоволенні адміністративного позову в іншій частині вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 48 Закон № 796-ХІІ у редакції, чинній на момент розгляду даної справи у суді першої інтснації, одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Компенсація, передбачена цією статтею, виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 48 Закону № 796-ХІІ).

Постановою № 285 встановлено розмір одноразової компенсації інвалідам ІІ групи в сумі 284,40 грн.

Порядком № 760 врегульовано питання здійснення виплат, передбачених ст. 48 Закону № 796-ХІІ, зокрема одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи та у п. 2 визначено, що одноразова компенсація виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.

Пунктом 3 Порядку № 760 передбачено, що виплата одноразової компенсації здійснюється за єдиною заявою, передбаченою Постановою КМУ від 17 серпня 2002 року № 1146 «Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги», поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника.

Отже, законодавством, чинним на момент звернення позивача до відповідача, тобто станом на 2017 рік, з приводу виплати спірної компенсації у розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат, було регламентовано визначення розміру такої виплати КМУ за Постановою № 285 та Порядком 760.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012 визначено, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Водночас, при розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Виходячи з викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу була проведена виплата одноразової компенсації у зв'язку зі встановленням інвалідності 3-ї групи та доплата при встановленні йому 2-ї групи інвалідності у 2008 та 2012 роках і такі дії відповідача протиправними у порядку, визначеному законодавством, не визнавалися, а позовні вимоги позивача в частині щодо їх оскарження залишені без розгляду рішенням суду, що набрало законної сили, внаслідок пропуску позивачем строку звернення до суду.

Більш того, апеляційний суд зазначає, що вказані виплати позивачу проведені на підставі розпорядження РУСЗН від 02.04.2008 р. № 700345 та рішення від 02.11.2012 р. /Т. 1 а.с. 36, 55/, які протиправними також не визнавалися і у порядку, визначеному законодавством, не скасовувалися, а отже є чинними.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у виплаті спірної одноразової грошової компенсації у розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат та, відповідно, й щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату вказаної компенсації у такому розмірі.

При цьому, доводи апелянта про те, що він має право на виплату одноразової грошової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі, визначеному законодавством, чинним на момент встановлення йому інвалідності, є необґрунтованими з підстав, наведених вище.

Тож, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Отже, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин було повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2017 року та постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 229, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2017 року та постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Рішення виготовлено 31 січня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: