Постанова № 71937515, 30.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 758/13574/17 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко О.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Подільського районного суду м. Києва від 14.11.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплатити позивачу пенсію за віком з 24.05.2017 у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів;

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 14.11.2017 позов задоволено частково: зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) з 24.05.2017; в решті позовних вимог позивачу відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.1999 позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Термін дії такого паспорту продовжено до 10.12.2019 (а.с. 24).

Згідно відмітки в паспорті громадянина України для виїзду за кордон, ОСОБА_2 зареєстрований як особа, яка постійно проживає на території Ізраїлю (а.с.26).

24.05.2017 ОСОБА_2 через уповноважену особу ОСОБА_3 звернувся до Пенсійного Фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком (а.с. 60-70).

До заяви позивачем додано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, довіреність на ім'я ОСОБА_3, копію трудової книжки, копію диплому.

Така заява з додатками 06.06.2017 була направлена за належністю до Центрального об'єднаного УПФ в м. Києві, про що повідомлено заявника (а.с. 60).

Листом від 31.05.2017 Центральне об'єднане УПФ в м. Києві повідомило позивача про неможливість призначення та виплати йому пенсії у зв'язку з відсутністю міжнародного договору, укладеного між України і Ізраїлем, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, не поданням повного пакету документів, необхідних для призначення пенсії, а саме - оригіналів документів, що засвідчують особу, місце її проживання, вік, стаж заробітну плату, а також довідок про заробітну плату та фотокарток.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач має право на отримання пенсії за віком за межами України у відповідності з Конституцією України та діючим пенсійним законодавством України, а тому відповідач неправомірно відмовив у призначенні та виплаті такої пенсії.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовляючи позивачу у перерахунку та виплаті пенсії діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема:

- громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, та інші особи, передбачені цим Законом;

- іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому, в зазначеному рішенні Конституційного Суду України звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. Таким чином, апелянт помилково посилається на колізію в законодавстві.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Враховуючи вищевикладене колегія судді вважає, що Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно відмовило ОСОБА_2 у призначенні та виплаті пенсії, у зв'язку із чим позов у цій частині підлягає задоволенню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно зазначено, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити пенсію у конкретному розмірі та з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів не підлягають задоволенню, оскільки така вимога на час вирішення питання про призначення пенсії є передчасною.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а постанову Подільського районного суду м. Києва від 14.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 31.01.2018.