Постанова № 71937489, 31.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3730/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.

Епель О.В.,

за участю секретаря Капші А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року ( прийняту у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про:

- визнання незаконним наказу голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2017 року №1075-К «Про штатний розпис складу ВССУ з 01 січня 2017 року» у частині встановлення посадового окладу судді цього суду в розмірі 19200 грн.

- визнання нарахування і виплату йому суддівської винагороди, - посадового окладу у сумі 19200 грн, доплати за вислугу років до нього у розмірі 60% за січень, лютий 2017 року неправомірними.

- зобов'язання відповідача провести перерахунок і виплату з 1 січня 2017 року суддівської винагороди виходячи із того, що посадовий оклад судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з 1 січня 2017 року має обчислюватись із мінімальної заробітної плати в сумі 3200 грн, помноженій на 10 і на 1,2, де 10 - кратність посадового окладу до мінімальної заробітної плати для судді місцевого суду, а 1,2 - пропорційний до посадового окладу судді місцевого суду коефіцієнт судді вищого спеціалізованого суду, і складати 38400 грн із доплатою за вислугу років за стаж роботи більше 25 років 60% такого посадового окладу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ВССУ при виплаті позивачу суддівської винагороди за січень, лютий 2017 року, діяв на підставі, в межах і спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про задоволення позовних вимог з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що будь-яких змін щодо неможливості врахування при визначенні посадового окладу судді мінімальної заробітної плати чи її обмеження певним розміром у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, «Про Державний бюджет України» на 2017 рік» внесено не було, то норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №177-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, щодо визначення ними мінімального розміру заробітної плати в 1600 грн є нечинними, у зв'язку з чим вони не підлягають застосуванню.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Колегією суддів установлено, що згідно постанови Верховної Ради України від 23.12.2010 року №2871-VІ «Про обрання суддів» та наказу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.01.2011 року №96-к, позивача 23.12.2010 обрано на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково та зараховано з 27.01.2011 року до штату названого суду.

Також, судом встановлено і підтверджується наявною у справі копією наказу ВСУ від 30.12.2016 року №1075-к, що відповідно до ч. 2 ст. 41, ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», ст. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», наказу Державної судової адміністрації України від 13 жовтня 2010 року №146 «Про визначення кількості суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ», керуючись наказом Міністерства фінансів України віл 28 січня 2002 року №57 «Про затвердження документів, що застосовуються в процесу виконання бюджету» затверджено та введено в дію штатний розпис, згідно якого з 01 січня 2017 року суддям ВССУ встановлено оклад у розмірі 19200 грн.

Позивач, вважаючи, що порушено його право на отримання суддівської винагороди в належному розмірі, яка має обчислюватись із мінімальної заробітної плати в розмірі 3200 грн, а не 1600 грн, звернувся у суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 135 цього Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, пунктом 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41-45, ст.529; 2015 р., NN 18-20, ст. 132 із наступними змінами").

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VІ "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 2453-VІ).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач призначений на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково до набрання чинності Законом № 1402 та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що ним самим не заперечується.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно з статтею 7 Закону України від 21.12.2016р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду цієї справи Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалами Вищого адміністративного суду від 28.11.2017 року по справі № 805/2366/17-а (номер в ЄДРСР 70598916) та від 28.11.2017 року по справі № 805/2461/17-а ( номер в ЄДРСР 70598895) відмовлено у відкритті касаційного провадження у справах про перегляд рішень судів апеляційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог з подібними правовідносинами на підставі того, що ознак необґрунтованого застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права судом касаційної інстанції не встановлено.

Також, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно - правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів також звертає увагу, що в зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2 статті 8 Закону України від 25.12.2015р. № 928-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2016 рік"), так само як і з 01.01.2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2017 рік"), а тому права позивача не порушено.

При цьому, апеляційний суд керується положеннями вказаного Закону, оскільки такий прийнятий законодавчим органом (парламентом) і є обов'язковим до виконання, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви №29458/04 та №29465/04), де Суд вказав: "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (п.23 рішення).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Так, згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.16 №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн., не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.16р. у справі № 820/4653/15.

Враховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при встановленні посадового окладу позивача та виплаті йому суддівської винагороди діяв на підставі, в межах і спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 31 січня 2018 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: О.А. Губська

О.В. Епель