Постанова № 71937479, 31.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року справа №805/2576/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Чернявської К.Г., представника відповідача - Сенникова А.А., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (суддя І інстанції - Арестова Л.В.) складену в повному обсязі 13 вересня 2017 року в м. Слов'янськ Донецької області у справі № 805/2576/17-а за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі Центральних ремонтно-механічних майстерень Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

18 липня 2017 року, Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» в особі Центральних ремонтно-механічних майстерень Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» звернулось до суду із позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги управління про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 10 квітня 2017 року № Ю-11-23 в сумі 678 603,08 грн. (а.с. 3-5).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року позовні вимоги підприємства задоволені. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області від 10 квітня 2017 року № Ю-11-23 про сплату (недоїмки) в частині 678 603,08 грн., з яких недоїмка у розмірі 458 441,14 грн., штраф у розмірі 30 035,88 грн., пеня у розмірі 190 126,06 грн. (а.с. 87-90).

Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДФС у Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права - ст. 9, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», просило суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин переліку населених пунктів, на яких здійснювалась антитерористична операція не було (зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, яке було зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р).

Зазначив, що платники податку, які продовжують здійснювати господарську діяльність, нараховувати, обчислювати і сплачувати заробітну плату, зобов'язані виконувати всі встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» функції.

При цьому апелянт зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати не стосується сплати єдиного внеску.

На підставі вищевикладеного, апелянт вважає, що спірна податкова вимога є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню (а.с. 114-118).

Представник відповідача у судовому засідання надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

25 січня 2018 року до канцелярії суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу від представника позивача.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" є юридичною особою (код ЄДРПОУ 00191678), місцезнаходження: 87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лібкнехта, 117 а.

Центральні ремонтно-механічні майстерні (кодом ЄДРПОУ 35397895) є відокремленим підрозділом Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" без права юридичної особи, місцезнаходження: 85300, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Захисників України, 11.

10 квітня 2017 року відповідачем сформовано вимогу № Ю-11-23 про сплату позивачем заборгованості з єдиного соціального внеску в сумі 5 163 339,32 грн., яка виникла станом на 31 березня 2017 року, до складу якої входить: недоїмка з ЄВС у сумі за січень-лютий 2017 року у розмірі 458 441,14 грн., штраф у сумі 30 035,88 грн., пеня у сумі 190 126,06 грн. (а.с. 7).

Позивач не погодившись із вимогою скористався досудовим порядком врегулювання спору, під час якого скарги позивача задоволені не були, а спірна вимога залишена без змін.

Так, 19 червня 2017 року Державною фіскальною службою України прийнято рішення № 13096/6/99-99-11-02-02-25, яким скаргу позивача на спірну вимогу залишено без задоволення, а вимогу без змін (а.с. 8-9).

Правомірність прийняття контролюючим органом вищевказаної вимоги є спірним питанням даної справи.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що положення, передбачені п. 9.3. розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених ст. 6 цього Закону, поширюються на позивача як платника єдиного внеску, відтак спірна вимога є такою, що підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464), Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669) та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.

Пунктом 10 ст. 1 Закону № 2464 страхувальники - роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464).

Відповідно до абз.1 п.1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з положень ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.4 ст.25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Як вбачається з матеріалів справи, визначена у спірній вимозі сума боргу з єдиного внеску у розмірі 5 163 339,32 грн. (яка складається з недоїмки в розмірі 4 943 177,38 грн, що виникла у березні 2015 року-березні 2017 року, штрафу у розмірі 30 035,88 грн. та пені в розмірі 190 126,06 грн.), виникла за позивачем у зв'язку із несплатою останнім в строк, визначений ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI, нарахувань є ЄСВ за лютий 2015 року - лютий 2017 року (а.с. 45-46).

Щодо недоїмки, яка виникла у період з березня 2015 року по січень 2017 року (нарахування з ЄСВ з лютого 2015 року по грудень 2016 року), позивач зазначає, що відповідачем вже приймались вимоги за попередні періоди стосовно неї, які скасовані постановами Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.2016 року по справі № 805/250/16-а; від 05 липня 2016 року по справі № 805/1588/16-а; від 27 вересня 2016 року по справі № 805/1677/16-а; від 03 серпня 2016 року по справі № 805/1845/16-а; від 07 листопада 2016 року по справі № 805/2831/16-а; від 21 грудня 2016 року по справі № 805/3796/16-а; від 01 лютого 2017 року по справі № 805/4377/16-а; від 01 лютого 2017 року по справі № 805/4705/16-а; від 26 квітня 3017 року по справі № 805/1189/17-а; від 18 квітня 2017 року по справі № 805/1188/17-а; від 11 травня 2017 року по справі № 805/1345/17-а; від 29 червня 2017 року по справі № 805/2007/17-а.

На підставі зазначеного в межах даного спору позивачем не оскаржується вимога в частині недоїмки за період з березня 2015 року по січень 2017 року.

Спірним питанням даної справи є правомірність вимоги в частині недоїмки за лютий-березень 2017 року (нарахування з ЄСВ за січень-лютий 2017 року) у розмірі 458 441,14 грн., штрафу у розмірі 30 035,88 грн. та пені у розмірі 190 126,06 грн. (в загальній сумі 678 603,08 грн.).

Як вбачається з предмету позову, позивач просить скасувати спірну вимогу у зв'язку із звільненням його від обов'язку передбаченого Законом № 2464 на період проведення антитерористичної операції.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, 02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який набув чинності 15 жовтня 2014 року, яким, зокрема, внесено зміни до Закону № 2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 наступного змісту: платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України «Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» відбулося зі зміною нумерації п. 9-3 на п. 9-4.

Зазначена норма проіснувала з 15 жовтня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 05 вересня 2016 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», але в повній мірі збереглася в Законі № 2464.

Крім того, колегія суддів зазначає, що пункт 9.4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2464 (після внесення змін до Закону № 1669-VII Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8) продовжує свою дію в часі.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон № 1669 не скасовує обов'язків платника податків, а надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 січня 2016 року позивачем до контролюючого органу надано заяву про незастосування до позивача відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених за невиконання обов'язків платника єдиного внеску (а.с. 13).

Крім того, в матеріалах справи наявний Сертифікати Торгово-промислової палати № 5270/05-4 від 25 листопада 2014 року та №5268/05-4 від 25 листопада 2014 року про засвідчення обставин непереборної сили з 10 червня 2014 року (а.с. 25, 26).

Стосовно тверджень апелянта щодо неналежності сертифікатів, колегія суддів зазначає, що приписами п. 9-4 розділу VIII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ - необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений Податковим кодексом, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (питання щодо чого у межах даної справи не вирішується). У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до контролюючого органу.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що для застосування положень Законів № 1669 та № 2464 необхідно дотримуватися двох чинників одночасно: періоду дії законів та території, визначеної переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Щодо періоду, то Закон № 1669 продовжує свою дію в часі, оскільки Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/201 виданий 14 квітня 2014 року, а Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України не видавався, відтак суд апеляційної інстанції не приймає посилання апелянта на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911 від 24 грудня 2015 року щодо виключення п.п. 8 п. 4 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким платники податку звільнялись від нарахування, сплати та застосування відповідальності за невиконання обов'язків по сплаті єдиного соціального внеску.

Щодо визначення території на якій проводиться антитерористична операція, суд зазначає наступне.

Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Красноармійськ (м. Покровськ).

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Кабінет Міністрів України 02 грудня 2015 року розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі - Перелік), і пунктом 3 вказаного розпорядження визнав такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та від 05 листопада 2014 року № 1079-р.

Позивач вважає, що є суб'єктом правовідносин, для врегулювання яких необхідно застосувати розпорядження КМУ, оскільки внаслідок його прийняття у нього виникає можливість застосувати п. 9 3 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Перелік від 02 грудня 2015 року підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Законом № 1669 визначено коло суб'єктів і особливості застосування закону, а саме: з моменту початку АТО. Тим більше, що новий Перелік уточнює раніше прийнятий і не є остаточним.

Суд апеляційної інстанції вважає, що положення Закону № 1669 є нормами прямої дії і передбачають для платників єдиного внеску звільнення від виконання своїх обов'язків на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконним нормативно-правовим актом, його юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як безпосередньо Закон № 1669, проте воно забезпечує виконання закону шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, Їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися «під законом», якому він покликаний відповідати.

У даному випадку розпорядження містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. Затверджений Урядом Перелік визначив суб'єктів, на яких розповсюджується спеціальне законодавство про проведення АТО. Само по собі розпорядження № 1275-р має певне правове навантаження встановлення суб'єктів застосування Закону № 1669 та не створює самостійних правових наслідків, а підлягає системному правозастосуванню у контексті положень Закону № 1669.

За змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку.

Преамбулою Закону № 1669 встановлено, що цей закон прийнятий з метою забезпечення підтримки в тому числі суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Спірна вимога податкового органу прийнята саме в період дії Закону № 1669 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відтак, посилання податкового органу, що на час виникнення спірних правовідносин, передбачені умови для застосування пільг по сплаті єдиного внеску були відсутніми у зв'язку із зупиненням дії Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, є неприйнятним, що, в свою чергу, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання.

При цьому, суд зазначає, що посилання апелянта на дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло з 05 листопада 2014 року по 18 грудня 2015 року та не може застосовуватись до спірних правовідносин є необґрунтованим, оскільки спірним питанням даної справи є правомірність вимоги в частині недоїмки за лютий-березень 2017 року (нарахування з ЄСВ за січень-лютий 2017 року).

Таким чином, спірна вимога про сплату боргу, яка за юридичною природою є виконавчим документом, який підлягає обов'язковому виконанню,- є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року по справі № 805/2576/17-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 31 січня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 лютого 2018 року.

Колегія суддів Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Г.М. Міронова