Постанова № 71937472, 31.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8956/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.,

Троян Н.М.,

за участю секретаря Капші А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року (прийняту у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, третя особа: Міністерство оборони України про зобов'язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, третя особа - Міністерство оборони України, у якому просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.08.2017):

1) зобов'язати Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції на підставі поданих ОСОБА_3 документів надати йому статус учасника бойових дій;

2) зобов'язати Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції видати ОСОБА_3 посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач у період з 09.04.1979 по 05.09.1979 проходив військову службу у Соціалістичній Республіці В'єтнамі на посаді заступника командира військової частини, на території якої відбувалися повномасштабні бойові дії з Китайською народною республікою, які були визнані колишнім Радянським Союзом та всім міжнародним співтовариством, проте статусу учасника бойових дій останній не отримав, а тому вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення останніх, враховуючи, що наданими позивачем доказами не підтверджується його особисту участь у бойових діях. Також суд наголосив, що Міністерство оборони України в листі від 04.08.2009 №220/3426 повідомляв позивача про те, що відсутні законні підстави для внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"".

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про задоволення позовних вимог з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції належним чином не розглянув надані ним докази та не врахував при винесенні постанови виданої йому нагороди за участь у бойових діях.

До Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, зареєстрований 12.01.2018 за вх. № 1046, у якому Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції зазначає, що Служба , як окремий суб'єкт владних повноважень, не наділена компетенцією ані надавати статус учасника бойових дій, ані видавати посвідчення учасника бойових дій.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову суду змінити у мотивувальній частині, з наступних підстав.

Колегією суддів установлено, що згідно із довідкою військової частини 44708 від 06.02.1997 №3187/335/5/278, ОСОБА_3 у період з 09.04.1979 по 05.09.1979 проходив військову службу у Соціалістичній Республіці В'єтнамі на посаді заступника командира з постачання у військовій частині 44708.

Матеріали справи свідчать, що з метою отримання статусу учасника бойових дій ОСОБА_3 звернувся до Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України із двома зверненнями, перше - про надання допомоги у встановленні статусу учасника бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та друге - про надання йому статусу учасника бойових дій.

Комітет з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України листом від 10.04.2017 надіслав звернення перше звернення ОСОБА_3 для розгляду Міністерству оборони України, а друге - листом від 31.05.2017 для розгляду голові Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (а.с.14,15).

Також, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 звертався до Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України із скаргою від 04.05.2017 щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"".

Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції листом від 09.06.2017 направила скаргу ОСОБА_3 до Міністерства оборони України для розгляду питання подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо можливості та доцільності внесення змін до Постанови №63. (а.с.16).

Департамент військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України листом від 20.06.2017 №404/5/3967 повідомив ОСОБА_3 про те, що відсутні законні підстави для встановлення йому статусу учасника бойових дій (а.с.17).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся у суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Питання визначення статусу учасників бойових дій у Збройних Силах України врегульовано Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 № 3551-XII.

Статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (надалі - Закон N 3551-XII) учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших військових формувань, створюваних Верховною Радою України, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» № 302 від 12.05.1994 року зазначено, що посвідчення учасника бойових дій видається на підставі документів, виданих органами Міністерства Оборони, МВС, СБУ, в яких відображається факт безпосередньої участі у бойових операціях.

Порядок розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, і прийняття відповідних рішень на період виникнення спірних правовідносин визначений Положенням про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 травня 2015 року N 200, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 травня 2015 р. за N 531/26976 (надалі - Положення N 200) та Положенням про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 р. № 16.

Пунктом 1 Положення N 200 визначено, що комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі - Комісія) створюються в Міністерстві оборони України, військовій частині А0515, військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.

Також Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, створюються в Генеральному штабі Збройних Сил України та командуваннях видів Збройних Сил України.

На Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, звільнених зі Збройних Сил, колишніх партизанів та підпільників - за місцем їх реєстрації (п.9).

Пунктом 11 Положення № 200 визначено перелік документів на підставі яких приймається рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій.

За відсутності в заявника через незалежні від нього причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником (п. 12).

Відповідно до п. 13 Положення № 200 у разі відмови Комісією в наданні статусу учасника бойових дій особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, питання про надання такій особі зазначеного статусу може повторно вноситися на розгляд відповідної Комісії за рішенням Міністра оборони України.

Комісії Міністерства оборони України подають на розгляд міжвідомчої комісії, утвореної Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), документи зі спірних питань на осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, які потребують міжвідомчого врегулювання.

Рішення Комісії оформлюються протоколом (п.17).

З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства, слід дійти висновку, що підтвердження права позивача на отримання статусу учасника бойових дій, як працівника, який за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працював в державі, де в цей період велися бойові дії, якщо він безпосередньо брав участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) має відбуватися шляхом його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень та прийняття останнім на підставі поданих документів відповідного рішення.

При цьому, Державна служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції не є тим суб'єктом владних повноважень, на якого згідно з чинними нормативно-правовими актами та законами покладено обов'язок прийняття рішення щодо встановлення статуту учасника бойових дій відносно конкретної фізичної особи, в даному випадку - позивача.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що повноваженнями приймати рішення стосовно встановлення статусу учасника бойових дій наділені відповідні комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.

Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечується, позивач не звертався до комісії при військовому комісаріаті за місцем реєстрації щодо встановлення йому статусу учасника бойових дій і відмови в отриманні такого не отримував.

Разом з тим, звернення до суду щодо визнання особи учасником бойових дій може бути лише після відмови комісії у надання такого статусу.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач до уповноваженого органу із заявою та необхідним переліком документів не звертався, комісією з розгляду питань про встановлення факту участі особи у бойових діях при військовому комісаріаті за місцем знаходження позивача питання щодо надання позивачу статусу учасника бойових дій не вирішувалося, рішення про відмову у наданні йому статусу учасника бойових дій не приймалося та таке не є предметом розгляду у цій справі, суд приходить до висновку про недоведеність порушення прав позивача.

Водночас, звертаючись до суду з адміністративним позовом до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, позивачем не враховано наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС (в редакції чинній на час зверхня позивача із позовом до суду) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС( в редакції чинній на час зверхня позивача із позовом до суду) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Отже, враховуючи недоведеність порушення прав позивача з боку Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із пунктом другим частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції після 15.12.2017), за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до пункту першого частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції після 15.12.2017), підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи ту обставину, що судом першої інстанції правильно вирішено питання щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову, проте, в мотивувальній частині суд помилково послався на відсутність у позивача підстав для отримання статусу учасника бойових дій, оскільки це питання уповноваженим органом не вирішувалося, колегія суддів вважає необхідним змінити мотивувальну частину постанови суду першої інстанції шляхом виключення із неї посилання на цю обставину. В іншій частині постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року є правильною та підлягає залишенню без змін

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 31 січня 2018 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: О.А. Губська

Н.М. Троян