Постанова № 71934937, 26.12.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 грудня 2017 року

справа № 804/2786/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Першотравенського міського житлово-комунального підприємства

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року (ухвалену в м. Дніпрі суддею Тулянцевою І.В.)

у справі №804/2786/17

за позовом Першотравенського міського житлово-комунального підприємства

до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області

про визнання неправомірною та скасування постанови,–

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Першотравенське міське житлово-комунальне підприємство звернулося в Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, з урахуванням зміни вимог, прийнятих судом, про скасування постанови від 10 квітня 2017 року в частині накладення арешту на житловий фонд м. Першотравенськ Дніпропетровської області, що переданий у комунальну власність.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Першотравенське міське житлово-комунальне підприємство подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, необґрунтованість судового рішення, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

За доводами апеляційної скарги, позивач є балансоутримувачем житлового фонду м. Першотравенськ, що перебуває у власності територіальної громади, яка не відповідає за зобов’язаннями комунального підприємства, тому постанова відповідача є протиправною.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, 30 червня 2003 року між Першотравенською міською радою та Державною холдинговою компанією “Павлоградвугілля” укладено договір про передачу державного житлового фонду м. Першотравенська з обслуговуваною інфраструктурою, що знаходиться на балансі Державної холдингової компанії “Павлоградвугілля” в комунальну власність територіальної громади м. Першотравенська (а.с. 22-24).

Рішенням Першотравенської міської ради від 04 липня 2003 року №56-14/XXIV, затверджено договір від 30 червня 2003 року про передачу державного житлового фонду у комунальну власність територіальної громади міста Першотравенська (а.с. 25).

14 липня 2003 року підписано зведений акт про прийняття-передачу житлового фонду й об’єктів комунального призначення, що знаходиться на балансі Державної холдингової компанії “Павлоградвугілля” в комунальну власність територіальної громади м. Першотравенська, в тому числі житловий фонд у кількості 217 будинків загальною площею 550974,1 м.кв. (а.с. 26-42).

Статутом Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, затвердженого рішенням Першотравенської міської ради від 07 червня 2016 року №109-9/VII, передбачено, що підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади міста Першотравенська і знаходиться в управлінні Першотравенської міської ради Підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до діючого законодавства та Статуту. Вся господарсько-економічна діяльність підприємства будується на принципі господарчого розрахунку. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах належного йому комунального майна згідно чинного законодавства (а.с. 11-19).

На виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення грошових коштів з боржника – Першотравенського міського житлово-комунального підприємства у розмірі 47668989,03 гривень.

Постановою держаного виконавця органу державної виконавчої служби Першотравенського міського управління юстиції від 11 серпня 2014 року накладено арешт на кошти у межах суми заборгованості – 1502823,5 гривень (а.с. 43).

Постановою держаного виконавця органу державної виконавчої служби Першотравенського міського управління юстиції від 28 серпня 2014 року накладено арешт на кошти у межах суми заборгованості – 1007317 гривень (а.с. 44).

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 10 квітня 2017 року накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів – 47668989,03 гривень (а.с. 45-59).

Постанова про арешт майна боржника від 10 квітня 2017 року отримана Першотравенським міським житлово-комунальним господарством 27 квітня 2017 року (а.с. 45).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про арешт майна боржника винесена правомірно та за наявністю підстав, позивачем обрано неналежний спосіб захист прав.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (далі – рішення) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до частин 1, 3 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Частинами 5, 6 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі відсутності у боржника – юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

У разі якщо на зазначене у частині п’ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер’єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

Приписами частин 1, 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що під час примусового виконання рішення про стягнення заборгованості з позивача, державним виконавцем правомірно винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника, оскільки накладення арешту, обумовлено відсутністю у боржника коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості.

За змістом статті 78 Господарського кодексу України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить.

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Частиною 7 статті 77 Господарського кодексу України передбачено, що казенне підприємство відповідає за свої зобов'язання лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів, держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Частиною 1 статті 59 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Отже, зняття арешту з майна може бути ініційовано особою, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові - шляхом звернення до суду з позовом.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній нас прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови), не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

З огляду на викладене позовні вимоги та доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, та постановив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, і оскільки під час апеляційного розгляду справи будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено, постанову суду першої інстанції у справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України,–

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першотравенського міського житлово-комунального підприємства – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 22 січня 2018 року.

Головуючий суддя І.Ю. Богданенко

суддя С.А. Уханенко

суддя Ю.М. Дадим