Постанова № 71934095, 17.01.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 січня 2018 р. справа № 820/5363/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Перепелиці Г.Б., представника третьої особи - Перепелиці Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Харківській області, третя особа: заступник начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Петренко Олени Миколаївни про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, третя особа: заступник начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Петренко Олени Миколаївни, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 11-02/63 від 11.04.2016 року про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області;

- поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області;

- рішення в частині поновлення піддати негайному виконанню.

В обґрунтування позовної заяви позивач послався на те, що при складання заява про звільнення з посади ОСОБА_6 на позивача чинився психологічний тиск та створювались нестерпні умови праці зі сторони діючого на той час керівництва Головного управління Держпраці у Харківській області - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Позивач вказав, що зазначений тиск та залякування зі сторони керівництва ГУ Держпраці у Харківській області носили триваючий та систематичний характер, що, в свою чергу, спричинило погіршення здоров'я та викликало необхідність у проходженні стаціонарного лікування. Водночас, ОСОБА_6 не мав наміру звільнятись з посади начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області у будь-яки спосіб, однак написання заяви відбулось під дією зовнішніх факторів, в тому числі під впливом обстановки, що склалась в трудовому колективі та внаслідок психологічного тиску з боку керівництва ГУ Держпраці у Харківській області. На підставі вищезазначеного, позивач просив задовольнити позов та поновити ОСОБА_6 на посаді начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області.

Представник відповідача та третьої особи заперечуючи проти позову, зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та незаконними. В обґрунтування зазначив, що звільнення ОСОБА_3 відбулось на підставі власної заяви ОСОБА_3 в порядку переведення до Вовчанської міської ради та було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, із завчасним попередженням працівника про наступне звільнення, на підставі чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 17.01.2018 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області № 18-к від 09.07.2015 року ОСОБА_3 переведено з територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в АПК та СКС Управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки (зворотній бік а.с. 146).

02.07.2015 року ОСОБА_3 звернувся до Начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_8 із заявою про надання дозволу на проходження атестування на посаду начальника відділу нагляду на виробництві і об'єктах підвищеної небезпеки (а.с. 152).

Відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Харківській області № 7 від 01.07.2015 року організовано стажування ОСОБА_6 на посаді начальника відділу нагляду на виробництві і об'єктах підвищеної небезпеки (зворотній бік а.с. 154).

16.07.2015 року ОСОБА_3 звернувся до Начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_8 із заявою про призначення на посаду начальника відділу нагляду на виробництві і об'єктах підвищеної небезпеки (а.с. 157).

Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області № 23-К від 17.07.2015 року ОСОБА_5 призначений на посаду начальника відділу нагляду на виробництві і об'єктах підвищеної небезпеки із присвоєнням 11 рангу державного службовця (зворотній бік а.с. 157).

17.02.2016 року начальником Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_8 персонально попереджено ОСОБА_3 про наступне вивільнення, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, з огляду на виконання наказу Головного управління Держпраці у Харківській області від 16.02.2016 року № 01.01-07/142 « Про зміни в організації виробництва і праці» (а.с. 161)

Водночас, ОСОБА_3 запропоновано посаду головного державного інспектора у відділу нагляду в будівництві, котлонагляді, на транспорті та зв'язку, на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держапраці.

Зі вказаним попередженням ОСОБА_3 ознайомлено 17.02.2016 року, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_3

Листом від 01.04.2016 року № 02-17/454/6 міський голова Вовчанської міської ради Харківської області ОСОБА_9 звернувся до Начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_8 з прохання звільнити ОСОБА_3 з посади в порядку переведення до Вовчанської міської ради (зворотній бік а.с. 168).

04.04.2016 року ОСОБА_3 звернувся до Начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_8 із заявою про звільнення з посади начальника відділу нагляду на виробництві і об'єктах підвищеної небезпеки з 12.04.2016 року, в порядку переведення до Вовчанської міської ради (а.с. 169).

Наказом № 11.02/63 від 11.04.2016 року ОСОБА_3 звільнено з посади начальника відділу нагляду на виробництві і об'єктах підвищеної небезпеки за переведенням до Вовчанської міської ради у відповідності до п. 5 ст. 36 КЗпП України (зворотній бік а.с. 169).

Позивач, не погодившись із прийнятим спірним наказом, звернувся до суду із даним позовом.

Суд, перевіряючи правомірність винесення оскаржуваного наказу № 11.02/63 від 11.04.2016 року, дійшов висновку про наступне.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Тобто, відповідно до ст.49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації лише у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, тобто працівнику в обов'язковому порядку повинна запропонуватися робота в новоствореній юридичній особі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України: підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію.

Суд зазначає, що згідно ст. 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Водночас, статтею 43 Конституції України закріплено, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Нормою ч. 2 ст. 22 цього Кодексу визначено відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав не допускається.

Згідно із п. 12, п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 р. (в редакції від 25.05.1998 р.) у справах про звільнення суди повинні перевіряти доводи працівника про те що власник або уповноважений ним орган примусив його подати заяву про розірвання трудового договору.

При цьому, у відповідності до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

В силу приписів ст. 72 КАС України, обставини, що мають значення для правильного вирішення справи встановлюються також показаннями свідків.

Як було встановлено судом з показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (яких попереджено про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань чи їх спотворення), які працювали з ОСОБА_3 в одному відділі, на позивача зі сторони як ОСОБА_7, так і в подальшому зі сторони ОСОБА_8 вчинявся різного роду психологічний тиск (у т.ч. погрози звільнення, звинувачення в корупції, тощо), направлений на припинення позивачем державної служби за власною ініціативою.

Також свідки підтвердили, що керівництвом ГУ Держпраці у Харківській області створювалась психологічна нездорова атмосфера роботи в колективі, особливо щодо ОСОБА_3, шляхом приниження позивача перед підлеглими та колегами по роботі та створення нестерпних умов праці для примушування ОСОБА_3 до звільнення за власною ініціативою.

Також свідок ОСОБА_10 пояснив, що керівництвом ГУ Держпраці у Харківській області навмисно затягувались строки підписання важливих документів, відповідальність за що ніс саме ОСОБА_3, що спричинювало необхідність надання додаткових пояснень з викладення причин допущення порушень вимог чинного законодавства.

Водночас, як зі сторони ОСОБА_7 , так і в подальшому зі сторони ОСОБА_8 постійно надходили пропозиції підтвердити в письмовій формі некомпетентність та невідповідність ОСОБА_3 займаній посаді для його подальше звільнення.

У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, про які повідомили свідки. Даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні та показання підтверджуються і доповнюються іншими зібраними по справі доказами, доказів на спростування чого відповідачем до суду не надано.

Представник позивача зазначив, що керівництвом ГУ Держпраці у Харківській області на ОСОБА_3 неодноразово допускався психологічний тиск під час виконання ним своїх безпосередніх обов'язків, створювались штучні перешкоди у виконанні функцій за займаною посадою та розповсюджувалась негативна інформація про нього, що, в свою чергу принижувало честь та гідність ОСОБА_3, дискредитувало авторитет позивача, як начальника відділу, перед його підлеглими.

Також, зі змісту пояснень позивача, наданих у судовому засіданні 18.12.2017 року, вбачається, що такий психологічний тиск та створення нестерпних умов праці, що вчинювалось, як зі сторони ОСОБА_7 , так і в подальшому зі сторони ОСОБА_8 об'єктивно перешкоджали ОСОБА_3 виконувати свої обов'язки та спричинили подальше звільнення позивача з посади, шляхом переведення до Вовчанської міської ради Харківської області.

Окрім того, зазначений тиск зі сторони керівництва ГУ Держпраці у Харківській області та стрес, в якому знаходився позивач, призвели до різкого погіршення самопочуття позивача, через що ОСОБА_3 змушений був звернутись до лікарні на стаціонарне лікування (виписка КПОЗ «Обласна клінічна лікарня - центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф» № 3В575)

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує моральні переживання позивача з приводу психологічного тиску керівництва, що підтверджено показаннями свідків, та усвідомлення цілковитої незаконності дій відповідача, що значно підсилює психологічне розчарування позивача у можливості відновлення своїх прав, а триваючі наслідки звільнення, а порушені права та гарантії позивача як працівника призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків та впевненості в завтрашньому дні.

Суд приймає до уваги, що постановою Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 звернено увагу судів на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП України і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Також, зміст категорій, що досліджується, конкретизується Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.), а також усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, яка Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права України (ст. 17 Закону).

Приписами ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод прямо передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. У своїй практиці Суд відмежовує катування від нелюдського чи принижуючого гідність поводження, розрізняючи три основні градації жорстокості поводження чи покарання (Ірландія проти Сполученого Королівства, 1978 р.): таке, що принижує гідність, поводження знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання, меншовартості і почуття власної неповноцінності. Суд зазначає, що для того, щоб поводження чи покарання підпало під сферу застосування статті 3 Конвенції погане поводження має досягти певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімального рівня має відносний характер; вона залежить від усіх обставин конкретної справи, таких як тривалість даного поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках стать, вік і стан здоров'я потерпілого (А проти Сполученого Королівства, 1998 р.).

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист свого права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Таким чином, в контексті розуміння вищезазначених норм права, правосуддя за своєю суттю має відповідати вимогам справедливості, поєднаним зі всебічним вивченням всіх обставин справи та має підтверджуватись зібраними доказами, що мають значення для правильного вирішення справи, у тому числі і на підставі показань свідків, що узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Поряд з цим, забезпечення ефективного поновлення прав учасника справи, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації негативних наслідків, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

В силу ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Розв'язуючи спір, суд зазначає, що у відповідності до приписів ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За визначенням ст. 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду та надати всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Обов'язковою ознакою рішення суб'єкта владних повноважень є прямий (безпосередній) вплив рішення на правовий статус фізичної особи, тобто обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків.

Прийняття рішення чи вчинення дій неупереджено - це критерій - принцип зобов'язує суб'єкта владних повноважень не мати упередженого ставлення до особи у своїх рішеннях чи діях, поводитися з нею дискримінаційна через особисту антипатію або через власний інтерес у справі, пов'язаний із належністю до певної професії. Приймаючи рішення, або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, який не впливає із завдань цього суб'єкта.

Судом враховується, що 04.04.2016 року позивач звернувся до Начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_8 із заявою про звільнення з посади. Однак проаналізувавши матеріали справи, суд звернув увагу на те, що прийняттю оскаржуваного Наказу передувало персональне попередження ОСОБА_8 про наступне звільнення ОСОБА_3 з займаної посади від 17.02.2016року. Наведені обставини, а також показання свідків, дають підстави суду дійти висновку, що оскаржуване рішення суб'єктом владних повноважень було прийнято неупереджено оскільки дії позивача були обумовлені вимушеним тиском зі сторони керівництва під час складання відповідної заяви, що спричинили негативні наслідки для позивача, що не відповідали його цілям, які він запланував досягти під час обіймання посади в Головному Управлінні Держпраці у Харківський області.

Поряд з цим, позивач зазначив, що лише у серпні 2017 року, після звільнення вказаних осіб із займаних посад, він скористався своїм законодавчо визначеним правом та звернуся до суду із відповідним адміністративним позовом.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України, суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах, та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.77 КАС України обов'язок та не довів правомірності прийняття спірного наказу № 11.02/63 від 11.04.2016 року про звільнення ОСОБА_3, не забезпечив належної реалізації владної управлінської функції, не надав жодних належним та допустимих доказів на підтвердження дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що керівництвом ГУ Держпраці у Харківській області тривалий час здійснювався психологічний тиск на ОСОБА_3, що унеможливлювало виконання останнім своїх функціональних обов'язків (у т.ч. погрози звільнення, звинувачення в корупції, приниження перед підлеглими, як начальника відділу тощо), направлений на припинення позивачем державної служби за власною ініціативою, що підтверджено показаннями свідків (яких попереджено про відповідальність за дачу неправдивих показань), доказів на спростування чого суб'єктом владних повноважень до суду не надано ( зокрема, не запрошено до пояснень свідків, які б спростували пояснення свідків зі сторони позивача), то суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ № 11.02/63 від 11.04.2016 року про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади виданий без врахування всіх обставин і підстав справи, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, суд приходить до висновку про необхідність скасування наказу № 11-02/63 від 11.04.2016 року про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області, а ОСОБА_5 підлягає поновленню на посаді начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області.

Поряд з цим, суд вважає за потрібне зазначити, що належним способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача є саме скасування наказу № 11-02/63 від 11.04.2016 року про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Харківській області, третя особа: заступник начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Петренко Олени Миколаївни про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді - задовольнити.

Скасувати наказ № 11-02/63 від 11.04.2016 року про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області.

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області.

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу нагляду на виробництві і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Роз'яснити учасникам справи, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2018 року.

Суддя Горшкова О.О.