Рішення № 71933796, 24.01.2018, Львівський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018 року справа № 813/4480/17

зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною відмови, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі – ЗРУ ДПС України), в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача задовольнити рапорт ОСОБА_3 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами – виховання неповнолітніх дітей без матері.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач самостійно виховує двох неповнолітніх дітей без матері, яка проживає в іншій області. Вважає, що відповідач не дав належної оцінки вказаному факту, у зв’язку з чим протиправно відмовив позивачу в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби.

Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що при розірванні шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матір батьківських прав не позбавлялась. Розірвання шлюбу не впливає на обсяг її прав та обов’язків щодо дітей. Таким чином, на думку відповідача, факт розірвання шлюбу не є підставою для визнання батька дітей таким, що виховує неповнолітніх дітей без матері, адже фактично матір не вважається такою, що не бере участь у вихованні дітей.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях. Просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, з наступних підстав.

Майор ОСОБА_3 проходить військову службу у Чопському прикордонному загоні ДПС України (в/ч 1493). Контракт укладений строком на 9 років з 01.08.2014 по 31.07.2023.

Суд встановив, що позивач є батьком двох малолітніх дітей ОСОБА_5 (07.07.2005 р.н.) та ОСОБА_6 (29.05.2010р.н.).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21.06.2016 у справі №308/1850/16-ц розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Після розірвання шлюбу мати дітей – ОСОБА_4 змінила своє місце проживання, а саме проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Щорса), 18/10. Діти залишилися проживати разом з батьком – позивачем.

27.10.2017 позивач подав до ЗРУ ДПС України рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з підстав п.п. «г» п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Листом ЗРУ ДПС України від 13.11.2017 №7797 позивачу відмовлено в задоволенні його рапорту, у зв’язку з відсутністю факту позбавлення матері ОСОБА_4 батьківських прав та відсутністю доказів того, що позивач виховує дітей самостійно.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною відмови.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Правовідносини щодо проходження військової служби регулюються статутом Збройних Сил України, Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», Законом України «Про Державну прикордонну службу України» та відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) публічна служба- діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються вказаним Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Так, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт «а» частини 6 вказаної статті), а під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 вказаної частини, через такі сімейні обставини або інші поважні причини як виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері) (підпункт «ґ» пункту 1 частини 8 вказаної статті).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з рапортом про звільнення від 27.10.2017.

Як на підставу для звільнення позивач посилається на те, що він не перебуває у шлюбі та самостійно здійснює виховання двох дітей до 18 років, які з ним проживають, на підтвердження чого надав рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21.06.2016 у справі №308/1850/16-ц, яким розірвано шлюб між ним та ОСОБА_4

Суд встановив, що мати дітей - ОСОБА_4 проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Щорса), 18/10, що підтверджується довідкою селищного голови ОСОБА_7 від 11.09.2017.

Водночас, неповнолітні діти ОСОБА_5 (07.07.2005 р.н.) та ОСОБА_6 (29.05.2010р.н.) залишились проживати в м.Чоп, що підтверджується, зокрема довідками Чопської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів №1 від 15.09.2017, актом обстеження матеріально-побутових умов сім?ї від 12.10.2017 №986, довідкою про склад сім?ї від 12.201.2017 №744, заявами громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 11.10.2017.

Обсяг прав і обов'язків батьків щодо дитини визначений главою 13 Сімейного кодексу України.

У статті 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з частиною 2 статті 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що розірвання шлюбу між батьками та встановлення місця проживання дитини з одним із них не звільняє жодного із батьків від обов'язку виховувати дитину.

З огляду на наведене, суд вважає, що наявність факту розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 і проживання з ним неповнолітніх дітей не свідчить про виховання ним дітей до 18 років самостійно, так як на матір також покладений обов'язок виховувати дітей.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачу правомірно відмовлено в задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ґ» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

в задоволенні позову ОСОБА_3 до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною відмови відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 01.02.2018.

Суддя А.Г.Гулик