Постанова № 71932070, 31.01.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/6037/17 Номер провадження 22-ц/786/152/18Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Хіль Л.М., Одринська Т.В.,

за участю секретаря Ачкасової О.Н.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 07 листопада 2017 року (час ухвалення рішення з 10.18 по 10.45; дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, після уточнення вимог просила ухвалити рішення, яким стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь за період з 28.09.2016 року по 07.11.2017 року пеню за несвоєчасне повернення 13 135 грн. на картковий рахунок у сумі 5 332,81 грн., проценти за користування коштами у сумі 146,10 грн., три відсотки річних у сумі 438,31 грн. та інфляційні втрати за період з 01.09.2016 року у сумі 3 842 грн.. Всього стягнути 9 759,22 грн.

Також просила стягнути на її користь інфляційні витрати за невиконання зобов'язань щодо сплати 18 053,47 грн. за період з 17.11.2016 року по 01.10.2017 року в сумі 2 212,50 грн. та три відсотки річних за період з 17.11.2016 року по 01.10.2017 року в сумі 528,25 грн. Всього стягнути 2 740 грн. 75 коп.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 07 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 пеню за період з 28 вересня 2016 року по 07 листопада 2017 року в сумі 5 332 грн. 81 коп., компенсацію інфляційних втрат за період з 01 вересня 2016 року по 01 жовтня 2017 року в сумі 3 842 грн. 00 коп., три відсотки річних за період з 28 вересня 2016 року по 07 листопада 2017 року у розмірі 438 грн. 31 коп., проценти за користування коштами за період з 28 вересня 2016 року по 07 листопада 2017 року в сумі 146 грн. 10 коп., на відшкодування понесених судових витрат - 640 грн. 00 коп., а всього стягнуто 10 399 грн. 22 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови в задоволенні її позовних вимог, ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову та стягнути з ПАТ КБ ПриватБанк» на її користь 2 740,75 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що рішенням Київського районного суду м.Полтви від 27 вересня 2016 року стягнуто на її користь кошти. Зобов'язання зводиться до сплати грошей, а відтак є грошовим зобов'язанням, тому згідно правової позиції, висловленої у постанові ВСУ № 6-113цс14 від 01.10.2014 року, інфляційні втрати за період з 17.11.2016 року по 01.10.2017 року в сумі 2 212, 50 та три відсотки річних за період з 17.11.2016 року по 07.11.2017 рік в сумі 528,25 грн. підлягають виплаті.

Колегія суддів, заслухавши пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки, щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції оскаржується лише позивачем в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання рішення Київського районного суду м.Полтави від 27 вересня 2016 року.

Тому, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28 квітня 2015 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення шкоди: визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині невиконання банківських послуг при користуванні платіжною карткою «Універсальна», виданою на ім'я ОСОБА_2 28 жовтня 2012 року. Визнано транзакцію щодо переказу 24 грудня 2014 року коштів у сумі 13 135 грн. з кредитної картки ПАТ КБ «ПриватБанк», виданої на ім'я позивача, нечинною та зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути кошти в сумі 13 135 грн. шляхом відновлення на картковому рахунку (а.с.9-17).

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 27 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 листопада 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів задоволені частково: стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 пеню за період з 24 грудня 2014 року по 27 вересня 2016 року в сумі 8 458 грн. 94 коп., компенсацію інфляційних втрат за період з 24 грудня 2014 року по 01 вересня 2016 року в сумі 7 527 грн. 71 коп., три відсотки річних за період з 24 грудня 2014 року по 27 вересня 2016 року у розмірі 695 грн. 26 коп., проценти за користування коштами за період з 24 грудня 2014 року по 27 вересня 2016 року в сумі 257 грн. 67 коп., на відшкодування понесених судових витрат - 1 113 грн. 89 коп., а всього стягнуто 18 053 грн. 47 коп. (а.с.20-26)

Вказане рішення набрало чинності 17 листопада 2016 року (а.с.21 зворот).

Зазначені рішення відповідачем не виконані.

Встановивши наведене та вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за невиконання рішення Київського районного суду м.Полтави від 27 вересня 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені кошти (суми, стягнуті судовим рішенням, - пеня, відсотки та інфляційні втрати) не є грошовим зобов'язанням.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Грошові зобов'язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Отже, за загальним правилом невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення про стягнення коштів, зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Разом з тим, для правильного вирішення цього спору слід встановити правову природу грошових коштів, які стягнуті судом на користь позивача.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається зі змісту рішення Київського районного суду м.Полтави від 27.09.2016 року стягнуті на користь ОСОБА_2 18 053,47 грн. складаються з пені у сумі 8 458,94 грн., компенсації інфляційних втрат у сумі 7 527,71 грн., трьох відсотків річних у сумі 695,26 грн., процентів за користування коштами у сумі 257,67 коп., судових витрат у сумі 1 113,89 грн.

Таким чином, основа частина суми, за неповернення якої ОСОБА_2 вимагає застосувати відповідальність, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України, це є штрафні санкції (пеня, компенсація інфляційних втрат, три відсотки річних) за невиконання грошового зобов'язання з повернення 13 135 грн.

Системний аналіз приписів ст.11, норм розділу І Книги п'ятої ЦК України (загальні положення про зобов'язання) дає підстави для висновку про те, що стягнуті судовим рішенням грошові кошти як фінансова санкція за невиконання умов договору не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст.625 ЦК України. Нормами ЦК України не передбачено застосування правової (юридичної) відповідальності у виді фінансових санкцій за нереалізацію (невиконання) застосованої раніше правової (юридичної) відповідальності за невиконання одного й того ж договірного зобов'язання, оскільки такий підхід - «відповідальність (санкції) на відповідальність (санкції)», суперечить принципу справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства (ст.3 ЦК України).

Посилання позивача на правові висновки Верховного Суду України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у згаданих в апеляційній скарзі постановах судом переглядалися судові рішення у спорах, які мали інші фактичні обставини.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору правильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, її доводи не спростовують висновків суду, отже рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О. А.Лобов

Судді Л.М.Хіль

Т.В. Одринська

З оригіналом згідно

Суддя: О.А.Лобов